Українська література - шкільні твори - 2026
Українська мадонна XX століття (за поемою Івана Драча ««Чорнобильська Мадонна»)
Всі публікації щодо:
Драч Іван
Друга неділя травня — це День матері. Мати — найблагородніша, найсвяті- ша, наймиліша, Берегиня родинного тепла. А поруч з тобою невід’ємна твоя частинка — дитя. Воно пригорнулося до твоїх грудей і спокійно заснуло. І пригадуються слова Т. Шевченка:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим.
Хай у світі будуть тільки такі чудові картини. І не буде таких:
У юрмищі хрещатицького дня Ти боса йшла, ти, сива Катерина.
І несла з лахміття ляльку, бо збожеволіла.
А груди чом так спалено розпухли?
А губи чом запалені в вавках…
Який напій ти в квітень той пила.
Коли, заквітла сином, ти ходила…
«Хрещатицька мадонна»
Станція і атом. Вигадали. Сивіли так, що аж світились голови, лисіли. Йшли твердо і обачно. Багаті були на нелюдські дива.
Зробимо, мамо, тут станцію чисту.
Місто зведем, де полин та буркун.
І звели на ноги Чорнобильську АЕС…
Не дітись, не дітись мені од вогню!..
Куди не йду я, мов кінь вороний.
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палаючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса…
«Материнська пісня з чоловічої душі»
Тополі іржаві, сосни, дощами спалені, листки іржаво ридають, ліс рудий, «всі колодязі затушковані», «всі криниці в целофанових капшуках».
«…У зв’язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою…» (Ю. Щербак. «Чорнобиль»),
Але ось фізик прибіг…
Шепоче він болісно:
— Вона мені не простить…
Не простить… Чорнобильська Мадонна…
«Фізики і лірики»
Мстити, простити… Що сказати? Минуло понад 15 років з дня тієї трагедії, але і до цього часу наші матері, батьки не дихають — ридають. І тому я хочу зупинитись на розділах, де йде мова про матерів.
Не чіпайте мене,
Я — трактористка…
Кожен день вона працює, ковтаючи пилюку з чорнобильськими радіонуклідами. Вона не просить у свою герметизовану кабіну телевізора, кондиціонера. А просить одне, знаючи, що радіонукліди не мінімальні:
Прошу єдине —
Бодай не брешіть.
« Трактористка »
А ось мати, яка намагається вирвати свого сина з пекельного вогню:
Лиш я намагаюсь вирвати сина.
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне…
…Зона. У зону привозять на роботу. І тут немає нікого-нікого. Але кожного разу з’являється слід: і на пісочку, і на снігу, і на льоду. Чий він? І куди веде? Може, це слід матері солдата, пожежника, генерала, енергетика…
Може, мати йшла в саркофаг До Валерія Ходемчука?
«Солдатська мадонна»
Вона йшла до сина, до своєї криниці, до свого кота й до корови, до того місця, де прожила все своє життя, до дитяти…
І знов стара до хати Чимдуж чимчикувала.
Таким матерям не збагнути того, що у декого з наших дітей мародерство набрало форми вишуканої, інтелектуальної: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони.
Щось сунуло вже до хати.
Ліхтарем її шматувало.
Матір Божу стало здіймати.
Скриню стару одчинило.
Сорочку взяло з поликами…
«Матні «христопродавці»
ЦІЙ чесній бабусі, матері, у якої випала коса, коли схопив її онук-мародер, не збагнути, що можна нажитись на біді. Адже в зону вона повернулась тому, що це її рідна земля. На ній вона і помре. Такавонамати. «Христопродавцям» цього не збагнути.
Цей вірш перегукується з іншим — «Сучасна сковородистка». Виселок, у якому п’ять хаток. Четверо без скла, а п’ята ще жива. У цій п’ятій — бабуся. Все приготувала для смерті: труну, свічки, могилу. Хліб, самогон, щоб потім пом’янули. І тільки чекає на тих, хто б її поховав на рідній землі.
Сховаєте мене.
Відразу ж пом’яніть…
…Дай ще води ковтну,
Ковточок ще, ковток.
Мало слів. А як тяжко на душі.
«Який напій ти в квітень той пила?» — знову ставиш собі запитання. Тому- то, на мою думку, 26 квітня усі разом повинні вшановувати і матір-неньку, і матір-землю, що пройшла через пекельні муки.
Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..
Друга неділя травня — це День матері. Мати — найблагородніша, найсвяті- ша, наймиліша, Берегиня родинного тепла. А поруч з тобою невід’ємна твоя частинка — дитя. Воно пригорнулося до твоїх грудей і спокійно заснуло. І пригадуються слова Т. Шевченка:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим.
Хай у світі будуть тільки такі чудові картини. І не буде таких:
У юрмищі хрещатицького дня Ти боса йшла, ти, сива Катерина.
І несла з лахміття ляльку, бо збожеволіла.
А груди чом так спалено розпухли?
А губи чом запалені в вавках…
Який напій ти в квітень той пила.
Коли, заквітла сином, ти ходила…
«Хрещатицька мадонна»
Станція і атом. Вигадали. Сивіли так, що аж світились голови, лисіли. Йшли твердо і обачно. Багаті були на нелюдські дива.
Зробимо, мамо, тут станцію чисту.
Місто зведем, де полин та буркун.
І звели на ноги Чорнобильську АЕС…
Не дітись, не дітись мені од вогню!..
Куди не йду я, мов кінь вороний.
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палаючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса…
«Материнська пісня з чоловічої душі»
Тополі іржаві, сосни, дощами спалені, листки іржаво ридають, ліс рудий, «всі колодязі затушковані», «всі криниці в целофанових капшуках».
«…У зв’язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою…» (Ю. Щербак. «Чорнобиль»),
Але ось фізик прибіг…
Шепоче він болісно:
— Вона мені не простить…
Не простить… Чорнобильська Мадонна…
«Фізики і лірики»
Мстити, простити… Що сказати? Минуло понад 15 років з дня тієї трагедії, але і до цього часу наші матері, батьки не дихають — ридають. І тому я хочу зупинитись на розділах, де йде мова про матерів.
Не чіпайте мене,
Я — трактористка…
Кожен день вона працює, ковтаючи пилюку з чорнобильськими радіонуклідами. Вона не просить у свою герметизовану кабіну телевізора, кондиціонера. А просить одне, знаючи, що радіонукліди не мінімальні:
Прошу єдине —
Бодай не брешіть.
« Трактористка »
А ось мати, яка намагається вирвати свого сина з пекельного вогню:
Лиш я намагаюсь вирвати сина.
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне…
…Зона. У зону привозять на роботу. І тут немає нікого-нікого. Але кожного разу з’являється слід: і на пісочку, і на снігу, і на льоду. Чий він? І куди веде? Може, це слід матері солдата, пожежника, генерала, енергетика…
Може, мати йшла в саркофаг До Валерія Ходемчука?
«Солдатська мадонна»
Вона йшла до сина, до своєї криниці, до свого кота й до корови, до того місця, де прожила все своє життя, до дитяти…
І знов стара до хати Чимдуж чимчикувала.
Таким матерям не збагнути того, що у декого з наших дітей мародерство набрало форми вишуканої, інтелектуальної: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони.
Щось сунуло вже до хати.
Ліхтарем її шматувало.
Матір Божу стало здіймати.
Скриню стару одчинило.
Сорочку взяло з поликами…
«Матні «христопродавці»
ЦІЙ чесній бабусі, матері, у якої випала коса, коли схопив її онук-мародер, не збагнути, що можна нажитись на біді. Адже в зону вона повернулась тому, що це її рідна земля. На ній вона і помре. Такавонамати. «Христопродавцям» цього не збагнути.
Цей вірш перегукується з іншим — «Сучасна сковородистка». Виселок, у якому п’ять хаток. Четверо без скла, а п’ята ще жива. У цій п’ятій — бабуся. Все приготувала для смерті: труну, свічки, могилу. Хліб, самогон, щоб потім пом’янули. І тільки чекає на тих, хто б її поховав на рідній землі.
Сховаєте мене.
Відразу ж пом’яніть…
…Дай ще води ковтну,
Ковточок ще, ковток.
Мало слів. А як тяжко на душі.
«Який напій ти в квітень той пила?» — знову ставиш собі запитання. Тому- то, на мою думку, 26 квітня усі разом повинні вшановувати і матір-неньку, і матір-землю, що пройшла через пекельні муки.
Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..