Українська література - шкільні твори - 2026

«Щоденник» О. Довженка - достовірний документ епохи

Олександр Довженко писав свій «Щоденник» понад десять років, і зараз, читаючи ці пронизливі рядки, мимоволі ловлю себе на думці: а що було б, якби ці записи потрапили в той час на очі заздрісників чи зрадника? Чи сам Довженко хоч іноді думав, що «Щоденник» міг би стати вироком для нього, адже записи містять гострий осуд жорстокої тоталітарної системи, яка нівечила долі митців і цілі народи ставила у жахливе рабське становище. У щоденникових записах письменник порушував багато тем, що хвилювали і тривожили його. Довженко писав про хлопчика, що помстився ворогові за вбитого батька-партизана; про дідів-перевізників, новітніх Сусаніних; про мужніх матросів, які співали, ідучи на страту. Проте він писав і про товстопиких, короткошиїх наркомів, які після перемоги багато і часто їдять, дзвонять своїм коханкам і дружинам, ловлять рибу у Дінці й особливо не переймаються тим, що навколо зруйновані міста і села, а в госпіталях ще лежать поранені на фронті бійці. Довженко пише про арешт і допит командира, який дивом вирвався з оточення і просив допомоги для своїх товаришів. У «Щоденнику» ми читаємо про «пильного» коменданта, який прискіпливо перевіряв документи на переправі, зібрав величезну кількість людей і машин біля мосту, а німецькі літаки знищили переправу, всю техніку і понад тисячу людей. Письменник описує окупацію України і наслідки цієї окупації, він згадує заборону «України в огні» і доповідь Сталіна на Політбюро зі звинуваченнями на адресу автора в «антиленінських помилках і національних перекрученнях у кіноповісті».

Багато тем порушував письменник, і про що б він не писав — виходив протест проти тоталітарної системи.

Найбільше Довженка хвилювала доля України, простих людей, які залишились на окупованій території. Письменник серцем передчував, що після звільнення українців назвуть зрадниками. І тієї миті, коли в небо злітають вогні салюту на честь великої Перемоги, коли «скрегочуть танки, виють радіо-поети панегірики маршалам, коням, залізу і знакам нагрудним великих людей», Довженко подумки переноситься в Україну, де «на полі, позапрігшись у плуг, напруживши м’язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови і корови і тихо плакали, вмиваючи слізьми свої права і обов’язки… — страждання. О світе лихий! Що тобі до них?»

У своїх записах письменник проклинає жорстоку, облудну добу, у яку йому довелося жити. Він ганьбить і проклинає всіх, «…хто п’є, жере і сміється, пишучи сьогодні про добробут». Митець просив у долі ясного розуму, наснаги, щоб «зробити щось добре для свого народу», але його позбавили головного — можливості вільно творити, влаштували «прикриту форму заслання». Проте, незважаючи на поневіряння, Довженко знайшов у собі сили протистояти жорстокій системі. Письменник залишив нам у спадок достовірний документ, який розкриває суть тоталітарної епохи, — свій «Щоденник».