Українська література - шкільні твори - 2026

Оригінальність побудови поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна»

Всі публікації щодо:
Драч Іван

Варіант 1

Як ти, совісте, вмієш боліти!

Чом не чуєш, як просять: «Полиш…»

Чом так гірко — мов ноги в каліки —

Ти болиш?!

В. Коротич

Поема «Чорнобильська мадонна» стала для поета як прозріння, здобуте дорогою ціною:

За безладу безмір, за кар’єри і премії,

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітню дурних академій

Платим безсмертям — життям молодим…

Оригінальність побудови поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна» випливає із багатоплановості образу Мадонни, в якому зливається ціла галерея жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, жінка-мати (у тому числі й майбутня мати); Мати-Батьківщина. Усі ці іпостасі становлять певну цілісність, єдність, але й розчленовуються на окремі виявлення образу. Цей образ розщеплений, мов атом, мов скалки розбитого дзеркала, в якому кожен може побачити своє справжнє обличчя.

Так само різноманітний і пафос твору, його емоційна тональність — від сатири до трагізму. І це багатоманіття утворює новий жанр поеми-мозаїки, у якій кожен кольоровий камінчик — «скалочок» одного великого болю.

Пишучи свою поему, Іван Драч створює, як мені здається, ілюзію багатоголосся, цілого людського хору, поєднання безлічі голосів, кожен з яких звинувачує, стверджує, мучиться, страждає, розповідає. Тому він використовує цитати з різних авторів, немов даючи і їм висловитися. Ось голос С. Йовенко: «Баба Христина, звісно, не має рації, рветься у зону, що ти їй не кажи!». А ось промовляє В. Яворівський, автор роману «Марія з полином у кінці століття»: «…Мавра поривається напитися води з річки, але Марія тримає її за роги».

І вже кілька голосів зливається в уривку із «сучасного фольклору», як говорить автор:

На горі горить реактор —

Під горою оре трактор…

Ця простенька цитата, побудована на поєднанні двох протирічних речей, вражає своєю глибиною. У творі вона відіграє роль епіграфа до розділу «Трактористка» — розповіді про жінку-трактористку, що працює в зоні:

Розумієте, трактористка я, трактористка.

Чорнобильська трактористка.

Мені ще треба родити…

Твір складається з безлічі вражаючих своєю життєвою і жахливою правдивістю сцен. Ось бабуся, загорнена в целофан, випасає недалеко від реактора свою взуту в чоботи корову, намагаючись таким чином захиститися від радіації:

— Чого це Ви, бабо, корову узули?

— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! —

В синових чоботах взута корова —

Нехай же пасеться і буде здорова…

Ось старенька мати в чорнобильській зоні збирається помирати, спить і прокидається від появи «христопродавців»:

Онук її. Син генерала!

Навів, бач, «христопродавців» —

Хати вони чистять повсюди.

Схопилася баба за серце —

Схопила онука за груди.

А ось сатиричний портрет «складної людини», ницої, бо не поважає матері своєї — найсвятішого, що може бути в житті:

Він Матір згадує лиш матом,

Він виїхав, а не утік,

Як сам він в мікрофон прорік,

Щоб перспективи вищі мати.

А ось ще один фрагмент страшної мозаїки — «Чорнобиль поміланськи»:

Дипломатам роботи по зав’язку —

Щодня викидати з подвір’я

За чорні стрілчасті грати

Дебелу капусту, як сизі ядра.

Демонстранти приносять її щодня

І завчено кидають, як спортсмени,

У подвір’я нашого консульства,

Щоб знала «імперія зла».

Радіація вразила все навколо: душі людей, природу, повітря, тварин, воду. Вона скрізь, вона непомітна, але смертельна…

І найстрашнішим кадром цієї стрічки з окремих сюжетів стає розділ «Хрещатицька мадонна», справді апокаліптична, жахаюча:

Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку ти

Несеш — куди? Хіба в психіатричку?!

Тебе — знайти, од пекла вберегти!

А ти втекла, як в пекло, в електричку…

З мозаїки сюжетів постає в поемі багатопланова структура, в якій алегорія поєднується з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти — зі сповідальними, і в ній постає естетично пережита життєва правда.

Отже, поема «Чорнобильська мадонна» — це поема-мозаїка, складена з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов’язаних епізодів, об’єднаних спільною ідеєю, а саме ідеєю покути за страшний гріх перед своїми дітьми та матерями, своїм народом, своєю землею. Можливо, ця фрагментарність — найбільш відповідна до змісту форма, через яку автор тільки і міг видобути із зболеного серця слова.

Варіант 2

Про творчість Івана Драча можна говорити дуже багато, адже вона багато в чому збагатила українську літературу. Але якщо необхідно охарактеризувати її лаконічно, то тут можна сказати, що його творчість — це своєрідний спосіб мислення, це розкутість творчої думки, це нетрадиційність поетичної форми і стилю.

У 1988 році побачила світ поетична збірка Івана Драча «Храм сонця», в якій було опубліковано поему «Чорнобильська мадонна» та розділи «Книги скорботних пісень» вірменського поета X століття Григора Нарекаці. Поєднання в одній книзі оригінальної поезії і перекладної, сучасної і давньої служило ідейному задуму збірки: доповнити інтернаціональне глибоко національним, відгомін віків — сучасним, посилити звучання кожної частини їх трагедійною співзвучністю, адже поема «Чорнобильська мадонна» — це своєрідна «скорботна пісня». Таким чином, спосіб видання поеми був оригінальним. Але не менш оригінальною є і сама поема «Чорнобильська мадонна».

Жанр «Чорнобильської мадонни» визначив сам Іван Драч — поема. Але цей твір можна назвати і поемою-трагедією, і скорботною піснею, Та слід зауважити, що твір Драча не вкладається п жорсткі рамки ні епічної, ні ліро-епічної, ні драматичної поеми. Жанрові особливості поеми розмаїті, тому часто її визначають як поему-мозаїку. До речі, як стверджує Ю. Солод, «композиційно вона нагадує відому картину «Герніка» Пабло Пікассо — одного з улюблених художників поетової молодості».

Поема побудована з двадцяти п’яти окремих розділів, поєднаних тематично, але різних за своєю жанровою приналежністю. Більш того, тут читач зустрічається навіть з прозою («З канадської листівки «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971).

У поемі є і лірика («Пролог»), і своєрідна балада («Хрещатицька мадонна»), і відроджений міф («Солдатська мадонна»), тут і епічна картина, приправлена «чорним гумором» («Баба в целофані»), навіть сатира («Бенкет в йору СНІДу», «Мати й христопродавці», «Ода молодості»).

Поєднанням різних жанрів у межах одного твору автор досяг всеохватності матеріалу, відобразив вселенський характер подій, що торкнулися всього людства, всієї Землі. Емоційну напруженість думки підкреслює також наявність різного ритму окремих розділів, і навіть різні ритми в межах одного розділу, наприклад: «Бенкет в пору СНІДу», «Варіація на банальний київський сюжет…», або римована проза — «З доповіді скромного агента французької розвідки…». Така мозаїчна, багатошарова структура допомагає зрозуміти глибину трагедії.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення ідеї і завданню свого твору — показати всесвітність Чорнобильської трагедії, нагадати зарозумілому людству про вічні цінності, про свій обов’язок перед природою і Землею.

Варіант 3

Поема «Чорнобильська мадонна» з’явилася у збірці «Храм сонця» у 1988 році як болісний відгук на страшну трагедію в житті не тільки України, а й усього світу — вибух па Чорнобильській атомній станції. У той час багато українських письменників не змогли пройти повз планетне лихо, але витвір Івана Федоровича Драча став найбільш популярним. Авторові вдалося всю душу викласти у вистраждані рядки:

Тяжко пишу, зболено розмірковую,

Словами гіркими наповнюю аркуш…

Та не сам митець творить поему-стогін. «Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим, покручем-олівцем». Вона — Чорнобильська мадонна — вселюдський біль і каяття, вічна пам’ять про загиблих і згадка про втрачене. Створити те, чого вимагає вона, — надлюдське завдання, та розуміє письменник, що це його обов’язок, тому й словами Мадонни, що звучать усередині, заклинає себе:

…Плачем будь, стань Голосінням,

Вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого і

Порідій у Рудому лісі, що від сонця рудіший

Проклятим будеш,

Родом і Плодом поганьбленим будеш, коли зламаєшся…

Витвір поетичного таланту Івана Драча дивний і неповторний. Його поема нагадує мозаїчну картину, що висвітлює найбільш важливі моменти, найбільш пекучі теми. Автор відкидає канони класичних поем, будуючи свій твір з прологу, епілогу та різноманітних за жанровими особливостями дев’ятнадцяти частин, серед яких і грізні поезії-інвективи на адресу винуватців трагедії і тих, хто зміг нажитися на чужому горі («Соловей-розбійник», «Мати й христопродавці», «Примітивний портрет складної людини»), і хвилюючі вірші-роздуми про причини трагедії («Запитання без відповіді», «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: Ірод і Пілат»), і цілі балади («Хрещатицька мадонна»), і новітній міф («Солдатська мадонна», «Банкет в пору СНІДу…»), і навіть прозові уривки з листівки «Мадонна атомного віку» художника Василя Курилика.

Знаходить письменник навіть місце для «чорного» гумору, пишучи про «розумну» бабу в целофані, яка взула в чоботи свою корівчину, але продовжує випасати її й пити молоко, видобуте з зараженої трави.

Кожна частина поеми має власний епіграф, який відсилає нас до того чи іншого твору, наприклад, «Марії» Т. Г. Шевченка, народної думи «Бідна вдова і три сини», «Скорбної матері» П. Тичини, «Лебедів материнства» В. Симоненка тощо. Ці твори додатково допомагають по камінчику скласти образ Чорнобильської мадонни, яка поєднала в собі й Богородицю, й Шевченкову Катерину, що втрачає дитину і ніколи вже більше не стане матір’ю, і вселенську матір, яку «не можна вибирати».

Складна побудова поеми «Чорнобильська мадонна» дозволяє побудувати ємний і всеохопний образ Мадонни, водночас грізної, безжальної до винищувачів життя і доброї, ніжної до всього, що вижило в страшній техногенній катастрофі. Мадонна, яка несе планету в майбутнє, прагнучи врятувати її від майбутніх трагедій.