Українська література - шкільні твори - 2026

Характеристика малого Сашка із повісті «Зачарована Десна»»

Відомий український режисер та громадський діяч О. П. Довженко не менш відомий нашим співвітчизникам як талановитий письменник, який у своїх творах оспівував красоту рідного краю, свій народ, його традиції та високі моральні якості. Він завжди був небайдужім до того почуття, яке протягом усього життя зв’язувало його з українським народом. Одним із найяскравіших свідчень цього є кіноповість «Зачарована Десна», в якій рідна природа та персонажі представляються такими, якими їх бачить своїми очами головний герой твору — малий Сашко.

Допитливий хлопчик жадібно вбирає усі враження, які він зустрічає у своєму повсякденному житті. У цих враженнях ми бачимо ту мораль, яку у дитину вкладають рідні, яка в свою чергу, характерна для більшості наших співвітчизників. Батько, мати, дідусь та односельці Сашка — це працьовиті та мудрі люди. І саме у праці розкривається батько хлопця: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий». Душа цієї простої людини, як і душа усього українського народу, наповнена неоціненними скарбами — любов’ю до людей, до усього навколишнього світу і умінням саме у праці знаходити найбільшу насолоду.

Безумовно, що такий батько виховає у своєму нащадку такі ж самі риси та позитивні якості. Так само малий Сашко буде мати високу внутрішню культуру і бажання буди найбільш корисним для інших. Та й мати хлопця — взірець справжньої української жінки — працьовитої та домовитої. «Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість», — говорить вона. Глядячи на батьків, можна з упевненістю сказати, що Сашко виросте добрим та гарним чоловіком і стане достойним членом суспільства, але поки він лише маленький хлопчик.

Та й усі ми, як то кажуть, «родом з дитинства». Саме у дитинстві формується життєве кредо кожної людини. Своє кредо О. Довженко висловив у повісті «Зачарована Десна».

Письменник вважає, що щастя — це «бачити… зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». І саме рідні навчили Сашка, майбутнього письменника, бачити у всьому прекрасне. І коли вчитуєшся у рядки повісті, то неначе дивишся на оточуючий світ очима малого хлопчика. Сашко ще не пізнав дорослий світ, і тому для нього все, що відбувається навколо — велика таємниця, яка захоплює та дивує. Навіть смерть, на його погляд — це теж радість: «Яка то радість, коли помирає прабаба!», бо на поминах малий Сашко міг наїстися досхочу. Малий, допитливий як усі діти Сашко — великий мрійник з неабиякою уявою. Пізнаючи оточуючий світ, він у всі події поринає з головою.

Безмежність світу сприймається хлопцем як досить звичайна річ, а все, що його оточує, він вважає вічним та незмінним: «Хата ніби виросла із землі, ніби ніхто її не будував». В очах хлопця усе живе тайним життям і навіть потворне, на його погляд, містить частку прекрасного. Наприклад, образ коней для хлопця уявляється у вигляді красивих і сильних тварин, а насправді вони худі і знесилені, усе життя працюють і помирають за роботою.

Дивовижні враження і уявлення малого Сашка схожі на вічну казку, але в ній головні герої складають єдиний образ українського народу, народу, складовою частиною якого уявляв себе хлопчик, складовою частиною якого вважав себе О. Довженко.