Українська література - шкільні твори - 2024

Хоч раз змішай із ближній піт і кров (за поезію В. Герасим’юка)

Всі публікації щодо:
Герасим’юк Василь

Варіант 1

Притишив кров. Притишив крок.

в якого серце хворе.

В. Герасим’юк

Мені дуже подобається серйозна поезія, яка спонукає до роздумів та чомусь вчить. У такій поезії завжди присутня і символіка поетичних образів, і алегорія, і філософський сенс, і, звичайно ж, думки автора.

Саме такими я вважаю вірші талановитого українського поета Василя Герасим’юка. Вони філософські й алегоричні. А коли прислухаєшся до його правдивих слів, то кожен раз відкриваєш в них щось нове. Для цього треба тільки притишити наш божевільний ритм життя і озирнутися навколо: очам відкриється стільки див, що перехопить подих. Так робить і В. Герасим’юк, у якого гори стають вищими, а сніг перетворюється на пророка, на незайманому полотні якого можна читати таємні знаки долі:

«Йде сніг — немов під гору йде —

ледь дише, хоч безплотний,

і палець на уста кладе,

як знак мерця холодний».

Тут містичні символи тісно переплітаються з картинами першого снігу. Йде мова про те, що хоч як ми кожен раз не чекаємо першого снігу, все одно випадає він несподівано. Все одно ми кожен раз приголомшливо призупиняємося, зачаровані дивом природи, а в голові у нас рояться думки, рух яких схожий на незбагнений танок сніжинок. Сніг щороку такий, немов бачимо його вперше:

«Йде перший сніг на поклик мій.

Такий, можливо, вперше».

В. Герасим’юк у своїх віршах майстерно поєднує глибинне історичне бачення світу і відчуття присутності в ньому сучасних рис. Характерним прикладом такого поєднання може бути поезія «Жива ватра».

Зі стародавніх часів відомо, що спочатку люди добували вогонь тертям дерева об дерево. Із маленької іскорки народжувався живий вогонь. Здобути його було нелегко, а втратити зовсім просто. У поета ватра отримує не тільки життєве значення, а й стає символом очищення, бо з давніх часів пастухи, виводивши стада в гори, проганяли їх через полум’я:

«Ми знову виведем наші отари на наші гори

і за древнім полонинським звичаєм

проженемо крізь неї —

щоби ніяка пошесть не напала,

щоби жоден хижак не внадився…»

Основна думка цієї поезії міститься у двох коротких, але ємних рядках: «Ми заледве не стали отарою на високім пасовиську». Але ватра у поета має ще одне символічне значення. Вогонь у В. Герасим’юка — це символ незалежності, волі і гідності. Поет говорить, що бути справжньою людиною дуже непросто. Він закликає читачів хоча б раз стати у тісне коло і, «обхопивши руками плечі двох побратимів», відчути себе людиною з великої літери у танку під бездонним небом:

«Щоб не впасти із цього грішного світу,

хоч раз

змішай із ближнім

піт і кров».

Тільки у єдності людей гарантія стабільності і спокою, миру і справедливості, боротьби і життя. І не слід боятися, слід хоча б раз станцювати у тісному колі, адже може саме тебе там дуже не вистачає!

Варіант 2

Я люблю поезію, яка спонукає до роздумів. У такій поезії має бути і філософська думка, і алегорія, і певна символіка поетичних образів, і, звичайно, присутність автора.

Притишив кров. Притишив крок.

І вищі стали гори.

Йде перший сніг,

немов пророк,

в якого серце хворе.

Поезія Василя Герасим’юка — алегорична й філософська. Вслухаєшся у його правдиві слова, і робиш для себе відкриття. Варто лише притишити прискорений ритм життя, озирнутися довкола, як очам відкриваються такі дива, що перехоплює подих. Навіть гори стають вищими, а перший сніг автор порівнює з пророком. На його білому незайманому полотні можна читати свої таємні знаки долі:

Йде сніг — немов під гору йде —

ледь дише, хоч безплотний,

і палець на уста кладе,

як знак мерця холодний.

Містична символіка переплітається з реальною картиною першого снігу. Хоч як не чекаєш першого снігу, а він падає несподівано. А ти зачаровано зупиняєшся, приголомшений дивом природи, і в голові рояться думки, наче незбагненний танок білих сніжинок. Щороку сніг — особливий, такий, ніби бачиш його вперше:

Йде перший сніг на поклик мій.

Такий, можливо, вперше.

Василь Герасим’юк — майстер поєднання глибинної історичності бачення світу із відчуттям сучасної присутності в ньому. Характерний приклад цього поєднання — вірш "Жива ватра". Із прадавніх часів відомо, що вогонь добували тертям сухого дерева об дерево. Із маленької іскорки народжується живий вогонь. Його здобути нелегко, набагато легше втратити. Ватра "помирає тільки раз, тому бережемо її".

Ватра у Герасим’юка має не лише життєво важливе значення, а й несе у собі глибоку символіку. Ватра у цьому сенсі — символ очищення. За давнім звичаєм полонини пастухи, вивівши стадо в гори, проганяли його через ватру:

Ми знову виведем наші отари на наші гори

і за древнім полонинським звичаєм

проженемо крізь неї —

щоби ніяка пошесть не напала,

щоби жоден хижак не внадився…

Основна думка вірша міститься у двох коротких рядках: "Ми заледве не стали отарою на високім пасовиську". Алегоричний образ ватри має ще одне символічне значення. Це символ нашої гідності, волі і незалежності. Тож іще більшої ваги набирають поетичні рядки:

Нас оберігає жива ватра,

але ми добре знаємо,

що кого жде

на високім пасовиську.

Якщо й ми будемо берегти ватру, то ніколи не станемо отарою.

До алегорії вдається автор і у вірші "Чоловічий танець":

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

як тяжко рветься на цій землі

древнє чоловіче коло,

як тяжко зчеплені чоловічі руки,

як тяжко почати і зупинити

цей танець.

Стати справжнім чоловіком не просто. Поет закликає хоча б раз стати у це найтісніше коло, "обхопивши руками плечі двох побратимів". І тоді, запевняє автор, ти відчуєш себе справжнім чоловіком у танку під безоднею неба:

Щоб не впасти із цього грішного світу,

хоч раз

змішай із ближнім

піт і кров.

Тільки у братерській єдності сильних чоловіків — гарантія життя, боротьби, справедливості, миру, спокою і стабільності. Не будь боягузом! Хоч раз станцюй древній чоловічий танець! Можливо, саме тебе не вистачає у тому тісному колі…