Українська література — шкільні твори - 2025

Протистояння Добра і Зла у повісті Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку»

Варіант 1

"Казка про калинову сопілку" — це переказ одвічної біблійної історії про Каїна та Авеля. Ця інтерпретація є поглядом сучасної освіченої линки на вічне протистояння життя і смерті, Добра і Зла. Може саме тому це історія не двох братів, а двох сестер. Оксана Забужко створила філософський твір, надихаючись творчістю українського народу: народними казками та баладами про калинову сопілку. Серед її попередників — вірш Ліни Костенко "Калинова сопілка", літературні казки Б. Грінченка та Л. Шияна. Але письменниця, використовуючи фольклорні першоджерела, написала цілком оригінальну повість про любов та ненависть, про велику людську трагедію на тлі українського селянського побуту.

Сестри протиставлені одна одній: обдарована та красива Ганна та підкреслено звичайна Оленка становлять виразний контраст. їх бажання, мрії, чесноти та вади такі різні, але й нерозривно пов’язані: начебто протилежні, вони не можуть існувати одна без одної, тому за Оленою її вбивця-сестра також пішла з життя. Розіграна перед нашими очима драма породжена не лише долею. Ганна була особливою дитиною вже від народження: "вродилася з місяцем на лобі", який позначає тих, хто під його захистом. Виростала вона розумною дівчинкою, відчуваючи в собі якісь незвичайні сили. Була вона найкращою, найгарнішою, і слава про неї летіла "як вогонь по соломі по навколишніх селах". І сприймала вона це як належне — найкраща.

Олена — нічим не примітна: зі звичайною зовнішністю, характером, вдачею, навіть без помітних недоліків — не крива, не коса, не ряба; нікому не помітна, нецікава, словом, звичайна. Відмінність характерів і зовнішності провокує тяжке непорозуміння між сестрами, бо не можуть вони знайти спільної мови. Цю ворожнечу підсилюють батьки — ніби поділили Василь та Марія дітей. Та й люди помічали: "Дідова дочка й бабина дочка". Мати, життя якої не склалося, бо вийшла вона не за любого, а за першого, хто її посватав, лише щоб догодити батькові, "от щоб знав!", — бачить у старшій доньці свою подобу, пишається своєю Ганною — панною, пророчить їй особливу долю, завжди стає на її бік. Батько ж, для якого молодша "мізиночка" подібна до нього, бавився з Оленкою, завжди захищав "свою" дитину. Батьки про різне мріяли: мати — про князя для Ганни, батько — про те, як вийде його Оленка заміж, житиме при них з Марією, народить багато-багато діток, як він буде їх любити та бавити. Непорозуміння батьків у перебільшеному вигляді втілилося у взаєминах сестер, роздмухуючи природній конфлікт між ними. То й не диво, що Ганна — панна завидувала Оленці, хоч в усьому перевершувала її. Одного разу Ганна прокинулася вночі від того, що Олена плакала, батько, взявши малу на руки, вийшов з хати, пригорнув до себе і заспівав. Ніколи він так не співав для Ганни! Ревнощі душили дівчину: що це ж, не до неї так співає батько! І росла в ній, прокидалась "якась інша, жорстокіша ураза". Виростали дівчатка у смертельній ворожнечі. Оленка намагалася завжди розізлити Ганнусю, єдине її бажання — "побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти". Від самого свого народження Оленка докучала сестрі, заважала у всьому, "тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг". І завжди відчувала Ганна, що сестра не допускає її до власної долі.

Ганнуся відмовляється йти в монастир. Це просто дитяча неуважність до слів черниці чи свідомий вибір наперекір? Дівчина починає відчувати підземні води. І не дивується цьому, сприймає як належне. Та й ненавиділа вона не лише сестру — гордувала людьми, лише себе любила — себе, і тіло своє, і вроду свою! Вважала себе вищою від інших людей. Так згордувала вона й роботящим і багатим парубком — Дмитром, Маркіяновим сином. А Оленка не згордувала — посватався він до неї, і погодилася Оленка, пов’язала старостів рушниками! Молодша сестра намагалась завжди допекти Особливій, заздрила й намагалася приміряти до себе ’її долю. І таки допекла. І де ж та особлива доля? "Оленка виявлялася відмічена Божою ласкою, а не вона!" Вкрала Олена в неї долю! Зосталася вона в "перестарках, обійшла її менша сестриця, вкрала в неї щастя! Чому цей світ мав належати не їй, а Оленці?" Тяжко вражена була Ганна, і така злість, така образа закипіла в серці Ганни — панни! Відчинила Оленка, ніби ключем, двері, за якими була Ганнусина злість. Весь світ здався жорстким, несправедливим, злим через ту осоружну сестру. Не витримала болю Особлива, темрява поглинула її повністю. Шукає дівчина відповіді у церкві, але не знаходить. Коли вона прийшла до панотця, пригадалося їй, як у дитинстві батько розповідав про Каїна і Авеля. І на питання, що мучило ЇЇ: "чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову — не зглянувсь?!", отримала відповідь: "тож то й ба, що Бог бачив Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині". Але не було в Ганни сил відмовитись від тієї гордині, пробачити людям, усьому світові недобре. Та й навіть самому Богу!

І явився їй серед ночі сам диявол. І здалася вона йому. Вбила вона сестру. Але не знайшла вона в тому щастя, не віднайшла спокою. І коли відкрилася правда, коли тричі проспівала калинова сопілка Оленчиним голосом, що "мене сестриця з світу згубила, в моє серденько гострій ніж устромила!", просто не змогла жити.

Крізь призму великої трагедії українського роду Оксана Забужко розповідає про двобій у душі людини Добра і Зла, розмірковує про свободу вибору між цими двома шляхами.

Варіант 2

Повість О. Забужко «Казка про калинову сопілку» — це переказ відомої біблійної історії про Каїна та Авеля. Інтерпретація цієї історії у творі — погляд сучасної освіченої жінки на одвічне протистояння Добра і Зла, Життя і Смерті. Може, саме тому головні герої повісті — не брати, а сестри. До того ж свій філософський твір О. Забужко створила, коли була натхненна творчістю українського народу: баладами про калинову сопілку та народними казками.

У повісті дві сестри протиставляються одна одній. Підкреслено проста Оленка і красива та обдарована Ганна становлять виразний контраст. Їхні чесноти і вади, мрії й бажання дуже різні, та при цьому нерозривно пов’язані. Як протилежності, вони не можуть існувати одна без одної. Тому наприкінці твору вслід за Оленою йде з життя і її вбивця — сестра Ганна.

Розіграна перед очима читачів драма породжена не тільки долею героїв повісті. Щодо Ганни, то вона вже від народження була «особливою дитиною». Вона народилася «з місяцем на лобі» і, відчуваючи в собі якісь дивні сили, росла розумною дівчиною. Ганна була найгарнішою, найкращою, слава про неї розповсюджувалася «як вогонь по соломі по навколишніх селах». Та найгірше, що все це вона сприймала як належне. А ось Олена була нічим непримітною дівчиною. Вона мала звичайну вдачу, зовнішність і характер, у неї не було і помітних недоліків. Олена була не рябою, не косою, не кривою, не цікавою, не помітною, а просто звичайною.

Відмінність зовнішності і характерів рідних сестер провокує між ними постійні непорозуміння, і вони не можуть знаходити спільної мови. Цю ворожнечу підсилювали Марія та Василь, батьки дівчат, які ніби поділили їх між собою. Але Ганнуся ненавиділа не тільки свою сестру. Вона любила лише себе і нехтувала оточуючими, вважала себе вищою інших людей. Так само вона згордувала і багатим роботящим парубком — сином Маркіяна Дмитром. А ось Олена не згордувала, і хлопець посватався до неї, а та погодилася і пов’язала старостів рушниками.

Ганна була вражена вчинком сестри, у її серці зародилася велика образа і злість. Не гадаючи, Оленка, ніби ключем, відчинила двері, за якими накопичувалася Ганнусина злість. Весь світ здався Ганні злим, несправедливим і жорстоким, не витримала вона болю, і темрява повністю її поглинула. А вночі перед дівчиною з’явився сам диявол, і Ганна здалася йому — вбила свою сестру Олену. Але не знайшла вона в тому щастя, не знайшла спокою і вслід за сестрою померла.

Саме так, крізь призму трагічної долі звичайної української родини, О. Забужко розповідає у повісті про двобій Добра і Зла у людській душі, а також розмірковує про свободу кожного обирати між цими двома шляхами.