Українська література - шкільні твори - 2024

Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом П. Загребельного «Диво»)

Понад тридцять років ішов Сивоок гірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: «Що є мистецтво?» Це могутній голос народу, що лунає з уст умільців. «Я — сопілка в устах мого народу», — говорить Сивоок.

Довгі поневіряння у візантійському полоні завершилися для Сивоока усвідомленням протиріч між бідними і багатими. Тому до нього на будівництво собору йшли «босі, без шапок, бідні, обірвані, він учив їх, працював в жив разом з ними».

Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичне. У його уяві собор стояв як образ його землі, образ, пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі. Цю летючу церкву як символ краси рідної Вітчизни митець вимріював усе життя.

Тепер зародилося в ньому щось ніби рослинне — мов рослини — квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами, і все для нього вкладалося в мову барв. Хотів упіймати в барві й показати людям усе на світі: дівочий спів, пташиний політ, блимання зірок із чистого неба і сонце, сонце.

«Написано фресок многоличних двадцять і п’ять, на них же постатей сто п’ятдесят і чотири майже в повний людський зріст, фресок одноличних на весь зріст написано двісті і двадцять, а поясних — сто і вісімнадцять. Підлога з різного каменю. Він змальовує осінній сонцеворот у пишності золотистих лісів, в щедрості ланів, у буйнощах людської плоті».

І справді-бо: хто звів собор — це диво з див? Гордій Отава, який усе життя вивчав історію Софії, а під час окупації захищав її від фашистів, висловив гіпотезу про народного митця, про великого народного майстра — Сивоока.

Так, Сивоок рівновеликий Мудрому, але не рівносутній йому, бо — не.. з княжого двору вийшов, а з глибин пущі.

Хлопчик із пущі став речником народу і рідної природи.