Українська література - шкільні твори - 2026

Сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»

I. Зачарована Десна» О. Довженка — твір автобіографічний. (Письменник у цьому творі розповідає про своє дитинство, пригадує веселі й сумні, сонячні й похмурі, приємні й неприємні сторінки тих далеких років, осяяних світлом родинного вогнища, першими враженнями від спілкування з природою, односельцями.)

II. Роль спогадів у визначально-ліричній тональності кіноповісті.

1. Бажання письменника розгадати природу спогадів. (На початку твору автор намагається розгадати природу спогадів, які з часом все більше і більше тривожать душу. «Що викликає їх? Довгі роки розлуки з землею батьків, чи то вже так положено людині, що приходить час, коли вивчені в давно минулому дитинстві байки й молитви виринають у пам’яті і заполоняють всю її оселю, де б не стояла вона».)

2. Роль образу оповідача — маленького хлопчика Сашка. (Ведучи оповідь від імені дитини, автор має змогу передати найщиріші почуття, вагання, сумніви, захоплення, страхи дитини, яка безпосередніше, ніж доросла людина, реагує на все, що її оточує. Дід Семен бачиться Сашкові Богом» «в старих срібнофольгових шатах», святі угодники є близькими і зрозумілими, стара хата ввижається печерицею.)

3. Авторське ставлення до героїв. (О. Довженко майстерно поєднує дитячі розповіді і короткі коментарі, висновки дорослої людини. Голос автора та голос оповідача переплітаються, доповнюють один одного. Завдяки цьому ми сприймаємо події, героїв очима дитини і зрілої людини, яка усім, чого досягла в житті, завдячує першим урокам духовності в далекому дитинстві. Автор з тонким гумором і ліризмом ставиться до своїх героїв. З синівською любов’ю згадує батька: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий… Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість».

Так само лірично, з великою повагою, любов’ю змальовано діда Семена, мудрого й доброго чоловіка.)

4. Роль ліричних відступів у творенні сповідальної інтонації повісті. (Велике значення у творенні сповідальної інтонації повісті має мова твору, її ритмомелодика. Речитативом звучать слова прадіда Тараса: «Цить, Сашко, не плач… не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та поїдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші». Навіть прокльони баби Марусини нагадують пісенну мелодію.)

III. Пафосна піднесеність твору. (Про що б не говорив автор, за кожним рядком відчувається пафосне піднесення. Особливо це помітно в кінці твору, де Довженко звертається до незайманої дівиці — Десни як символу нескінченності життя, гармонійності людини з природою, працелюбності і творчості.)