Українська література — шкільні твори - 2024

На стику українського та світового за твором Юрія Андруховича «Козак Ямайка»

Текст Андруховича має виразні ознаки постмодерну. Це своєрідний міжкультурний експеримент, суміш на перший погляд непоєднуваних елементів. Подібне вільне поводження з персонажами та пов’язаними з ними міфами (з більшою чи меншою мірою трансформації) характерне для сучасної літератури — пригадаймо, як Умберто Еко переніс сищика Холмса у середньовічну Італію («Ім’я троянди»), а Віктор Пелевін — давньовавілонську богиню Іштар у сучасну Москву.

Цикл творів, до якого входить "Козак…" називається "Ярмаркові патрети", тобто лубки. Лубок — народна картинка, проста за технікою аж до примітиву, проте яскрава і хвацька. Теми лубків визначалися попитом народу.

Легко помітити, що перенесення козака на Ямайку — не довільне «тасування» образів, хід твору має під собою логічне обґрунтування. Автор добирає образи за подібністю: Ямайка 16-18 століття, морські битви в Карибському басейні з спаленими фортецями та звільненими невільницями, морські відчайдухи пірати — все це за настроєм відповідає Січі та степу (якщо відкинути патріотичний аспект).

Реалістичний (чи пак романтичний, з огляду на зміст твору) шлях тлумачення приречений на поразку: хоча географія козацьких воєн була широкою, і можна припустити появу якогось запорожця-нетяги на Карибах, проте у тексті цілковито відсутній конфлікт героя з нетиповими обставинами, який був би неминучим за реалістичного зображення. Замість дивуватися «крутим чудесам на світі», козак мучиться вічною степовою тугою і органічно почувається на новому місці. Крім того, автор свідомо уникає реалістичного зображення як козака, так і Ямайки, це радше міфи, складені зі стереотипів, яскраві лубкові зображення (без негативної конотації терміну).

Тут доцільно згадати повість Ярослава Окуневського «Син України», де в жуль-вернівському тоні з додатком патріотичної дидактики зображено козака-робінзона на одному з Карібських островів (написана біля 100 років тому, перевидана за часів незалежності). Шлях реалістичної «пересадки» героя української історії пройдений, тим більше для Андруховича, який у своїх творах схильний до оскюморонних експериментів (наприклад, у «Кримінальних сонетах»).

Отже, гра: лубкового козака перенесено до такої ж Ямайки з вежами, піратами, золотом та іншими необхідними атрибутами піратського стилю. І ми бачимо, що герой тексту природно вписався в контекст: Багама-мама не гірша Січі-матері, костьоли однакові в Польщі та на Карибах, і байдуже, кого грабувати — Стамбул чи Фрітаун, як байдуже з ким пити гірку. От тільки прикро, що морські косарі-корсари зрадили, як в реальній історії постійно зраджували татари.

Мовна стилістика доповнює «освоєння» козаком (українським світовідчуттям) екзотики: Багама-мама, косарі-корсари, город з ананасами, 30 ескудо — з кожним рядком суміш стилістик, понять, реальностей викликає все менше здивування. Українська культура переплітається зі світовою — ймовірно, це і є ідея твору.

Пірат Дік говорить словами Гамлета, просить вибачення і спокушає козака спокійним життям. Можливо, це алюзія на європейську культуру, яка давно заспокоїлася, і замість лицарів та піратів має лише торговців невільницями. В протистоянні з «європейським» піратом козак залишається собою — «ж ярму не дається шия моя душа», наодинці з коником він іде не берег океану і розчиняється у просторі. Тут його б і намалювати — козак Мамай у екзотичному просторі.

Конфлікт можна тлумачити як зіткнення української та європейської цивілізацій та культур. Вирішення неоднозначне — українська культура вписується в стилістику західної, але як романтика фронтиру. Проте козак залишається козаком, зберігає свій дух та думки.

Постмодерністський експеримент залишається відкритим — автор відмовляється від однозначних тлумачень та висновків. У новітній картині «Козак Ямайка» кожен бачить свій зміст на стику українського та світового.