Українська література - шкільні твори - 2026

Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі «Чорнобильська мадонна»

Всі публікації щодо:
Драч Іван

Варіант 1

Іван Драч — талановитий поет-шістдесятник, представник нової хвилі українських митців, того покоління поетів, письменників, артистів, у якому з новою силою «вибухнула» національна ідея, проснулись, можливо, вперше принципи демократії саме в Україні. Його творчість чи не найпоказовіше репрезентує великий потяг шістдесятників до знань та естетичної краси в комплексі з літературними, мистецькими й культурними надбаннями рідного народу.

«Чорнобильська мадонна» — це біль душі, туга серця Івана Драча, гнів, образа, скорбота поета, але разом з тим і всього українського народу, та не тільки українського, а й білоруського, і російського, що разом постраждали від цього лиха. Як про поступовий підхід до проблеми, можливо, варто нагадати про цикл «Подих атомної», продиктований вірою в науковий прогрес, у можливість мирного використання ядерної енергії. І про ті ледь-ледь стривожені нотки, що звучали вже там, хоч тоді ще тільки зварювалася арматура для майбутніх реакторів. «Вони цілком безпечні, і навіть у Москві, на Красній площі, можна ставити такі реактори», — це нібито слова академіка Александрова (злочинно, але поставили в густозаселеному, екологічно збалансованому районі, на межиріччі водяних артерій Десни, Прип’яті, під серцем у Києва…).

В самі гарячі після аварії дні син поета Максим, на той час студент медуніверситету, брав безпосередню участь в евакуації людей із району біля Чорнобиля і сам зазнав опромінення (хоч йому зробили переливання крові й усе ніби обійшлося). Мабуть, це розуміння сили батьківської розпуки й каяття відіграло далеко не останню роль у написанні «Чорнобильської мадонни».

Все плекало на сонці,

Не хотіло помирати —

І квітку прямо в стронцій

Поцілувала мати.

Це рядки з твору, що став спокутою Івана Драча за цикл «Подих атомної». Коли писався цикл, усі ще радісно вірили в можливість альтернативи ядерній зброї. Та все ж і в «Подиху атомної» не було оспівування мирного атома. Було тільки замилування працею робітників, насамперед будівельників.

Дорого заплачено за остаточне прозріння:

За безладу безмір, за кар’єри і премії,

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітню дурних академій

Платим безсмертям — життям молодим.

Назавжди в’їдаються, як ті іржаві тополі, у пам’ять ці жахливо-пророцькі рядки — заключна строфа з частини поеми, названої гірко-іронічно «Ода молодості» (як іржаві тополі, що небо скрутно метуть головами, як ті сосни, що своєю іржею лізуть в очі).

Уся поема-мозаїка постає у своїй цілісності тільки по вдумливому прочитанні всіх її фрагментів та компонентів, серед яких особлива увага припадає на заголовки («Скіфська мадонна», «Баба в целофані — наша мати», «Примітивний портрет складної людини» та інші).

Образ мадонни, яка пожертвувала своїм сином заради порятунку людства, знаходить нове осмислення, до того ж він накладається на реальну ситуацію з сином поета. І ще один біблійний мотив постає перед нами із глибини сивих віків, але вже в новому освітленні (а може, й опроміненні): Ірод і Пілат, відкритий суд у закритій зоні. Може, пародія? Але напругою тут сповнене кожне слово, навіть числівники («Чому їх — шість?»)

Знову біблійна притча, у якій закодована вся історія людства. Змій дає Єві яблуко спокуси, заздалегідь вилущивши нутрощі разом із насінням, зрізавши шкурку по спіралі, розділивши надвоє. І простягає його Єві вже неповноцінним. А якщо яблуко — це Земля? А Єва з Адамом — то людство? І тоді зрізує по спіралі чорнобильський змій живу зелень земного раю, вилущує насіння — плодючу силу, безсмертя, переполовинює цілісність буття…

Автор звертається і до народного фольклору, як давнього (Соловей-розбійник), так і сучасного («На горі горить реактор, під горою оре трактор»), переповідає розповідь ліквідаторів аварії, цитує колег-письменників, подає картини реального життя.

Немов самі линуть з-під пера автора прекрасно римовані рядки, наповнені жахливим змістом.

У поемі, в одному епізоді син забирає матір до Києва, у багатоповерховий будинок. А стара не може жити тут, її серце рветься під Чорнобиль, і мати тікає додому. Що її там чекає? Чи зрозуміє вона, що трапилось? Чи зможуть люди знов повернутися до зони досі незнаного лиха? І скільки ще чекати?

Матері, що отримали високий рівень радіації, не можуть більше народжувати нормальних дітей. Може, це знов кара небесна? За що, Боже, за що? Хто винен?

Питання, питання, і нема на них відповідей. Тільки сум. І жаль. І розпука. Туга серця. Біль душі…

Варіант 2

…Не питай ніколи, по кому подзвін, він дзвонить по тобі.

Ернест Хемінгуей.

Десять років тривожні трагічні дзвони лунають над землями України, Росії, Білорусі, вказуючи точну адресу біди — Чорнобиль. Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і "мирний" атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що наслідки чорнобильської трагедії ми будемо відчувати довгі роки, і нащадки наші не раз пом’януть її словами гіркими й гнівними.

Тяжкими роздумами про цю трагедію та її наслідки пройнята поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна".

Вже сама назва твору висвітлює його суть. Мадонна — це жінка, прекрасна своїм материнством, це життя і продовження роду, це безсмертя людства. Митці всіх часів зображували Мадонну, -у кожного вона своя, неповторна, її образ проходить крізь століття. Любов та ніжність творили Мадонн. Нова Мадонна народилася із спалахів збожеволілого атому, із страшної біди. 1 ім’я її — Чорнобильська мадонна.

На її очах змінився світ: ліс став «сонця рудіший", пишна рослинність перетворилася на пастку, бо стала насиченою радіонуклідами. Тепер отруєні і земля, і вода, і повітря. Але найстрашніше те, що смерть торкнулася своїм крилом і дорослих, і дітей. І вагітна жінка вже ніколи не буде знати спокою за ще ненароджене дитя. Гинуть дорослі сини, борючись зі страшним вогнем, гинуть матері, які неспроможні допомогти синам. Вогняний хрест тепер переслідує і синів, і матерів. Ніхто не врятується, бо смертельний вогонь "женеться хрестом навздогін".

Іван Драч намагається знайти витоки біди, чому вона сталася, і приходить до страшного висновку: цю трагедію породили нелюди.

Немає значення, хто вони: чи політики, які примушували втілювати в життя найхимерніші ідеї, чи вчені, що невдало вибрали місце для атомної станції і утворили морс на цвинтарях; чи розбещені хлопці та дівчата, що, регочучи, грають черепами.

"На вічній дорозі розіп’яні ми", бо ніколи не знали Правди ні про себе, ні про те, що твориться навколо. Ось чому підвів голову Соловей-Розбійник, вирвався на волю своїм свистом, своїми громами, своєю божевільною силою зруйнував чарівний світ. Тепер його ловлять армії і академіки, замуровують у саркофаг.

Але, здається, спізнилися, бо тисячі отруєних матерів та батьків передадуть нащадкам загублене здоров’я, занепокоєність душі, передадуть отруєну землю, зневіру в могутність людини.

За все ми заплатили не лише життям молодих, а й майбутнім благополуччям, бо не вкрити небо і землю целофаном.

І, як завжди, ми не знаємо, хто він — найголовніший Розбійник, той Перший, що так і не з’явився на суд. А перед світом стоять "Мадонни атомного віку" — Чорнобильська, Солдатська, Хрещатицька. Вони — за життя і радість, Розбійники — за жах і смерть. І від того, якими будемо ми, на чий бік станемо, залежить, яким буде світ, хто переможе. Адже "сіль пізнання — це плід каяття…". Я вірю, що переможе розум і совість, любов і вірність, краса і надія. Переможе справжня Мадонна!

Варіант 3

Прочитала поему. Задумалася. На душі нелегко. Сумно, боляче, тривожно…

У "Роздумах під час відкритого чорнобильського суду" читаю: "…У зв’язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою…"

Сиділи, думали, міркували. Працювали до ранку. Створили станцію і атом. І раптом така трагедія. Хто винен? Фізик, енергетик, учений, політик?!

Фізик розуміє:

— Вона мені не простить…

Не простить… Чорнобильська Мадонна…

А на тебе, вчений, звернений погляд тисяч дітей, матерів, батьків, сестер, братів.

Її погляд ти чуєш, учений,

Тож тікай, лиш подумай куди?!

Її погляд на тебе вогненний

Його лазером ти відведи!

Ось чому розчарування наукою. А наслідки трагедії? Жінки не народили дітей. Жінки народили покалічених дітей.

Ти боса йшла, ти, сива Катерина…

Сахалися од тебе — що таке?

Бо ляльку ти з лахміття спеленала.

"Хрещатицька мадонна"

І збожеволіла.

Хлопці померли молодими:

Лава вулканна нестерпного бітуму.

Бурхає полум’я. Валує дим.

І рвуться слова без жодного відома: —

Коли помирати, то вже молодим!

І знову гіркота і розчарування наукою:

За мудрість всесвітніх дурних академій

Платим безсмертям — життям молодим.

"Ода молодості"

Заплатили життям люди. Заплатила і природа:

Тополі іржаві, як мітли,

Скрушно небо метуть головами.

…сосни, дощами спалені,

Лізуть в очі лихою іржею…

"Баба в целофані — наша мати"

І ліс рудий, і в криницях вже немає чистої води, тому вони в целофанових капшуках, а колодязі всі затушковані. ("Запитання без відповіді")

Такі наслідки. А ще соромно і страшно, бо обдурювали людей, говорячи:

Вчені кажуть по телевізору,

Що вони (радіонукліди) мінімальні.

Ще раз вченим повіримо.

Але всі, хто там працював, просять:

Прошу єдине —

Бодай не брешіть!

А хто відповість за все це?!

В нас — Безіменність. Всіх вона поїсть.

Та ще й закусить нами з іменами…

Так "хто ж там за ширмою в кутку?" Той, хто зорить з висоти і науки длань над нами простирає, чи той, хто зорить з висоти і длань керівну над нами простирає? Але і той, і інший "Од радіації Пілат вмиває руки…" ("Роздуми під час відкритого чорнобильського суду…")

Понад 15 років минуло з дня чорнобильської трагедії. Але і сьогодні

Вона дивиться, дивиться в душу,

Вона палить очима до дна.

Хворі чоловіки, хворі жінки і діти. До цього часу хворіє земля. Хворіє і Україна, і Білорусія, і Росія, частково Швейцарія і Скандинавія.

Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..

Українська мадонна XX століття (за поемою Івана Драча "Чорнобильська мадонна")

Друга неділя травня — це День матері. Мати — найблагородніша, найсвятіша, наймиліша, Берегиня родинного тепла. А поруч з тобою невід’ємна твоя частинка — дитя. Воно пригорнулося до твоїх грудей і спокійно заснуло. І пригадуються слова Т. Шевченка:

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Хай у світі будуть тільки такі чудові картини. І не буде таких:

У юрмищі хрещатицького дня

Ти боса йшла, ти, сива Катерина.

І несла з лахміття ляльку, бо збожеволіла.

А груди чом так спалено розпухли?

А губи чом запалені в вавках…

Який напій ти в квітень той пила,

Коли, заквітла сином, ти ходила…

"Хрещатицька мадонна"

Станція і атом. Вигадали. Сивіли так, що аж світились голови, лисіли. Йшли твердо і обачно. Багаті були на нелюдські дива.

Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин та буркун.

І звели на ноги Чорнобильську АЕС…

Не дітись, не дітись мені од вогню!..

Куди не йду я, мов кінь вороний,

Мене здоганяє сам хрест вогняний.

Пекучий, палаючий — на всі небеса,

І падає з нього вогненна роса…

"Материнська пісня з чоловічої душі"

Тополі іржаві, сосни, дощами спалені, листки іржаво ридають, ліс рудий, "всі колодязі затушковані", "всі криниці в целофанових капшуках".

"…У зв’язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою…" (Ю. Щербак. "Чорнобиль").

Але ось фізик прибіг…

Шепоче він болісно:

— Вона мені не простить…

Не простить… Чорнобильська Мадонна…

"Фізики і лірики"

Мстити, простити… Що сказати? Минуло понад 15 років з дня тієї трагедії, але і до цього часу наші матері, батьки не дихають — ридають. І тому я хочу зупинитись на розділах, де йде мова про матерів.

Не чіпайте мене,

Я — трактористка…

Кожен день вона працює, ковтаючи пилюку з чорнобильськими радіонуклідами. Вона не просить у свою герметизовану кабіну телевізора, кондиціонера. А просить одне, знаючи, що радіонукліди не мінімальні:

Прошу єдине — Бодай не брешіть.

"Трактористка"

А ось мати, яка намагається вирвати свого сина з пекельного вогню:

Лиш я намагаюсь вирвати сина,

Де мучить його вогняна хуртовина,

Я прагну до нього — він прагне до мене,

І котиться німбом те коло вогненне…

…Зона. У зону привозять на роботу. І тут немає нікого-нікого. Але кожного разу з’являється слід: і на пісочку, і на снігу, і на льоду. Чий він? І куди веде? Може, це слід матері солдата, пожежника, генерала, енергетика…

Може, мати йшла в саркофаг

До Валерія Ходемчука?

"Солдатська мадонна"

Вона йшла до сина, до своєї криниці, до свого кота й до корови, до того місця, де прожила все своє життя, до дитяти…

І знов стара до хати Чимдуж чимчикувала.

Таким матерям не збагнути того, що у декого з наших дітей мародерство набрало форми вишуканої, інтелектуальної: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони.

Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем її шматувало, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило, Сорочку взяло з поликами…

"Мати і "христопродавці"

Цій чесній бабусі, матері, у якої випала коса, коли схопив її онук-мародер, не збагнути, що можна нажитись на біді. Адже в зону вона повернулась тому, що це її рідна земля. На ній вона і помре. Така вона мати. "Христопродавцям" цього не збагнути.

Цей вірш перегукується з іншим — "Сучасна сковородистка". Виселок, у якому п’ять хаток. Четверо без скла, а п’ята ще жива. У цій п’ятій — бабуся. Все приготувала для смерті: труну, свічки, могилу. Хліб, самогон, щоб потім пом’янули. І тільки чекає на тих, хто б її поховав на рідній землі.

Сховаєте мене,

Відразу ж пом’яніть…

…Дай ще води ковтну,

Ковточок ще, ковток.

Мало слів. А як тяжко на душі.

"Який напій ти в квітень той пила?" — знову ставиш собі запитання. Тому-то, на мою думку, 26 квітня усі разом повинні вшановувати і матір-неньку, і матір-землю, що пройшла через пекельні муки.

Сіль пізнання — це плід каяття…

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету… Це хворе дитя!..

Варіант 4

Тяжко пишу, зболено розмірковую,

словами гіркими наповнюю аркуш.

І. Драч

Чорнобильську атомну електростанцію було побудовано на півночі від Києва у Поліському краї. Місце для її будови було вибрано не дуже вдало. Та й технології, які використовувалися при спорудженні ЧАЕС, були застарілими й безперспективними. І ось у квітні 1986 року в зв’язку з пожежею у четвертому реакторі велика радіоактивна хмара була рознесена вітром на півсвіту.

Безумовно, ця страшна трагедія, яка в п’ятсот разів переважує Хіросіму, зі своїми трагічними наслідками знайшла відображення у літературі: С. Йовенко «Вибух», Б. Олійник «Сім», В. Яворівський «Марія з полином в кінці століття», Ю. Щербак «Чорнобиль». Більш докладніше зупинимося на поемі Івана Драча «Чорнобильська мадонна».

Жанр твору визначив сам автор: поема. Але «Чорнобильську мадонну» швидше треба відносити до поеми-трагедії. Автор взявся писати про аварію на ЧАЕС, але йому не вистачає слів, щоб відобразити ті «сльози і пекло», «кров і жахіття». Іван Драч у своєму творі показав всі страшні наслідки чорнобильської катастрофи: у людей раптово випадає волосся, у вагітних жінок народжуються мертві діти, у при чорнобильській зоні гине природа, і її ховають під двома метрами піску. Також ведеться розповідь і про перших ліквідаторів аварії, про те, чим платить людство за накоєні гріхи: «За мудрість всесвітню дурних академій платним безсмертям — життям молодим». Автор в поемі викриває й те, що від людей спочатку хотіли приховати, що сталося на ЧАЕС: «Прошу єдине — бодай не брешіть». Ставляться запитання без відповіді: як врятуватися від подальшого розповсюдження радіації, зберегти від зараження «рукотворне Київське море чи бодай Десну зачаровану, з якої Київ п’є воду»? В зв’язку з аварією виникла так звана тридцяти кілометрова мертва зона. З рядків «Солдатської мадонни» і «Варіації» на банальний київський сюжет, або ж «Баба в целофані — наша мати» ми дізнаємося про те, що люди не хотіли залишати свої рідні місця, землі, будинки, розташовані у мертвій зоні, коло великого атомного монстра — Чорнобильської атомної електростанції.

У «Хрещатицьку мадонну» останню перед «Епілогом», автор вклав всю випалену «до чорноти жури свою прокляту одчайдушну душу». У цьому розділі розповідається про жінку, яка в той страшний квітень народила мертвого сина і збожеволіла. Вона йде по вулиці з мертвим дитям на руках, від неї сахаються люди. Дивіться всі — ось вона істина, в образі цієї хрещатицької мадонни. Розділ «Хрещатицька мадонна» — це кульмінація, оригінал поеми, де Іван Драч відобразив найпекучіші свої почуття, все жахіття чорнобильської аварії, вилив весь свій душевний біль на аркуші паперу. Символічний образ чорнобильської матері проходить через усю поему, де мати-вдова несе світову долю: «Несе сива чорнобильська мати цю планету… Це хворе дитя!..» Таким узагальненням, яке звучить символічно і алегорично, закінчується поема-трагедія Івана Драча «Чорнобильська мадонна». Слово поеми звернено до істини, до людської совісті і честі. В поемі високе біблейське перемежовується з розмовним, побутовим.

Поема І. Драча «Чорнобильська мадонна» вийшла в книзі «Храм сонця» у 1988 році.

У цьому році у квітні місяці виповнилося десять років від дня аварії на ЧАЕС. Але горя й болю за весь цей час від неї так і не зменшилося. Ця катастрофа стала попередженням всьому людству, а Чорнобильська АЕС ще й досі є постійною нам загрозою.

Варіант 5

Упродовж віків митці змальовують Мадонну. Образ матері з дитям на руках був завжди втіленням прекрасного. Але кожна епоха неодмінно додає йому новизни. Відблиск чорнобильського вибуху створив в уяві поета новочасну Мадонну в зовсім незвичній іпостасі. Про це— поема Івана Драча «Чорнобильська Мадонна».

Автор змалював образ Мадонни зовсім не так, як її описує традиція. В поемі переосмислюються мотиви й образи біблійного сюжету. Трагічні події, наслідки яких відчутні й понині, спонукають Драча інтерпретувати їх по-своєму:

Марія, Марія…

Та Марія не та.

Та зродила Христа,

ця — анцихриста!..

Але суть образу Мадонни, безперечно, залишається та ж. Вона — страждаюча Мати. Тільки страждання її подвійне, тому що Маріїн син пішов на хрест заради людей, заради їхнього спасіння. Мука ж цієї Мадонни посилена тим, що народжена нею дитина сама розпинає свій край. Йдеться про матір, син якої причетний до вибуху на Чорнобильській атомній електростанції. Через її образ переосмислюється сама трагедія та людська відповідальність за неї. Тому не треба думати, що автор має на увазі конкретних людей. Недаремно він болісно іронізує: «В нас — Безіменність! Всіх вона поїсть Та ще й закусить нами з іменами…».

Винних наче немає. Проте з усією пристрастю художника слова Драч таврує всіх, хто міг бути причетний до трагедії. Всіх, хто міг їй запобігти. Хтось щось недомудрував, хтось на щось подивився крізь пальці, а словоблуди (до таких рішуче зараховує і себе) все це дружно славили. Невипадково поема має два епіграфи. Шевченкове:

«Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю…», -

поєднується із фрагментом української народної думи «Бідна вдова і три сини», у якому йдеться про те, як сини виганяють стару неньку з хати на поневіряння. Таке поєднання дає несподіваний ефект: на матір уповаєм і самі ж її штовхаємо до загибелі.

На розп’ятті власна мати і власна Батьківщина. Сини ж стоять довкола і мають змогу «помилуватися» своєю роботою. Такими у творі є генерал, мати якого не хоче ховатися від радіаційного жаху у Києві, а вперто вертається у своє село. Таким є її внук, що з компанією мародерів-інтелектуалів грабує в покинутих хатах старі ікони. Такою є зграя п’яних розпусників, що збиткуються над древньою пам’яткою — розкладають багаття навколо кам’яної скіфської баби. Таким же є і лжемитець, який умів кричати із трибуни про матерів, «та як здригнувся чорний атом, він матір згадує лиш матом».

І на противагу знаменитим віршованим рядкам Симоненка Драч із гірким сарказмом продовжує:

А примітивам треба знати,

Що матір можна й вибирати!

А гордий світ? Він не гордує.

Він дивиться… і аплодує…