Українська література - шкільні твори - 2026

Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором «Україна в огні»)

Варіант 1

Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка.

Чарлі Чаплін

Про Олександра Довженка сучасники розповідають, що він дуже любив красивих людей. І красу він сприймав не тільки вроджену, він любив усе красиве в людині: поведінку, чемність, охайність, особливо ж його приваблювали люди з красивою доброю душею. Тож не дивно, що він у своїй творчості обстоював людину як неповторну особистість з її внутрішнім світом і, головне, з її почуттям власної гідності.

Великому майстрові доля відвела час, коли влада в Україні (і не тільки в ній) була узурпована представниками однієї партії — комуністичної, це був час, коли сталінська система нівелювала людину навіть не до коліщатка-гвинтика, а до статистичної одиниці без імені- прізвища, без роду-племені. І в таких умовах творив свої шедеври неповторний, геніальний Майстер і великий правдолюб — Олександр Довженко. Він написав багато творів, де висловив щире захоплення своїм мужнім, працьовитим, талановитим, красивим, високоморальним народом (кіноповісті «Зачарована Десна», «Повість полум’яних літ», «Україна в огні», оповідання та ін.). Як митець, Довженко завжди відстоював активну громадянську позицію, що ґрунтувалася на моральних засадах, а не на лозунгах, і завжди висловлював свій протест проти пасивності, покірності долі. Тому особливо яскраво це відбилося в його оповіданнях, «Щоденнику», кіноповісті «Україна в огні».

Кіноповість «Україна в огні» була написана Довженком у розпал війни — у 1943 році (надрукована вона була вже після смерті автора через 23 роки), хоча задум виник ще в 1941 році, коли Довженко довідався, що Київ захопили німці. Коли твір уже був написаний, його розкритикували, паплюжачи самого автора, Довженко у своєму «Щоденнику» занотовує: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і про його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика». Не дивно, що Сталіну цей твір не сподобався, і він особисто заборонив друкувати його. Наближене оточення Сталіна радило Довженкові переписати твір, зменшити гостроту порушених проблем, навіть цинічно підказували, що, мовляв, треба по твору «порозкидати серпочки-молоточки», дивись і щось вийде з цього. На це Майстер не пристав, для нього правда, як і мати, — одна-єдина, якою б вона не була.

Твір, до якого ввійшли оповідання «Перемога», «Незабутнє», «На колючому дроті», уривки з «Тризни», — це гостра реакція Довженка на трагедію рідного краю. Автор відобразив складні, драматичні події війни, показав і людське благородство, і людську підлість, це — чесна і неприхована правда про перший період війни 1941-1945 pp., це розповідь про подвиг народу-воїна, народу-миролюбця, який виніс на собі страшний тягар і переміг. Твір за широтою узагальнення, за філософією протистояння людини і війни не тільки підіймався над усіма іншими творами, написаними про війну, але й гостро суперечив комуністичній ідеології, апологетом якої був Сталін. До того ж Довженко насмілився не просто прославити радянський народ, а порушив проблему національної самосвідомості в цей трагічний момент. Про цю проблему ми ще не раз прочитаємо в його «Щоденнику», власне, його нотатки також органічно влилися в кіноповість «Україна в огні». Назва твору має символічний підтекст: Україна палає у вогні війни, але вона палає і від гніву народного: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій…» Показовою є зав’язка твору — це момент евакуації «втікачів», коли селяни, що були прив’язаними до землі, дорікають першим у легкодухості, а ті — що вони лишилися чекати ворога. А далі все закрутилося в жорстокому вирі війни: відступ радянських військ, поява зрадників (Заброда), і всюди крокувала смерть, забираючи життя. Вражає масштабність охоплених подій у кіносценарії: фронт, село Тополівка, гітлерівська Німеччина.

Однією з причин трагічного початку війни письменник вважав ту, що радянським воїнам «ніхто не став … у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». І читаємо в «Щоденнику»: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж і рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас».

Головним героєм твору є Україна, що вкотре вже стала руїною. Митець найбільше приділяє уваги болючій темі — жінка і війна. Перед нами постають образи трагічні й величні водночас: насамперед це — берегиня роду (Тетяна Запорожчиха, її донька Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха). Цілісний і величний за своєю суттю є образ Олесі: «Красива й чепурна, невсипуща в роботі і скромна». Образ Христі — трагічний, бо її прилюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду. Доля Христі символізує долю України, покинутої на глум і розтерзання. Тому Христя запитує: «…Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в вашому районі до війни ви міряли дівочі наші чесноти головним чином на трудодень і на центнери бурякові?..»

Ще одна проблема, яка хвилювала Довженка, — це українська державність, і в тому, що Україна — «вічна вдова», а в її народу «безмірно жахлива доля», письменник звинувачує, зокрема, тоталітарну систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва, переслідуванням за любов до свого народу. Сам же митець просив у долі ясного розуму, щоб «зробити щось добре для свого народу». «Україна в огні» — це неприкрашена й страшна правда про випробування, що випали на долю нашого народу під час другої світової війни. Письменник-гуманіст з усією силою свого таланту засуджує війну як найжахливішу катастрофу в житті народу й окремої людини, а не суцільний героїзм. В уявленні письменника «епічна героїка… — це та героїка, що народжується зі страждань і трагедії». У своєму «Щоденнику» він зробив запис: «Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу».

Довженко завжди пам’ятав про покликання митця служити рідному народові, і хоча він з болем написав у своєму «Щоденнику»: «Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння… Мене туди не пущено», — те, що він встиг створити, стало перлиною українського мистецтва, нетлінним скарбом для прийдешніх поколінь, яким буде не байдужа історія рідного народу. До його мудрих слів ще будемо звертатися й звертатися, перечитувати й шукати ті настанови, які допоможуть українському народові й кожній людині зокрема реалізувати себе заради майбутнього.

Варіант 2

Олександр Довженко — самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Його режисерська майстерність особливо яскраво виявилася в кіноповістях, яким притаманне поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, реалістичних подробиць з узагальнено-символічними образами, епічної розповіді та "вогняної патетики"."Україна в огні" — це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали. Довженко створив єдину натхненну книгу про народ, його героїчний подвиг, його страждання й трагедії, його перемогу. Його душу розпалюють великий біль і гнів, адже митець на власні очі бачив Україну, загарбану ворогом, бачив відступ радянських військ, німецьку окупацію. Митець діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Розкриваючи героїчне, Довженко розкривав і низьке, слабодухе, явища людської малості, ницості, страху, роздумував над їхніми причинами, які вбачав у недостатності виховання історією, у бракуванні національної самосвідомості.

У цій кіноповісті письменник створив низку глибоко народних, національно своєрідних характерів та образів, переосмисливши поетику народної творчості. Це насамперед багатий і славний рід Лавріна Запорожця, колоритні характери Купріяна Хуторного та Василя Кравчини.

Образ Лавріна Запорожця виписаний яскраво і соковито. Він згодився на пропозицію німецького полковника Ернста фон Краузе і став старостою і окупованому селі. Але, як справжній син свого народу, Лаврін не зрадив Батьківщини — він веде подвійну гру: служить німцям і одночасно підтримує зв’язки з підпіллям. Саме завдяки його діяльності провалилася справа з вивезенням тополівських дівчат до Німеччини, серед яких була і його донька Олеся. Запорожець-батько не здається ворогам: у двобої із зрадником Забродою Лаврін перемагає, закрутивши навколо шиї негідника дротяний смертельний вузол. І саме від руки хороброго і відчайдушного українця помирає Людвиг Краузе, син німецького полковника. А коли Запорожець тікав з полону, він думав не тільки про себе, а допоміг врятуватися й іншим полоненим. Епізоди та образи твору Довженко-художник змальовує з якнайбільшою конкретністю, прагнучи масштабного охоплення грандіозних героїчно-трагічних подій.

Доля українських жінок в окупаційному режимі узагальнена в образі Олесі Запорожець. Вона тонка й обдарована натура. Поєднавши свою долю з Василем Кравчиною, вона до кінця залишається вірною йому. Її відвага, стійка відчайдушна вірність собі і Батьківщині перевіряються у багатьох поневіряннях на фашистській каторзі: "Багато лихих надзвичайних вітрів носило її, мов піщинку в пустелі. Багато горя і бруду з трудних кривавих шляхів і переплутаних стежок прилипло до молодого її тіла і душі. Не раз і не два кричало, розгиналося, горіло огнем у грудях дівочих її сумління під тиском мерзоти і невблаганного насильства на широкому терені аморальності й занепаду". Довженко показує, як вогонь війни охопив не тільки міста і села України, але й душі людей, випаливши все світле і чисте, що в них було. Однак Олеся, сильна та вольова особистість, змогла вистояти і пройти цей важкий шлях до кінця. Вона повернулася в Україну і дочекалася свого нареченого. В образі хороброго Василя Кравчини розкриті найкращі риси українського народу — героїзм, прагнення до волі, висока духовність та багатий внутрішній світ. Митець бачить і оспівує героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але він бачить також і страшну трагедію народу, нищівний вплив війни на душу людини, адже "людина народжена для радості, праці, для братства", а не для загибелі.

Кіноповість "Україна в огні" — твір про трагедію українського народу у Великій Вітчизняній війні. Однак письменник засуджує не тільки пекучий вогонь насилля і жорстокості німецьких загарбників. У цьому високохудожньому творі Довженко зачіпає заборонену тему — проблему колективізації, її руйнівного впливу на український народ. Він гостро засуджує більшовицьку концепцію класової боротьби, яка породила репресії, моральне спустошення душі, догматизм і бездуховність. Україна опинилася в огні фашистського полону, але цей вогонь посилює ще й більшовицький терор. Довженко не оминає гострих проблем, устами героїв запитує самого "вождя" (Сталіна), як же сталося, що не "б’ємо ворога на його території" і цілий народ український віддано на заклання.

У цій широкій епічній кіноповісті узагальнена картина війни, осмислена доля людини й народу в світлі великої перемоги. "Україна в огні" — той безсмертний твір Довженка, який назавжди залишиться документом епохи, що засвідчив високий патріотизм і широчінь національного мислення автора.