Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
«Фелікс Австрія» — це роман про стосунки, що роблять нещасними (С. Андрухович)
Всі публікації щодо:
Андрухович Софія
На перший план виходить "любов", яка душить Стефу і Аделю, головних героїнь. Дивне почуття не дає спокою обом. Дівчата постають водночас і жертвами, і тиранами. Проте обом бракує сміливості розірвати коло звичної муки. Такі собі стосунки із розряду "і нести важко, і кинути шкода".
Стефа прикривається заповітом Аделиного батька, під виправданням якого вона всіляко опікає інфантильну і хворобливу, вразливу панянку; насправді ж просто боїться змін, прагне бути моральним ментором.
Хоча вона і отримує шанс на нове життя у пропозиції молодого єврея Велвеле, який насправді вразив її як чоловік, та відганяє від себе навіть думку про можливий успіх. Важко навіть зрозуміти, як вона приймає Аделю: як подругу, господиню, об’єкт кохання, безпомічну дитину, вибагливу хатню тваринку, яка потребує опіки? Нібито найщиріша любов переплітається з не менш щирою ненавистю… Героїня і сама це розуміє, її роздирає двоякість почуттів.
Сприйняття служниці Аделею замішані на жалю, звичці і почутті власності щодо подруги-служниці, вносять дисонанс у шлюб, змушують панянку почуватись ущербною.
У цих стосунках немає конкретного мучителя і жертви, кожна з дівчат почувається рівною мірою нещасною, проте читачу більш широко представляють переживання Стефи.
Насправді, така історія могла бути написана про пару коханців, які вдвох лише тому, що звикли; про подружжя, яке тримається на почутті обов’язку; про батьків, які душать дитину надміром опіки. Спільною ж залишилася б псевдолюбов, "благі наміри", якими вистелена дорога в пекло.
Але все ж у такій химерній формі втілилась одна з форм любові. Чому так, а не інакше? Магія… А магія не завжди буває доброю.
"Любов — це єдиний вияв магії у нашому світі. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заіржавіли б і покришилися. Але ж ні, вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли", — нагадують читачу зі сторінок книги.
Загалом різним видам любові, яка не реалізувалась, тут присвячено кілька ліній. Це і стосунки отця Йосипа з дружиною, де немає кохання, і його та Стефина любов, якій не судилось втілитись у шлюбі; це і історія сімейних стосунків доктора Ангера, який все життя побивався за загиблою дружиною, і потенційні стосунки Стефи і єврейського парубка, і доволі дивні відносини в сім’ї Петра і Аделі.
До психологічного роману вривається трохи магічного реалізму: фокусник шевальє Торн і незвичайний малюк Фелікс.
До того ж Торн озвучує майже таки психоаналітичні думки, допомагає читачу сприйняти стосунки двох жінок саме так, а не інакше.
"Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне. Хтось народився панею — хтось служницею, і служниця була б нещасна здобути волю від пані. Пані любить у той спосіб, що приймає від служниці її служіння, і таким чином робить служницю щасливою, саму її перетворює на пані — у цьому чарівному палаці. Хоча й палац цей, який є водночас кораблем, далеким островом, венецьким палаццо, римським храмом — може бути страшною в’язницею, як в’язницею може бути — і буває — сама любов. Хтось любить їжею, хтось — каменем, хтось — молитвою", — пояснює він персонажам і читачу.
Хоча хронотоп роману — Станіслав початку ХІХ століття, на рівні відчуттів текст близький до Винничукових "Вікон застиглого часу", де фігурує місто початку 20-ого століття.
Текст припаде до смаку поціновувачам детальних описів і галицьких слівець. Особливе місце у творі, як і в культурі Галичини, приділене кухні. Якщо вибрати усі назви перерахованих наїдків, можна видати кулінарну книгу.
"Як не можу знайти спокою, то завше пораюсь біля кухні: щось ціджу і перетираю, пражу-смажу, варю, начиняю. Коли шкварчить в оливі цибуля, на весь будинок пахне часником, а я наскрізь просякаю запахом готування, на серці відразу стає простіше — і вже дається далі жити. Більше світла стає у тому приміщенні всередині мене..." — так розповідає Стефа Чорненько про свої почуття. Кухня у тексті як вид сублімації.
Завершення книги, пожежа і руйнація вигадливої скляної стелі як символ краху дивних стосунків, остаточне розчарування, цілком може стати відправною точкою для нового життя героїв, місце якому в новій книзі.
Незважаючи на основну лінію, маємо цілий калейдоскоп із безлічі яскравих деталей. Хочеш — смакуй основну лінію, хочеш вчитуйся у географію і описи вулиць старого міста, смакуй мову, або пускай слинки над описаними стравами, або розгадуй загадку появи маленького хлопчика і зникнення немалих коштовностей, або порпайся у історії життя, дитячих психотравмах героїнь.
