Українська література - шкільні твори - 2026

«На кричачий крик мій - мовчазне мовчання…» (Реалії доби у творчості І. Драча)

Всі публікації щодо:
Драч Іван

Іван Драч першим в українській літературі звернувся в поезії до відкриттів у генетиці, галузях кібернетики, та ядерної енергетики. Він сміливо використовує у своїх творах наукову лексику, органічно поєднує наукове і народнопоетичне розуміння світу. Його поезія — це філософські роздуми над одвічним питанням буття, над роллю людини в перетворенні природи, над дивовижними прозріннями і страшними злочинами проти людства.

«Я стукаю, вперто стукаю. Чолом б’юсь, б’юсь серцем криваво», щоб розумом і серцем зрозуміти, де ота «вічна жар-птиця» таїни буття, і чи так уже необхідно людині впіймати її. Намагаючись зрозуміти першопричину земних лих, закономірності Всесвіту, поет пише:

На кричаний крик мій — мовчазне мовчання…

Я ж прагну початку почути ячання.

І всесвіту розум поставлю на чати —

Я хочу спочатку початок почати…

(«Таємниця початку»)

Поет шукає початок усього сущого, щоб зрозуміти найбільшу таємницю Божого задуму — людину. Він не хоче змиритися з думкою, що людство — це невдалий космічний експеримент, що воно з часом знищить себе за допомогою науково-технічного поступу. «Балада ДНК-дезоксирибонуклеїнової кислоти», «Балада про кібернетичний собор», «На дні роси, або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики» — майже три десятиріччя тому вийшли твори-перестороги, в яких поет попереджав про загрозу широкого використання досягнень новітніх наук. Але люди були у захваті від наукових та технічних здобутків і не помічали глибинного змісту поезій І. Драча. Генерали зі «штучними клепками» мали «безкордонну» владу. Вони вірили в можливість мирного загнуздання ядерної енергії. І коли їх питали, наскільки безпечними будуть АЕС, ті гордо заявляли, що гарантія — стовідсоткова, а в ставку-охолоджувачі можна буде розводити рибу і варити з неї юшку. Наварили — тепер увесь світ протягом століть не дасть цьому ради.

Після аварії на Чорнобильській АЕС син поета Максим, випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих і сам дістав велику дозу опромінення. Поема Драча «Чорнобильська Мадонна» — це батьківське горе і каяття старшого покоління перед своїми дітьми за бездумне захоплення силою людського розуму і невміння вчасно зупинити зарозумілих чиновників:

За безладу безмір, за кар’єри і премії.

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим…

Драч переосмислює образ Мадонни, Матері Божої, яка знає, що син жертвує собою задля порятунку людства, — і не відвертає його з хресної дороги.

Ще на зорі своєї творчості Драч попереджав про неминучість розплати за брутальне знущання чи витончений глум із природи й людини. Коли зазвучить останній дзвін, не врятуються ні ошукані, ні ошуканці. У такий час не можна мовчати, і поет підносить свій голос на захист усього сущого від зла, що множиться і набирає сили:

Як шалено росте залізо.

Лізе в танки, в ракети, в броню.

Лізе в душу і в тіло лізе.

Чим цей ріст його зупиню?!

Мені іноді здається, що пророцтва і перестороги Івана Драча схожі на пророцтва міфічної Кассандри, яка попереджала співвітчизників про лихо, та ніхто її не слухав. «Нема пророка у своїй вітчизні», — сказано в Біблії. Але люди повинні навчитися чути своїх мудреців, робити висновки з помилок, не повторювати їх знову, не зривати недозрілий плід пізнання, не піддаватися на спокуси, не використовувати знання на лихо.

Не випадково у збірці «Храм сонця» Іван Драч поряд з «Чорнобильською Мадонною» поставив переклад із «Книги скорботних пісень» давньовірменського поета Григора Нарекаці: «Але голос страшного суду помсти твоєї голосно пролунав…»

Зважимо ж хоч зараз, поки не пізно, на мудрі слова.