Українська література - шкільні твори - 2026

Іван Драч про роль поезії

Всі публікації щодо:
Драч Іван

У літературному доробку Івана Драча знаходимо низку віршів, у яких поет викладає своє кредо — тобто погляди на роль і завдання художньої літератури, зокрема поезії. Так, у вірші «Балада двох» він шукає слово, сподіваючись, що в ньому «вистигла пекельна вдача. Свідома слова, як меча». У «Триптиху про слова» поет щиро сповідує своє заповітне бажання: «Так прагнеться точнішим бути в слові… А зогрішили в ланцетогострій мові — в чад німоти пірнає голова».

Поета вабить гра на скрипці, «де брунькує слово, де спіє слово…» Зворушливо й сердечно веде він бесіду у вірші «Поезії»:

Дивосвіте мій, моє солодке безголів’я.

Лише руки твоєї вузенької торкаюсь губами, — коли ж поцілую тебе у вуста?

Коли ж ти не відхилиш їх, полум’яна жар-птице…

Люблю тебе, граціозну і юну…

Торкаюсь пером паперу — струм замикаю.

Єднаюсь з тобою, єдина.

Тему творчості, активності і добропорядності митця Іван Драч не обминає і в одній з останніх своїх книжок «Теліжинці» (1985).

Афористично звучать рядки:

Хіба чекати плати за добро?

Нехай в руці зламається перо.

Що за добро добра собі чека!

Поет гостро картає тих «творців», що «пліткували, патякали, верзли, пооб- шмулювали язики» (вірш «Незворушність»). І ось наслідок такої, з дозволу сказати, «словотворчості»:

Торг ідилій, ідей, ідеалів З-під поли, а то просто з руки.

І ставало все більше Дедалів,

А Ікарів — якраз навпаки.

У центрі твору «Перо» (збірка «Протуберанці серця», 1965) — персоніфікований образ пера, до якого й звертається ліричний герой. Звертається як до живої

ІСТОТИ, вживаючи окремі слова и вислови, що за значенням виключають одне одного. Так, перо — «скальпель вогненний», «жорстокий лиходій», «дикий поклик» і водночас перо — «первоцвіт мій, перволюб мій». Світ, у якому діє ліричний герой, складний, сповнений серйозних протиріч, у вірші про це чітко сказано: життєвий простір неоднорідний (дні карі, полохливі, невтішні, променисто легковажні, горбаті, мозільні, продажні і дні лаконічні, виноградні, теплі, дні чеснот).

Такий неоднорідний і неоднозначний світ, у якому живе дійова особа з пером («вогненним скальпелем в руках»).

Іван Драч невипадково поставив логічний наголос на словах «дні ці карі» і «яничари». Епітет «карі» вказує не на колір. У східних мовах слово «кар» означає камінь. Отже, дні суворі — карі (кам’янисті) і їх треба розтинати до середини («куди не дійдуть яничари… в облудній словоблудній грі»).

У переносному значенні яничар це манкурт, людина, яка втратила історичну, національну, духовну пам’ять, людина-перевертень, у якої немає нічого в душі, яка зреклася рідної мови, культури, історії — всього духовного світу рідного народу. Проти таких лиходіїв і виступає Іван Драч у своєму вірші «Перо».