Українська література - шкільні твори - 2026

Україна в творчості О. Довженка

Варіант 1

I. Життя і творчість О. Довженка — яскравий приклад служіння рідному народові. (О. Довженко — талановитий митець і культурний діяч, який своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їх болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори (і в літературі, і в кіно) оспівують українців, його сучасників.)

II. Україна — центральний образ в творчості О. Довженка.

1. Моральна і духовна краса рідного народу у кіноповісті "Зачарована Десна". (Майже всі твори О. Довженка — це розповіді про українців, людей, серед яких народився митець, яких любив і для яких творив. Автор бачить страждання народу, становище української культури, рівень життя — і його серце болить за рідний народ. Але митець бачить і його працелюбство, і талановитість, і героїзм, і вміння з гумором ставитися до проблем, його духовність, любов до батьківщини. Герої "Зачарованої Десни" — яскраве підтвердження цьому. У "Зачарованій Десні" митець прагнув показати працелюбний і красивий душею український народ.)

2. Уславлення героїзму українського народу під час Великої Вітчизняної війни у творах О. Довженка. (Темі мужності рідного народу у боротьбі з фашизмом О. Довженко присвятив оповідання "Воля до життя", "Ніч перед боєм", "На колючому дроті", "Мати" та кіноповісті "Повість полум’яних літ", "Україна в огні", документальні фільми "Битва за нашу Радянську Україну" та "Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель". Усі твори митця — це гнівний осуд війни, яка забрала життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі українські землі. Письменник був небайдужим до долі народу, хотів, щоб він був щасливий, бо заслуговував на це.)

3. Історична доля української нації в публіцистиці О. Довженка. (У своєму "Щоденнику" О. Довженко писав: "Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною… Я України син, України". У цих рядках біль митця, його відчай і велика любов до України. "Щоденник" О. Довженка — це його роздуми над трагічною історією нашої країни. Як справжній син своєї Батьківщини О. Довженко вболівав за свій народ, за його мову, відкрито засуджував тоталітаризм, сталінізм, роздумував над своїм вигнанням, над тим, чому змушений жити в Москві, коли серце належить Україні.)

III. "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". (Ці слова О. Довженка — наказ нам, його нащадкам, в них запорука сенсу людського життя.)

Варіант 2

І. О.Довженко — найвидатніший митець і культурний діяч світу, класик українського мистецтва і літератури, носій ідеалів добра і краси.

II. Кіноповість "Україна в огні" — твір про трагедію українського народу за часів фашистської навали.

1. Україна — центральний образ твору (любов О. Довженка до рідної України; відбиття у кіноповісті найтяжчих сторінок Великої Вітчизняної війни — її початку, відступу радянських військ, чорних днів фашистської окупації України; чесна неприхована правда про перший період війни; звинувачення письменника в трагедійному звучанні цього твору; замовчення твору понад двадцять років; перша публікація 1966 р. з багатьма цензурними купюрами).

2. Доля жінок під час війни — найтрагічніша сторінка історії України (Тетяна Запорожець — берегиня роду;доля жінки-полонянки; створення Олесею Запорожець навколо себе краси і любові; трагічний образ Христі — жінки в окупації; звинувачення її у зраді; збереження жінками людської гідності у страшні часи початку війни).

3. Доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба — це доля українського народу (пробудження в Лавріна перед обличчям смерті "нелюдської жадоби життя"; з козацьким завзяттям кидається він у нерівний бій за життя і перемагає; уособлення в цьому епізоді сили і безсмертя українського народу; заклик Довженка устами Лавріна Запорожця "якщо й судити людей, то по закону народного лиха" — бути гуманістами, ненавидіти будь-яке насильство).

III. Гуманістичний пафос кіноповісті О. Довженка "Україна в огні" (один із перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом ставились проблеми гуманізації суспільства й людини).

Україна у творчостi Олександра Довженка (за твором Олександра Довженка «Україна в огнi»)

Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнiм бути, щоб написати «Україну в огнi»! У своєму «Щоденнику» за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: «Менi важко од свiдомостi, що «Україна в огнi» — це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо». Через те, що весь твiр з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тiльки 1966 року уперше кiноповiсть було надруковано, але й пiсля такої довгої мовчанки у нiй було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кiноповiсть у творчiй бiографiї Олександра Довженка посiдає особливе мiсце, це один з найкращих його творiв.

«Україна в огнi» — твiр про трагедiю українського народу. Сьогоднi цiлком аргументовано дослiдники стверджують, що сталiнський режим був жорстоким, антинародним.

Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедiй, непоправних втрат, катастроф, смертей у ходi вiйни. Для Олександра Довженка завжди найбiльшу цiннiсть у життi мала людина. Усiєю своєю творчiстю вiн принципово обстоював твердження, що людина — особистiсть. Людина — не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор пiдводить читача через використання загостреної полемiчностi: Христина Хуторна i прокурор Лиманчук, Лаврiн Запорожець та Заброда, автор полемiзує з фон Краузе. Слiд зауважити, що О. Довженко ставить у полярнi позицiї полемiзуючих.

У Олександра Петровича є одна любов i молитва — це рiдна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторовi, коли рiдний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рiдну землю, поплюжить її, обливає кров’ю. Найстрашнiше — це бачити дiтей-калiк, згвалтованих дiвчат, скупi старечi батькiвськi сльози над могилою сина. Все це — Україна в огнi. Це — найтрагiчнiшi сторiнки Великої Вiтчизняної вiйни.

Без перебiльшення можна сказати, що всi твори мистецтва про вiйну славили Сталiна, а ось знайшовся смiливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твiр про вiйну мiг бути удостоєний свiтовим мистецтвом високої нагороди, як, скажiмо, «Земля», але про нього мовчали довго, понад двадцять рокiв.

Для Довженка суттєвою була тiльки правда i бiльш нiчого, крiм правди. Для нього Україна — це українцi. Тому в центрi твору — трагiчна доля Лаврiна Запорожця, простого селянина-хлiбороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагiчнiшою сторiнкою iсторiї України є доля жiнки на вiйнi. Тут Тетяна Запорожець — берегиня роду. З особливою привабливiстю змальовано образ Олесi, а образ Христi — особливий. Саме вiн, на думку автора, є найтрагiчнiшим, бо це — сама Україна, яку кинуто пiд ноги виродкам-фашистам. Доля жiнки в окупацiї, жiнки-полонянки. Його героїнi не стають на шлях активної боротьби, але людську гiднiсть не втрачають у тiй страшнiй веремiї, початку вiйни. Устами Лаврiна Запорожця Довженко закликав, «якщо й судити людей, то по закону народного лиха». А це значить, що слiд бути гуманiстом, ненавидiти будь-яке насильство. Олександр Петрович вiрить у те, що хай дорогою цiною, але бiда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.

Кiноповiсть «Україна в огнi» була одним з перших творiв, в якому на тлi смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманiзацiї суспiльства й особистостi, заперечення вiйни, вперше заперечувалися постулати сталiнiзму.

I коли сьогоднi говорять про те, що треба встановити пам’ятник Сталiну в Севастополi, то в пригодi стають для молодого поколiння такi творi, як «Україна в огнi» Довженка — хай уважно вчитуються у цi безсмертнi рядки.