Українська література — шкільні твори - 2022

Проблема морального обов’язку в творі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» Т. Шевченка

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Служінню рідній Україні присвятив Тарас Шевченко своє полум’яне слово, щире серце, усе своє життя. І, мабуть, не можна назвати іншого в світі поета, який би з такою надзвичайною силою сказав про свою любов до рідної землі:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого бога,

За неї душу погублю.

(«Сон" (Гори мої високії»)

Кров’ю обливалось поетове серце, коли він бачив її розтерзаною, пригнобленою не тільки чужинцями, а й своїми дітьми — перевертнями. Так в 40-х роках минулого століття серед поміщиків з’являється багато таких, що вдають із себе народолюбців, проголошують патріотичні промови, але й далі продовжують жити за рахунок праці трудового люду.

Справжня любов — вимоглива. Слово любові до України у поета було водночас словом нетерпимості і гніву проти негідних її дітей. Ця любов давала право Шевченкові не вірити панській любові до народу, викривати фальш поміщицького народолюбства. Розвінченню ідей лібералізму присвятив поет своє послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» У творі висловлюється глибинна проблема морального обов’язку дітей перед матір’ю- Батьківщиною.

Вже епіграф твору націлює на думку, що несправжньою є любов до вітчизни тих, хто пригноблює інших. Шевченко з гнівом докоряє панам за страждання народу, називає їх недолюдками, дітьми юродивими, бо вони:

Людей запрягають

В тяжкі ярма.

Орють лихо,

Лихом засівають.

Поет бичує лібералів за голосні фрази про свободу, братерство, що поєднувались у них з прислужництвом перед царем,, страшною експлуатацією «меншого брата» — народу. ,

У посланні виражається благородний гнів проти тих українських поміщиків, які зневажають все своє, українське, схиляючись перед іноземним. Шевченко з обуренням говорить про освічених земляків своїх, які втрачають почуття національної гордості. Якщо німець скаже: «Ви моголи, — вони тут же згоджуються з ним: «Моголи! моголи!», а якщо їх назве слов’янами, вони й з цим згідні, аби хоч ким-небудь признали.

Вдаючи із себе народолюбців, освічені земляки поета ігнорували вітчизняну культуру, соромились рідної української мови, цинічно заявляючи:

... Колись будем

І по-своєму глаголить,

Як німець покаже

У цьому ставленні до рідної мови проявляється справжня суть панської любові до «меншого брата», національний нігілізм українських лібералів.

Чому ж все-таки Шевченко звертається до таких людей з закликами схаменутися, полюбити рідний край, чому благає: «Розкуйтеся, братайтеся!»

Великий геній бачив рабську психологію трудового люду, розумів необхідність будити народ до боротьби з безправ’ям і гнітом. А для того, щоб будити народ, потрібні були освічені верстви населення, інтелігенти. Сатира на панів-лібералів є гострою, безжальною, але головне завдання твору — це переконати передових дворян виконувати свій обов’язок перед Вітчизною, полюбити «щирим серцем велику руїну» — свою Україну, брататись з народом:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Бо тільки національне єднання, тільки громадянський мир зможуть забезпечити Україні щасливе майбутнє.

Для того, щоб просвіщати народ, потрібно самому багато знати. Тому поет пристрасно закликає збагачуватись своїми й загальнолюдськими цінностями:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Звертаючись до своїх земляків, Тарас Шевченко намагається морально спонукати їх не тільки шанувати славу України, а й воскресити свободолюбивий козацький дух в серцях живих і ненароджених.

Великий поет переконливо, з глибоким хвилюванням патріота закликає інтелігенцію віддати всі свої знання і сили Україні,! щоб відродити її колишню славу. Тоді

...забудеться срамотна

Давняя година.

І оживе добра слава,

Слава України...

Проблема морального обов’язку перед народом, перед Вітчизною є актуальною у всі часи, всі періоди історії, для всіх поколінь. Тому звертається Шевченко і до «ненароджених», тих, які будуть жити пізніше, до своїх нащадків. Послання великого Кобзаря — це заповіти нам творити нашу державу вільною, демократичною, багатою, незалежною, де не повинно бути українців, які зневажають свій народ, свою національну культуру, мову, звичаї, віру. Слова Шевченка звучали пересторогою не тільки для його сучасників, а й особливої гостроти набували у наш час. І в нашій незалежній Україні, про яку так мріяв великий Кобзар, є люди, які хочуть повернути колесо історії назад — відродити велику комуністичну імперію, запровадити державну російську мову, політичну, національну і соціальну нерівність. Вони забувають, що

... в своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Ми чуємо тебе, Тарасе, і наш моральний обов’язок — пронести в майбутнє твій заповіт, щоб краще стало жити на нашій багатостраждальній землі. Твої думи спонукають нас до високого морального обов’язку плекати і примножувати славу України, боротися за розбудову і розквіт нашої незалежної Батьківщини.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.