Українська література - шкільні твори - 2026

Осмислення екологічної катастрофи у поемі І. Драча «Чорнобильська Мадонна»

Всі публікації щодо:
Драч Іван

Варіант 1

Сумнішає з кожним роком наша земля гинуть від загазованого повітря дерева, засихають річки та моря, вмирають цілі види тварин. Людина повірила в те. що вона — цар природи і ніби намагається усіх у цьому переконати. Але якими методами? Чи не тими, що знищують усе живе? Усі поспішають жити, жити тільки для себе, зовсім не замислюючись над тим. що вони залишають після себе для нащадків. Адже прийде той час, коли знесилені нащадки запитають: «Що ти наробила, людина?» Та й чи людиною буде наш наступник, бо, може, і якимсь мутантом з трьома головами? Саме про це поема — страшна поема — Івана Драча «Чорнобильська Мадонна».

По землі йде Мадонна Заходить вона до кожного міста, до кожної оселі, заглядає у серце до кожного. Хто вона? Мати, що шукає свою дитину? А може, всесвітня Мати, що шукає правди та розумну людину, яка нарешті зупинить безглузде самогубство людства? А може, це сама смерть, яка вбирає данину за людську самовпевненість та нехлюйство, за байдужість та нетерплячість один до одного? Важко знайти відповідь. Але треба знайти, причому якомога скоріше, інакше загине планета з чудовим «ім’ям» Земля, а разом з нею загине і людство. Поет запитує:

Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть? Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна!

Тебе вкрутила в чорну круговерть Чи вилонила з молодого лона? Кожен сам для себе повинен вирішити, чи піддасться він Змієві-Спокуснику, який «шкірку зрізує по спіралі» і «вилущує нутрощі із насінням», чи, може, все ж таки зрозуміє, про що попереджає нас Чорнобильська Мадонна. А попереджає вона бути не Піла-. том, який «од радіації… вмиває руки», а бути, перш за все, людьми, здатними усвідомити, яку загрозу несе наше намагання підкорити собі природу, зробити з неї лише скарбницю для наших потреб. Може статися, що вона перетвориться зі скарбниці в звичайнісіньке кладовище або в країну суцільних мутантів. Попереджає Іван Драч: За безлад у безмір, за кар’єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим. Чорнобильська трагедія принесла багато горя. Ще й зараз чутно її відголоски, ще й зараз сотні, а може, й тисячі людей страждають від страшної, невиліковної хвороби. Проте, можливо, що вже і не страждають… Хто ж винен у цій трагедії? На лаві підсудних їх сиділо шестеро — їх, винних у тому, що сталося. Але, здається, їх було набагато більше. Можливо, та й напевне, кожен з нас повинен був сказати своє слово щодо використання атомних станцій, адже це радіація, шкідлива для усього живого. Може, це і якийсь керівник або науковець, поет чи архітектор; може, це я чи ти:

Чому їх шість? А де ж це сьомий — Ти?

Чому ти не сидиш на лаві — Перший?

Ні! Ти зориш на нас із висоти.

Науки длань над нами розпростерши Винних знайдено чи не знайдено — зараз неможливо розібратися. Ясно тільки одне: ще кілька десятків років, а може, ще й менше, і наша планета загине. А ми ніби намагаємося самі все зробити для цього: хімічні викиди у моря та в повітря, що призводить до утворення озонових дір та знищення чистої води, радіація та бруд, невиліковні хвороби, у тому числі СНІД. Тому і йде Чорнобильська Мадонна по землі, як останнє попередження:

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету… Це хворе дитя!. .

Час людству опам’ятатися, прозріти, час взятися до розуму. Адже кожен з нас хоче жити, хоче дихати чистим повітрям, хоче пити чисту воду та їсти не нітрати, а екологічно чисті продукти. А ще — хочеться залишити нащадкам у спадок зелену планету Земля, зелену не тільки на малюнках, а насправді…

Варіант 2

Рідна земля… Яке щастя, що вона є, що гріє нас своїм теплом. Не знаю нічого прекраснішого, могутнішого і добрішого за неї. Вона пригорнулася до сивобородого Славути, який напував своїх людей чистою життєдайною водою, давав їм сили для праці і добра.

Кружляли над Україною лелеки, вили свої гнізда на тих оселях, де жили добрі люди, приносили в колиски немовлят. Таких добрих людей було безліч по Прип’яті. Де ж вони зараз? Кидає їх по світу доля, мов човни на воді у лиху годину, після найбільшої і найжахливішої у світі екологічної катастрофи. Вже понад 15 років тут мертва зона, і вже понад 15 років б’ють на сполох дзвони Чорнобиля, нагадуючи всьому людству про обережність і відповідальність перед природою, перед своїми дітьми та онуками.

Взаємозв’язок людини і природи є провідною ідеєю поеми І. Ф. Драча «Чорнобильська Мадонна». На цей час вже були опубліковані повість Ю. Чубака «Полинь», роман В. Яворівського «Марія з полином в кінці століття», Б. Олійника «Сім». Та саме Драч прагне осмислити трагедію через призму дупгі.

Використавши старосвітську тему «Ірод та Пілат», письменник, окинувши поглядом зал суду, де вільним було головне місце, задумується: чиє це місце, чому воно безіменне, хто він — Пілат, що вмиває руки від скоєного злочину? І ніби звертаючись до читача, наказує перевірити свої діяння і свою совість.

у поемі центральне місце посідає головний образ. Пройшовши через варіації (Селянська Мати, Солдатська мадонна, Хреш;атицька мадонна), в епілозі він набуває незвичайного ствердження — Чорнобильська Мадонна. На своїх руках сива чорнобильська мати несе хворе дитя, і це хворе дитя — наша планета, наша земля, саме людство.

Поет не випадково звертається до образу Мадонни, що завжди надихав митців. Традиційно мадонна — це щаслива молода жінка з дитиною на руках. У Драча ж це вже сива жінка, за плечима якої нелегкий життєвий шлях. Не одну природну і життєву бурю вже пережила вона. Та минав час, загоювалися рани, і було майбутнє — майбутнє в дітях.

Чи буде воно сьогодні, коли понад тридцять тисяч квадратних кілометрів України вражені радіацією, коли Чорнобиль забрав уже життя тисяч ліквідаторів, коли народжуються аномальні діти, коли існує вже ціла армія молодих чоловіків, від яких ніколи не спалахне іскорка нового життя.

Поет проводить мертвою зоною. Найболючіше те, що мертвою цю землю зробили рідні діти, адже це вони спроектували і розставили на родючих і найбільш населених українських землях недосконалі й незахищені атомні електростанції. За помилки і непередбачливість синів доводиться розплачуватися не тільки їм самим, а й їхнім матерям і дітям. Як гірко матері, чий син «…все це вигадав», як нелегко цим синам сподіватися на прощення.

Аж ось фізик прибіг…

…Шепоче він болісно:

— Вона мене не простить.

Скільки розпачу, душевного болю в кожному поетичному рядку! Совість палить поета, перед його очима образ скорботної матері:

Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А я все це дотерпіти мушу.

Бо в душі не душа, а вина.

І. Драч стверджує, що ніхто не має права знищувати природу, вкорочувати життя людині, позбавляти свій народ майбутнього. Воно ж у дітях, у новому житті, найсвітлішим і найзворушливим символом якого є образ матері з немовлям.

Чи буде це майбутнє в України? Тільки через вісім століть, через сорок поколінь наші гени зможуть «видужати», якщо їм більше, звичайно, ніщо і ніхто не зашкодить. А сьогодні летять над Прип’яттю лелеки і плачуть при світлі сонця над кущами, луками, затоками, над пустими, покинутими будинками. Земля там уже вибита в України з-під ніг.

Спинися і схили голову! Перед тобою зона національної трагедії. Тут загинуло Українське Полісся. Пошануй його святу пам’ять і страждання нашого народу. Оця 30-кілометрова зона — це наша поліська атомна Атлантида. І якщо ми не можемо підняти її з того страшного невидимого моря радіації, то давайте ж піднімемо її хоча б у нашій свідомості.

Пошли ж, доле, силу терпіння і надію нашому народові — невольникові страшної екологічної катастрофи.