Українська література - шкільні твори - 2023

Цитатна характеристика до образу Толька із твору Анатолія Дімарова «Блакитна дитина»

1. Жвава дитина, яку часто вважають хуліганом, із яскравою уявою: «Адже коли б оце блакитна дитина залетіла б багато-багато років тому в наш п’ятий «Б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір’я, звичайно ж, лишилося б у моїх кишенях».

2. Совісний: «Увесь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я врешті-решт зрозумів, що не спекаюся її, поки не розповім усієї правди».

3. Самовідданий: «Я, може, і не наважився б полізти в сад до дядька Матвія, якби не однокласниця Оля з чудернацьким прізвищем — Чровжова».

4. Сміливий: «Я одразу простягнув своєму найвірнішому другові Ванькові книжки й чорнильницю:

— Тримай!

— Ти що, здурів?!

— Держи і картуз!»

5. Відчайдушний, самокритичний: «Отоді я й вчинив помилку, в якій каюся й досі. Якби я принишк собі непорушно, Полкан, може, і дав би мені спокій. Але коли йдеться до погибелі, то сам собі накинеш петельку: я вибрав найважче яблуко і пожбурив униз на Полкана».

6. Дії у складній ситуації: «Гнаний страхом, я пробую здертись ще вище. Гілка не витримала, і я шаснув донизу».

7. Запальний: «Отам, в очереті, вимочуючи кропив’яну отруту, я поклявся найстрашнішою клятвою помститися дядькові Матвієві».

8. Коли образа пече серце: «Це була моя перша жорстока образа, моя перша ненависть. І як же вона пекла моє незагартоване серце, які мстиві картини породжувало в моїй розпаленій уяві».

9. Креативний, роботящий: « Поплювавши на долоні, я шпарко берусь до роботи. Довбаю утоптану землю, кидаю подалі груддя, щоб не лишилося сліду, і ще жодна робота не приносила мені стільки втіхи, як оця».

10. Марнославний: «Оце жаль тільки, що не можна було признатися, хто копав оту яму!»

11. Легкий на підйом, дотримує слово: «Того ж дня, повертаючись зі школи, Ванько поцікавився:

— Слухай, а ти взяв би жабу до рота?

— Пхі, ще б не взяти! — відповів я хвалькувато, хоч, признатися, не був дуже впевнений у цьому. — Мені ще раз плюнути!.

— А я б нізащо не взяв би! — зітхнув сумовито Ванько.

— Чому?

— Бо від жаби — бородавки. От усипле язик бородавками — що будеш робити?

— Дам полизати собаці. Собака як полиже — усі до одної бородавки пощезають!

— Добре, як буде лизати… А то візьме та й одкусить! Хамкне разок — тільки його й бачили, твого язика!

12. Хоробрий: «Знайшов невелике озерце, наловив пуголовків, вибрав найменшого, сполоснув добре у воді й, набравши якомога більше в груди повітря, обережно поклав пуголовка на висолопленого язика. Точнісінько так, як клав гіркі жовті пілюлі од малярії».

13. Відчайдушний: «Язик мій, утративши пружність, згорнувся ганчіркою, і жабеня, мов шалапутне, застрибало в роті. З усіх сил намагаюсь притримати язиком жабеня і ковтаю його разом із слиною, що наповнила рота.

14. Скромний: « Зупиняли посеред шкільного подвір’я чи в коридорі, недовірливо допитувалися:

— Це ти живі жаби ковтаєш?

Я, сяючи, киваю головою.

— І велику ковтнеш?

— Ковтне! –запевняли горді мною однокласники.

Я ж скромно відмовчувався.

15. Хазяйновитий: «Мамі я помагав, хоча іноді й не так охоче, як мамі хотілося б».

16. Роботящий: «Другого дня, повернувшись зі школи, я вирішив прибрати в хаті, щоб мама, зайшовши, побачила і змитий стіл, і чистий, акуратно розставлений посуд, і помиту підлогу. Я прибирав — брат виносив сміття».