Українська література — шкільні твори - 2026

Мотиви лірики Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Леся Українка... Це ім’я овіяне всенародною любов’ю і шаною. Воно є символом незламності, мужності, боротьби. Найвидатніша дочка свого народу виразила його кращі риси: високу гідність, непохитність у борні за волю і людські права, правду і честь, горду силу.

Леся Українка проявила себе і в драматургії, і в прозі, але найповніше її талант проявився в поезії.

Уже в початковий період творчості поетеси окреслюються основні теми її лірики: любов до рідного краю, завдання і обов’язки митця. З часом все виразнішими стають мотиви визвольної боротьби.

Як і кожного поета-лірика, Лесю Українку захоплювала тема природи. У циклі віршів «Подорож до моря» юна поетеса передає свої схвильовані настрої, викликані образами розкішної української природи. У вірші «Красо України, Подолля!..» відчувається нестримне захоплення Лесею рідною природою:

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!..

У циклі «Зоряне небо» авторка зображує картину небесної краси, в «Кримських спогадах» малює величні морські простори. Її приваблює бурхливе море, що втілює велику силу і могутність.

Але якими б не були мальовничими картини рідної природи, поет-громадянин не може не помічати людської кривди і бідування. Поетеса бачить і латані ниви Волині, злидні й недолю Поділля. Соловейковий спів навіває їй роздуми про нещасну українську землю, де чути скрізь «голосіння сумні».

Велика патріотка, Леся Українка безмежно любила свій народ, його мову, традиції. Перші слова поетеси були звернені саме до України:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

(«Сім струн»)

У вірші «Сторононько рідна! Коханий мій краю!» говориться про пригнобленість українського народу, про необхідність покінчити з гнітом.

Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, Леся Українка прагне, як і він, служити визволенню своєї Батьківщини до останку. Поетеса виступає співцем боротьби — боротьби проти гноблення, несправедливості, зла, проти власного безсилля і хвороби. У прекрасному вірші «Contra spem spero!» Леся Українка проголошує слова, що стали символом незламності і сили духу:

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Особисті болі й страждання поетеси невіддільні від страждань народних. «Contra spem spero» — це гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, рішучий виклик силам темряви.

Важкі думи про підневільне життя в рідній країні перелились в полум’яні рядки «Невільничих пісень». Більшість поезій циклу викриває деспотизм і закликає до борні за волю і незалежність. У вірші «І все-таки до тебе думка лине» авторка вважає: хоч її Вітчизна нещасна, занапащена, та для неї вона найдорожча. Свою любов до рідної землі треба виявляти не сльозами, а боротьбою.

Краяло серце Лесі Українки колоніальне становище України. У багатьох поезіях велика патріотка ставила питання про державну незалежність України, її національне і соціальне визволення:

Ми навіть власної не маем хати,

Усе одкрите в нас тюремним ключарам.

Не нам, обідраним невільникам, казати

Речення гордеє: "Мій дім — мій храм!"

(«Товаришці на спомин»)

Поетеса хотіла бачити свій народ вільним і щасливим:

Вільні співи, гучні, голосні

В ріднім краї я чути бажаю...

(«Сім струн»)

Надію на визволення, віру в майбутнє Леся Українка передає через образ досвітніх вогнів, що є символом пробудження робочих людей. У віршах «Мій шлях», «Коли втомлюся я життям щоденним» поетеса мріє про братство, рівність, волю гожу, про нове щасливе життя.

Леся Українка — тонкий і задушевний лірик з відкритим до людей серцем. В її інтимній ліриці переважають сумні мотиви, туга за недосягнутим щастям, втраченим коханням. Такими настроями проникнуті вірші циклів «Зоряне небо», «Мелодії», «Романси».

В стриманих словах інколи пробивається особисте горе поетеси — хвороба, що прикувала її до ліжка, відривала від радощів життя. Але туга і розпач послаблюються, і знов з’являється у серці надія та віра у краще. Це ми спостерігаємо у поезіях «Стояла я і слухала весну...», «Давня весна», «Перемога».

Тихо думка шепоче: Не вір тій весні!

Та даремна вже та осторога —

Вже прокинулись мрії і співи в мені...

Весно, весно! — твоя перемога!

Глибоку душевну драму Лесі Українки розкривають поезії «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами...»,’’Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти...», «Уста говорять: Він навіки загинув!» Поетеса тужить за втраченим щастям, а серце ще не хоче повірити у те, що сталось.

Одне з центральних місць у ліриці великої дочки українського народу посідає тема художнього слова. Вже в ранніх своїх віршах Леся Українка визначає функцію художнього слова як зброї у боротьбі проти грізних чорних хмар, як сили, що повинна подолати ненависну систему рабства і насильства. Вона хоче зробити свої пісні чарівною зброєю. З цього часу образ слова- зброї трапляється у багатьох її творах. Однією з перлин лірики дочки Прометея є вірш «Слово, чому ти не твердая криця?» Поетеса відточує, вигострює свою «зброю іскристу», щоб передати її у надійні руки, щоб вона послужила борцям за народну справу.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою.

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам.

Поет у розумінні Лесі Українки — це громадянин, борець, захисник народу. Він кличе вперед, він пророк. Основне завдання такого народного співця — бути в авангарді визвольної боротьби:

Поет не боїться від ворога смерті,

Бо вільная пісня не може померти.

(«Поет під час облоги")

Поетичне слово — це могутня зброя у боротьбі з поневоленням, насильством. У поемі «Давня казка» авторка пише:

Проти діла соромного

Виступає слово праве —

Ох, страшне оте змагання,

Хоч воно і не криваве!

Лариса Косач не випадково обрала літературний псевдонім Українка, бо вона й справді була гідною дочкою свого народу. Ми бачимо її високу громадянську позицію, вчимося у неї любові до рідного краю.