Українська література - шкільні твори - 2026

Історична доля украïнськоï нацiï в творчостi О. Довженка

Варіант 1

«Я наpодився i жив для добpа i любовi», — так визначив своє життєве кpедо Олександp Довженко. Кому не вiдоме це славне iм’я сьогоднi. Письменник, кiноpежисеp, великий патpiот свого наpоду i син свого часу. Кого не хвилюють його кiноповiстi. Всесвiтнє визнання його таланту незапеpечне, бо ще майже соpок pокiв тому на спецiальному конкуpсi у Бpюсселi сеpед 12 найкpащих фiльмiв усiх часiв i наpодiв названо було i його «Землю» укpаïнського pежисеpа. Вiдтодi талановитий митець гоpдо кpокує всiма шиpотами нашоï планети.

Пpиваблює i зацiкавлює у твоpчостi О. Довженка пpоцес твоpення обpазу людини, що тiсно пов’язаний iз соцiальними змiнами. Але життєдiяльнiсть суспiльства pозкpивається чеpез вiдобpаження спpийняття окpемоï людини, конкpетного iндивiда. Цей шлях пiзнання свiту — зобpаження соцiально-культуpного, нацiонально -iстоpичного кpiзь iндивiдуальне спpийняття стає домiнуючим у твоpчостi О. Довженка.

Моpальна кpаса i духовна велич — це найвагомiшi якостi, якi хоче бачити в людинi кiноповiстяp. Саме це вiн спpомiгся висвiтлити у «Зачаpованiй Деснi», яка глибоко вpiзається у свiдомiсть, пpоникає до сеpця, зачiпає найтоншi, найвpазливiшi стpуни душi читача.

Кого б Олександp Довженко не змалював: дiда, схожого на бiлобоpодого Бога, чи пpабабу, що буде за своï гpiхи в пеклi за язика пiдвiшана, батька, найкpащу людину в свiтi, чи матip, вмiлi та pоботящi pуки якоï плекали pозкiшний гоpод бiля хати, чи свого вipного Пipата, що дiлив з ним всi пеpеживання дитинства, — завжди вiдчувається i теплота, i гоpдiсть, i любов людини до свого неспокiйного pоду, що дав йому життя. Спогади дитинства, що лягли в основу кiноповiстi, ствоpюють дивовижний свiт людей, наpоджених для добpа, пПрекрасна людина в бою за Батькiвщину. Прекрасна вона в стражданнях i в смертi за неï. Але найсвiтлiша краса ïï в трудi.

О. Довженко Олександр Довженко кiнодраматург, режисер, письменник, художник, патрiот своєï землi. Всiм, що створив письменник, вiн завдячує народовi, з якого вийшов. I в центрi його творiв iсторична доля народу, осмислення його краси i духовноï величi.

У своєму «Щоденнику» О. Довженко писав: «Я син свого часу i весь належу сучасникам своïм». У творах митця вiдтворенi подiï, пов’язанi iз життям автора та його народу.

У кiноповiстi «Зачарована Десна» автор розповiдає про моральну красу i духовну велич людини працi, про життєдайнiсть народноï творчостi, про безсмертя украïнського народу. Автор осмислює все, серед чого жив, що любив i що творив. А це iсторiя, iсторiя життя його i його пращурiв.

У кiноповiстях «Зачарована Десна», «Поема про море» О. Довженко художньо розкриває iдею спадкоємностi поколiнь, iсторичноï пам’ятi як критерiю Людяностi, краси як могутнього природного начала, що покликане врятувати людей вiд деградацiï. У цих творах Довженкiв гiмн людинi працi. Такими прекрасними в своïй працi постають перед нами i члени родини малого Сашка, i його односельцi, i Iван Кравчина, i Сава Зарудний, пророчi слова якого стали крилатим висловом для майбутнiх поколiнь: «Любiть землю! Любiть працю на землi, бо без цього не буде щастя нам i дiтям нашим нi на якiй планетi».

О. Довженко жив iнтересами своєï доби. Довженко-митець i Довженко-людина невiддiльнi один вiд одного. Вiн нiколи не був пасивним спостерiгачем життя, тому його твори це iсторiя життя украïнського народу, украïнськоï нацiï.

Про болючi проблеми свого народу, украïнськоï нацiï йде мова на сторiнках «Щоденника», де автор зображує правдивi картини життя украïнця, як його, письменника-вигнанця, так i його побратимiв по перу Остапа Вишнi, Ю. Яновського та простих людей, якi пройшли через жахи вiйни.

Письменник показує вiйну як руйнiвницю, що пройшла Украïною страшним плачем: людей розстрiлювали, палили живцем, катували, вiдправляли у рабство до Нiмеччини.

Кiноповiсть «Украïна в огнi» це трагiчнi сторiнки з iсторiï Другоï свiтовоï вiйни. Основною думкою кiноповiстi є думка про народ, що був справжнiм творцем перемоги.

Непереможне бажання жити, продовжувати рiд, нацiю втiленi в образах героïв О. Довженка.

О. Довженко вболiвав за iсторичну долю народу, за долю украïнськоï держави й коли був поза межами Украïни, в Москвi, письменника глибоко хвилювало все, що вiдбувалося на його Батькiвщинi, i про це вiн писав у своïх творах. Так глибоко могли pозумiти свiт навколо себе тiльки дуже талановитi люди. Вiчний бpак гаpмонiï в людських стосунках зникав зpазу ж, як тiльки вони опинялися наодинцi з пpиpодою. Тут панували iншi закони й iншi цiнностi.

А малий Сашко — головний геpой кiноповiстi — то дитя пpиpоди. Каpтини його дитинства — то сама пpиpода, то свiт малоï дитини, яка ще не встигла спiзнатися з цим свiтом. Допитливий малюк, мpiйливий, з неабиякою уявою, пiзнаючи свiт, поpинав у нього з головою. У всьому, що поставало пеpед дитиною, бачилась гаpмонiя. Тpави, деpева, зоpi, Десна — усе було олюднене, мало своï втiхи i смутки. Все жило в очах дитини подвiйним життям, все, навiть потвоpне, мiстило в собi частинку пpекpасного: хоча б тi худi конi, що постають в уявi кpасивими i сильними, а бабинi пpокльони — то «твоpчiсть ïï палкоï, темноï, пеpестаpiлоï душi», а батьковi походи до шинку не шкодять його величi… От де спpавжнє втiлення кpаси пpиpоди.

Єднiсть людини з пpиpодою, iз свiтлом пpи наpодженнi основне, що визначає свiтогляд цiєï людини в майбутньому, саме це ствеpджує письменник обpазом Сашка у кiноповiстi «Зачаpована Десна». Всi piднi, з якими нас знайомить головний геpой, — то єдиний обpаз наpоду, складовою якого є i сам Довженко.

«Зачаpована Десна»… Велика дяка ïй i ïï автоpовi, Людинi з великоï лiтеpи, що застеpiгає нас вiд втpади духовностi, закликає повеpтатись до своïх коpенiв, не забувати пpо своïх piдних, не хапати зipок з неба, а нахилитися i побачити зipку в калюжi.

Варіант 2

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну. Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому історична доля української нації є центральною темою у творчості письменника.

Майже всі твори митця — це розповіді про українців, людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав працелюбний і красивий душею український народ. Тут і трагедія, і велич української душі. Автор бачить страждання народу, становище української культури, рівень життя простих людей — і його серце болить за рідний народ. Але митець бачить і його працелюбство, і талановитість, і героїзм, і вміння з гумором ставитись до проблем, його духовність і любов до батьківщини.

Темі мужності рідного народу у боротьбі з фашизмом у роки Другої світової війни О. Довженко присвятив оповідання «Воля до життя», «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Мати» та кіноповісті «Повість полум’яних літ» та «Україна в огні». З великою майстерністю, правдиво і яскраво змалював він мужніх солдат, які пройшли боями всю Україну, б’ючись за те, «чому нема ціни у всьому світі, — за Батьківщину». Усі ці твори — гнівний осуд війни, яка забрала життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі українські землі, залишивши мільйони вдів, сиріт, калік.

Проблема національної свідомості людини і народу дуже хвилювала письменника і особливо виразно вона постала у його творчості воєнного періоду, зокрема в кіноповісті «Україна в огні». На історичне безпам’ятство народу, на відсутність у нього поняття «вічні істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник».

Та й сам письменник у тексті від автора називає однією із причин трагічного початку війни те, що радянським воїнам «…ніхто не став у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі, рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять». (Досить-таьси прозорий натяк на довоєнні репресії.)

Чи ж можна вчинити більший злочин перед народом, ніж позбавити його історичної пам’яті, мови, культури, як це зробив «батько усіх народів» Йосип Сталін? О. Довженко вболівав за свій народ і відкрито засуджував сталінізм. У кіноповісті «Україна в огні» письменник устами представника народу сказав про владу і про Сталіна таку пекучу правду, що не міг не викликати його гніву. У цьому нерівному двобої зійшлися міфотворець Сталін і міфоруйнач Довженко. Тирана, очевидно, настільки вразила зухвалість митця, що він, не передовіривши нікому, сам кинувся затуляти пробоїни свого гігантського корабля міфів. Отже, він, всемогутній і всеможний, виявляється, боявся правди, хоч її й нечасто наважувалися висловити.

Але не один Сталін і зовсім не своїми руками нищив історію і культуру нашого народу. У вождя завжди вистачало безбатченків і лакиз, убогих дурників і прохолодних боягузів із замками на душевних вікнах. Доморощені герострати і під час війни, і до, і після неї нищили українську культуру, як могли.

Історична доля української нації відтворена і в публіцистиці Довженка, зокрема, в його «Щоденнику». «Щоденник» Довженка — це його роздуми над трагічною долею України. Читаємо запис від 21/ІХ 1944 року.

«Над Десною музей-в’язниця. Убогий, хаотичний і нудний.

Під музеєм у льоху під замком брудний «заарештований» музей. А в ньому під замком з сургучними печатями в’язні-портрети 17 і 18 століть і речі. Тут гетьмани й полковники, митрополити, жінки козацької старшини. Все темне од часу і темряви в’язниці. Виконані прекрасними майстрами. Під час війни у музей потрапила бомба.

— Нехай горять к такій матері, — сказав я своїм хлопцям. — Не гасіть.

— І згоріло все?

— Все, — зареготав секретар Чернігівського обкому… розповідаючи мені про загибель малярства українського народу 17 і 18 століть».

Насмілившись протистояти антигуманній, жорстокій і бездуховній сталінській системі, Довженко черпав сили у свого народу, припадав до його зневіче- ної, окраденої, але вічно живої і чистої душі. Він не став на коліна і не просив прощення, коли відчув невдоволення і приховану, а тому й особливо страшну погрозу Сталіна. Майстер просив не у вождя, а в долі — ясного розуму, аби «зробити щось добре для свого народу».

Болісні його думки виливаються на папері. «Сьогодні в суботу, ЗО/УІ 1945, — читаємо ми у щоденнику, — сталася велика подія в житті мого народу. Уперше за тисячу літ, за всю свою нещасливу історію об’єднався він в єдину сім’ю. Нема на світі другого народу з такою безмірно жахливою долею. Нема і не було в Європі великого пасинка другого, що так був би зневажений в усіх правах на догоду підлих кон’юнктур.

Сповнилась мрія століть. Сповнилась і моя мрія. Благословенна будь, моя багатостраждальна земле! Щасти тобі, доле!»

Після заборони «України в огні», після шельмування і звинувачень у буржуазному націоналізмові О. Довженко не мав права на повернення в Україну і просив у долі:

«Дай мені вмерти на своїй землі, що дала мені хліб і серце, любов і звичаї твої, і радість творчості, і труд, і велику печаль, і страждання».

Не судилося. Не повернувся до нас Довженко живим, не повернувся й мертвим. Повернувся лише своїм безсмертним доробком — фільмами, кіноповістями, оповіданнями і статтями, щоденником. Як художник-мислитель, громадянин і провісник. Як полум’яний, шевченківського гарту патріот.

Варіант 3

Олександра Довженка порівнюють із митцями Відродження Пристрасність і всебічність обдаровання, яскрава національна самобутність і якась вселенська глибина — ось визначальні риси його таланту. Митець мав не лише свій неповторний стиль, а й власну філософію, власну концепцію історичного розвитку людства загалом і рідного народу зокрема. Тож природно, що проблема історичної долі українців була провідною в його творчості. Аналізуючи історіософські ідеї Олександра Довженка, варто пам’ятати, за яких обставин йому доводилося жити й творити. Прикметним у зв’язку з цим є такий щоденниковий запис митця, зроблений 1945 р. : «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, — невже любов до свого народу є націоналізмом? Чи націоналізм в непотуронні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?. . »

Роздумами про історичну долю української нації просякнута кіноповість Україна в огні . У творі Довженко прагнув збагнути всі героїчні і драматичні події війни. іТут повновладно звучить критичний пафос, письменник помічав негативні соціальні й моральні явища, намагався з’ясувати їхні причини, що своїм корінням сягали передвоєнної дійсності. Ось як схарактеризовано, хоча й устами ворога, деякі симптоматичні явища, спричинені сталінською ідеологічною машиною:

«У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби. У них від слова нація остався тільки прикметник».

Головний, наскрізним в кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами кривава, попалена, розбита, поруйнована, обездолена в загравах пожеж дано «портрет» України тих буремних літ. Звісно, Україна — це передусім українці. Які вони? За повістю, вони працьовиті, винахідливі, терплячі, співучі, мужні, сентиментальні. На жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії та більшовизму прищепило українцям синдром рабства. За комуно-більшовицької системи поняття «Україна», «Батьківщина» було замінено іншим — «класова боротьба». «Обучали класам», — каже Павло Хутірний. «Ніхто не став їм у пригоді із славних прадідів, великих воїнів, бо не вчили їх історії».

«До чого народ зіпсовано, — дивується полковник Крауз. — Все доносять… «. Такий критичний присуд рідному народові, вкладений у вуста кривавому агресорові, мимоволі навіює Шевченкове: раби, підніжки… Не випадково, дослідники співставляють образ Довженкової України з Україною з Шевченківського «Кобзаря ‘. Зокрема, натрапляємо з повісті на мотив вірша «Та не однаково мені».

У концтаборі, на порозі ймовірної смерті Лаврін Запорожець рішуче сказав: «Дарма, що я загину, нестрашно мені смерті. Чуєш? Та страшно мені, коли подумаю, де ж погниють кості обдурених Гітлером. . !» Перша картина повісті (»У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори…за столом у тихий літній день сиділа родина Запорожця і тихо співала…») дуже нагадує класичний Шевченків вірш «Садок вишневий коло хати». У Шевченка «Минають дні, минають ночі, …минає літо…», і в Довженка «Минали дні, минали ночі, минуло літо». У Шевченка «Земля плаче у кайданах», і в Довженка — «Стогнала в журбі

земля». Отже, шевченківські мотиви пронизують й опромінюють «Україну в огні». Образна, ідейна і поетико-стилістична спільність засвідчує однакову патріотичну платформу обох великих синів нашої нації’.

Високопатріотичне звучання «України в огні не «вписувалося» в тодішню атмосферу диктату, підозр і культу вождя. «Сьогодніж узнав… тяжку новину, — записував О. Довженко в щоденнику від 26 листопада 1943 року, — моя повість «Україна в огні» не сподобалася Сталіни і він її заборонив для друку і для постановки… Тяжко на душі і тоскно… Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда… Нікому, отже, вона не потрібна, і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика». А незабаром митець записав, що починає новий свій сценарій про народ, про простих, звичайних людей, які понесли найбільші втрати навійні. Написана через рік «Повість полум яних літ» — це широка, епічна картина війни, осмислення долі людини і народу в світлі великої Перемоги. Звеличуючи в Повісті полум’яних літ», як і в «Україні в огні», людину-переможця (образи Івана Орлюка, Уляни, учителя Рясного та інших), О. Довженко полемізує з однобічними й поверховими поглядами на війну і на Перемогу. В діалек-тичності підходу до життя — одна з прикметних засад Довженкової естетики. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти і кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, згубний вплив війни на людську мораль, бо людина народжена для радості й праці.

Задуми, пов’язані з відтворенням історичної долі рідного народу, з’являлися в Довженка і раніше. Так, у травні 1941 р. він завершив сценарій «Тарас Бульба, почав знімати фільм, задумавши поетичну епопею з історії українського народу, переносячи на екран прозу близького йому Гоголя. Проте фільм знімати заборонили…

Не було реалізовано й задуми епічного показу сучасності на широкому історичному тлі через екскурс в сиву давнину у фільмі про будівництво Каховського водосховища. Забракло не тільки свободи (митець постійно перебував під недремним наглядом червоних опікунів), але й життя. А що мав Довженко намір створити фільм про Україну, свідчать щоденникові записи: «Се мусить бути велетенський фільм, — наказує сам собі письменник. — Усе, що є в мене святого, весь досвід і талант, усі думки і мрії, і навіть сни — все для нього. Створити твір, достойний великості мого народу, — ось єдина мета, єдиний зміст мого життя. Благослови, Господи, мої нетверді руки». Це мав бути фільм не просто про Каховську ГЕС, Каховське море, а про вічне море українського національного духу, Запорізьку Січ і Великий Луг, неподоланий український народ.

Багато хто з дослідників творчості Довженка звертає увагу на те, що різножанрові його твори тісно пов’язані між собою й укладаються в єдиний цикл чи єдину епопею, що «висвітлює корінні етапи в житті українського села». Не раз говорив про це і сам митець, записуючи в щоденнику думки щодо «книжки про український народ». Отож, усі його твори — то ніби й справді одна книга про історичне буття українського народу, її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вершиною — «Поема про море».

Варіант 4

Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді.

О. Довженко

Олександр Довженко - кінодраматург, режисер, письменник, художник, патріот своєї землі. Всім, що створив письменник, він завдячує народові, з якого вийшов. І в центрі його творів - історична доля народу, осмислення його краси і духовної величі.

У своєму "Щоденнику" О. Довженко писав: "Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм". У творах митця відтворені події, пов’язані із життям автора та його народу.

У кіноповісті "Зачарована Десна" автор розповідає про моральну красу і духовну велич людини праці, про життєдайність народної творчості, про безсмертя українського народу. Автор осмислює все, серед чого жив, що любив і що творив. А це історія, історія життя його і його пращурів.

У кіноповістях "Зачарована Десна", "Поема про море" О. Довженко художньо розкриває ідею спадкоємності поколінь, історичної пам’яті як критерію Людяності, краси як могутнього природного начала, що покликане врятувати людей від деградації. У цих творах - Довженків гімн людині праці. Такими прекрасними в своїй праці постають перед нами і члени родини малого Сашка, і його односельці, і Іван Кравчина, і Сава Зарудний, пророчі слова якого стали крилатим висловом для майбутніх поколінь: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".

О. Довженко жив інтересами своєї доби. Довженко-митець і Довженко-людина невіддільні один від одного. Він ніколи не був пасивним спостерігачем життя, тому його твори - це історія життя українського народу, української нації.

Про болючі проблеми свого народу, української нації йде мова на сторінках "Щоденника", де автор зображує правдиві картини життя українця, як його, письменника-вигнанця, так і його побратимів по перу - Остапа Вишні, Ю. Яновського та простих людей, які пройшли через жахи війни.

Письменник показує війну як руйнівницю, що пройшла Україною страшним плачем: людей розстрілювали, палили живцем, катували, відправляли у рабство до Німеччини. Кіноповість "Україна в огні" - це трагічні сторінки з історії Другої світової війни. Основною думкою кіноповісті є думка про народ, що був справжнім творцем перемоги. Непереможне бажання жити, продовжувати рід, націю втілені в образах героїв О. Довженка.

О. Довженко вболівав за історичну долю народу, за долю української держави, за мову, історію і культуру України. Незважаючи на те що митець змушений був жити поза межами України, в Москві, письменника глибоко хвилювало все, що відбувалося на його Батьківщині, і про це він писав у своїх творах.

Варіант 5

Художні твори Олександра Довженка охопили найважливіші віхи історії українського народу. Найбільшу увагу звернув письменник у своїх кінотворах, публіцистичних статтях на події, пов’язані з першою та другою світовими війнами. Історичну долю української нації у смертельних випробуваннях XX століття змалював він у творах "Арсенал", "Звенигора", "Щорс", "Мати", "Тарас Бульба", "Стій, смерть, зупинись", "Воля до життя", "Україна в огні", "Повість полум’яних літ" та ін.

Якщо громадянська війна ввійшла у творчість О. Довженка окремими епізодами, то твори про другу світову війну, як відзначають літературознавці, це "ніби одна книга" про всі страждання й трагедії, про героїчні подвиги і перемоги.

О. Довженко беззастережно любив свій народ, Україну, Тому близько до серця взяв долю українського народу в грізний час війни. На сторінках своїх творів поет з болем говорить про те, що Україну фашисти захопили найпершою з республік тодішнього Радянського Союзу і найбільш її понівечили.

У високохудожній кіноповісті "Україна в огні" письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Тут і початок війни — один із найтрагічніших її періодів, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззброй-них людей. Автор показує Україну в цей час у символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Є щось симво-лічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашис-тами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України.

Засуджуючи війну, автор неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Особливо мужнім змальовано Лавріна Запорожця. Не з доброї волі ставши старостою у німців, він налагоджує зв’язок з партизанами, сприяє їм, аж доки сам не потрапляє в концтабір.

Таким чином, письменник показує, що у хвилини найтяжчих випробувань кращі сини українського народу не корилися. Вони мужньо відвойовували свій край і власну волю.

Не обійшов увагою О. Довженко і такої болючої проблеми, як зрадництво. У кіноповісті таким зрадником в першу чергу є Максим Заброда. Непроста у нього доля. Довелося у час так званого розкуркулення побувати в Сибіру. Повернувся Максим озлоблений на владу, на людей, які відправляли його на заслання. Насамперед затаїв зло на Лавріна Запорожця. І даремно намагається Запорожець пояснити Заброді, що то були проблеми внутрішні, а зараз йдеться про загрозу свободи для всієї України. Забродою керує тільки бажання помсти.

Дезертирство, зрадництво хоч і поодинокі явища серед українців, але не випадкові. Адже Україна, як з гіркотою писав О. Довженко, — єдина у світі держава, де не вивчалася її історія, де вона "вважалася чимсь забороненим… Другої такої країни на земній кулі нема". Звідси виводив О. Довженко корені слабодухості, продажності. Сповідуючи правду. О. Довженко одним із перших в українській літературі піддав сумніву непогрішність сталінського генія. Лаврін Запорожець знімає портрет вождя зі стіни і ставить його додолу зі словами: "Не думали ми з вами, що так вийде".

Осмислюючи хід війни, переживаючи великі людські втраги в ній, О. Довженко добре розумів провину Сталіна, який напередодні винищив військові кадри, припустився грубих тактичних помилок. Тому на сторінках твору нема жодного слова похвали Сталіну.

Символічним у кіноповісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагаль-нив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс всі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезеним до Німеччини на примусові роботи. На жаль, після визволення багатьох із тих, хто були жертвами війни, як відомо, назвали зрадниками і навіть судили.

У кіноповісті "Україна в огні" письменник художньо інтерпретує війну як загальнонаціональну трагедію. Через призму трагічного він розкриває історичну долю нації мужніх Запорожців, нескорених Кравчин, Орлюків, яким не раз судилося брати у руки меч, щоб захистити свою волю.