Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
Характеристика Ганни-панни за повістю «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко
Всі публікації щодо:
Забужко Оксана
У творі Оксани Забужко немає чорних і білих, позитивних і негативних героїв. Тут є протистояння обдарованості і посередності, незвичайна краса і обдарованість Ганни — панни та підкреслена звичайність Оленки становлять виразний контраст. Але все ж головна героїня твору саме Ганна — панна, "бабина дочка", яка не просто розв'язує проблему світла і темряви у собі, а сперечається зі світом навіть з Богом.
Як я говорила вже вище, Ганна — панна була незвичайна вже від народження: "вродилася з місяцем на лобі". Цей знак непокоїв і матір, та дитя
росло спокійне, некрикливе. І матері хотілося вірити, що півмісяць на лобі дівчинки — то добрий знак, а "можливо, й судилося їй князівство, може, й королівство". Мрії про щасливу долю дочки зігрівали Маріїне серце, бо її особисте життя не склалося: батько не віддав її за того, кого вона любила, і щоб довести батькові, яку кривду він їй заподіяв, Марія вийшла заміж за першого , хто її посватав — Василя, — лише щоб дозолити батькові, "от щоб знав!"
І тепер час від часу вона бачила покійного батька уві сні і хотіла довести йому своє, — щоб знав, але так і не змогла.
Виростала Ганна — панна розумною дівчинкою. А доля — хитрунка уже віщувала їй майбутнє.
І першою звісткою долі — хитрунки була зустріч Ганни — панни з черницею, яка була ніби провидицею: передвістила вона Ганнусі служити Богові, податися у монастир. Відчула Ганна в собі якісь незвичайні сили.
І друга звістка не забарилася, іще більше вражаюча, бо сила ця вже виходила наверх. Якось дивно — раптово і водночас буденно, "отак спроста, звичайненько... взяло дівча і спиталося в Маркіянихи: а нащо вам копанка, тітко, у вас же отам за тополями джерело — на півтора чоловіка углиб? І вже Ганнуся — не проста дівчинка, а "нестеменне Ганна — панна", вже її за дорослу приймають. І вже звістка про неї полетіла, "як вогонь по соломі по навколишніх селах". Горда вона стала, красива розумна.
І дар Божий обернувся проти неї, бо слава та, взявшись за руки з красою, стали для Ганнусі в'язницею.
Звичайно, саме її вибирали й на Лелю, й на Тополю, і вона щороку несла перший сніп і обжинковий вінок, але відчувала Ганнуся, що люди не люблять її, заздрять їй, була вона "наче вирвана з гурта", наче не було їй, бідній, серед людей місця. Їй здавалося, що навіть батькова рідна хата "випихає її з себе". Думалося, що всі, навіть батьки з сестрою, хотілося раптово повернутися, щоб почути їхню розмову. Вона прагнула зрозуміти, чого вона боїться, як їй врятуватися від того "когось", що так пильно чатує на неї.
Неначе навмисно заважала Ганнусі у всьому сестра Оленка. Від самого народження Оленка була ніби ключем від замка, за яким була Ганнусина злість. Оленка завжди намагалася розізлити Ганнусю, єдине, чого вона хотіла, було "побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти". Оленка не пускала Ганнусю у її власну долю, докучала сестрі, "тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг".
О так і жила Ганнуся, поступово звужувалося коло з Оленки, подруг, власного "я" неначе ті стіни хатні підпихали дівчину до провалу.
До того ж ще додався пекучий жар і, не витримавши болю, Ганнуся відпустила руки, вже не маючи сили пручатися, темрява поглинула її повністю. Але Ганна нічого не розуміла, вона навіть насолоджувалася пусткою, у яку так стрімко падала.
І прийшло нове випробування — кохання, яке само по собі обернулося війною. І знову Ганнуся відчувала себе самотньою, ніби в пустці. Ні мати, ні батько не розуміли її.
А любов — війна дійшла до справжньої сутички. Дмитро, красень -парубок, господар хутора, одинак, єдиною парою собі вважав Ганнусю і "просто брав її в облогу", так само, як і сестра Оленка.
Одного разу, наскочивши на Ганнусю, він хотів узяти її силою і, зі звірячою жорстокістю накинувшись на дівчину, вимовив: Чуєш, відьмо, — ану покажися!". А відьма й собі не забарилася, "сама не тямила, що чинить... вивинулась — і вгородила йому зуби просто в м'якоть підгорля". Вона відчула в собі щось відьомське, відчула той солонуватий присмак крові, який полюбила так само, як і воду (а може, й більше), і вже не джерело вона знайшла наступного разу, а мерця.
І тепер уже ворухнулася в Ганнуся думка: чи, може, й справді було б їй піти з бабою — прочанкою до монастиря?!.
Розлючений же Дмитро знайшов-таки, чим її допекти ,"не просто допекти, а вбити" — він посватав Оленку, а вона, Ганна — панна, опинилася "серед перестарків, перебірців".
Тяжко вражена була Ганна отим сватанням, адже не вона, а "Оленка виявилась одмічена Божою ласкою", а вона лише дурила себе примарним образом Ганни — панни.
Ось тому-то вона й пішла до панотця. І там, у його хаті, побачивши крізь вікно місяць, вона зрозуміла, чого прагла все життя. Пригадалося їй дитинство, як батько розповідав їй про Каїна і Авеля. Пригадалося питання, що мучило її відтоді: "чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову — не зглянувсь?! Може, Каїн і мастак помститися братові хотів, як направити вчинену йому від Бога кривду... Богові давав до знаку, що порушена ним у світі рівновага, ніби сам узявсь наступити на другу шальку терезів". У відповідь від панотця почула: "тож то й ба, що Бог бачив Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині".
А Ганнуся помічала вона свою гординю? Ні, своєї гордині Ганна -панна не помічала. Лише страх приймав її, бо остання надія була втрачена. А в голові лунало: "як же, як таке могло статися?" Як? Та це ж сестричка, Оленка — зміючка змовилися з Дмитром, щоб звести її зі світу.
Страшно стало Ганні — панні. Вертаючись поночі додому, вона знайшла на дорозі "розкішний парубочий пояс". І почала збуватися її давно любима казка про Ганну — панну. Тільки не знала вона, що то не парубок, не князь явився їй серед ночі під вікно, а сам диявол прийшов по її душу. Тепер він панував над Ганною. А вона була щаслива з ним, тільки почувала у роті гіркуватий присмак крові. А ще переповнювала Ганну ядуча обіда на сестру -зміючку: Чому цей світ мав належати Оленці, а не їй?" Ображена на свою долю, Ганна вирішила помститися за всі свої кривди, обіди. Вона вбила сестру, не пустила її до щастя, якого вона, Ганна-панна, чекала усе своє життя.
... І не пустила...
