Українська література — шкільні твори - 2022

Мотиви лірики Василя Симоненка

Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

Василь Симоненко — це поет, який прожив коротке, але яскраве життя і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності. Все, що він написав, має на собі печать його відкритого, чесного, повного любові до людини серця.

Звертаючись до поезії В. Симоненка, ми немовби пірнаємо в безмежне море закоханості в рідну Україну. Це вірші «Лебеді материнства», «Світ який, мереживо казкове!..», «Україні», «Я не бував за дальніми морями», «О, земле з переораним чолом...», «Ні, не вмирала Україна...».

Першою і найдорожчою цінністю для людини є батьківщина, — наголошує поет в «Лебедях материнства». Ми відчуваємо ласку і турботу матері про малого сина. Якось зовсім непомітно образ матері переростає в образ України. І навіть коли синові доведеться загинути десь на чужині, то «прийдуть з України верби і тополі», щоб стати над ним прощальною сторожею.

Очі материнські і білява батьківська хата завжди залишаються у серці людини, де б вона не була. «Лебеді материнства» — це гімн синівської любові до Вітчизни, своєрідний заповіт поета:

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати...

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Найніжніші почуття до Вітчизни висловлені у поезії «Задивляюсь у твої зіниці». Поет називає Україну матір’ю, віддає їй свою безмежну любов і найвищу шану:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік.

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Патріотичні вірші Василя Симоненка — найвагоміша частина його творчої спадщини. Поет не тільки уславлює рідну землю, але й роздумує про свою долю, своє місце у великому житті народу. Одна з найсильніших Симоненкових поезій — »Є тисячі доріг». Це не пряме звертання до України, а вираження ідеї вірності землі батьків і свого обов’язку перед нею. Ліричний герой готовий на будь-які випробування заради рідного краю, його культури:

Бо нива — це моя! Тут я почну зажинок,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде.

Поезію Симоненка треба читати серцем. У ній позиція митця — возвеличення трудівника, бо життя триває завдяки праці і баби Онисі («Баба Онися»), і доярки з потрісканими від роботи руками («Дума про щастя»), і багатьох таких, як вони. Ціла низка поезій присвячена людям праці; і поет з великою повагою ставиться до них, їх нелегкої долі. Вірш «Дід умер» вшановує людину землі і труда, що, померши, всі свої думи, прагнення, любов передала внукам. Клопоти сільських трудівників близькі Симоненкові — власне коріння він відчуває дуже гостро: «... предок мій споконвіку хліб сіяв і свині пас».

Поет різко відкидав зверхнє ставлення до простого трудівника. Він гордо заявляв: «Найскладніша людина проста».

Усвідомлення органічної спільності з долею народу, його трагічною історією звучить у поезії «Я».

У кожного Я є своє ім’я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — це не безліч стандартних «я",

А безліч Всесвітів різних.

У ній автор підносить розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність, говорить про потребу поцінування кожного окремого життя, поваги до особистості.

Проти авторитарної, «гвинтикової» свідомості спрямований вірш «Ти знаєш, що ти людина?»:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Як багато тут любові до людей! Симоненко прагнув, щоб любов і гідність назавжди стали нормою людського життя.

Осуд недавнього кривавого минулого, спричиненого сталінським беззаконним, звучить у його поезіях «Пророцтво 17 року», «Де зараз ви, кати мого народу?».

Вірш «Пророцтво 17 року» був пов’язаний з трагедією, що відкрилась перед молодим поетом на місці поховання жертв сталінських репресій у Биковні. Тоді ж з’явились гнівні слова:

Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!

Життя не наліза на ваш копил!

Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

Уже немає місця для могил!

Гряде розплата тим, хто спекулюючи на народному терпінні, вірі в ідеали світла і добра, творив свої криваві злочини, бо нікому не дано обдурити народ.

У вірші «Де зараз ви, кати мого народу?» виражений праведний гнів проти його мучителів і водночас велика гордість за мужність, незламність, нескореність народу:

Народ мій є! Народ мій завжди буде.

Ніхто не перекреслить мій народ!

Напоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуттям гідності, поет очима господаря і спадкоємця дивиться на історію свого народу, його майбутнє. У поезії «Ровесникам» він проголошує:

Ми в світ прийшли успадкувати славу.

Діла, і думи, й ясні мозолі,

Батьків великих полум’яну справу.

Що захистила правду на землі.

Симоненко жив болями свого народу, не боявся вступати у двобій з несправедливістю. Він висміював і гнівно таврував тих, хто був паразитом на здоровому тілі народу: «варварів космічної доби», запроданців і міщан, бюрократів, пустословів, нездар і лакуз, хапуг і безбатченків:

Де вони ті, відгодовані й сірі,

Недорікуваті демагоги й брехуни,

Що в'язи скрутили дядьковій вірі,

Пробираючись в крісла й чини.

(«Злодій».)

Саркастичний і нещадний Симоненко-викривач був чистим, щирим і по-лицарськи благородним у своїй інтимній ліриці. Основна риса цієї лірики — світла печаль від романтичного кохання, поривання до чогось загадкового, незвіданого, біль за втраченим почуттям.

Поет знайшов прості й піднесені, щирі й ніжні слова, щоб уславити кохану, жінку, матір, без яких неможливе життя:

І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,

Що красою життя — материнством стає.

Нерідко інтимні і громадянські мотиви схрещуються, гармонійно зливаються, як, наприклад, у віршах «Там, у степу, схрестилися дороги...», «Чорні від страждання мої ночі», «Може, ти зі мною надто строга...» В них образ коханої і образ України нерозривно злитий.

Поезія Василя Симоненка — це життєдайне джерело натхнення, яке не обміліє ніколи. Поет є нашим сучасником, який допомагає нам шукати шляхи в майбутнє, обстоює правду простої людини, стоїть на обороні рідної України, її мови, культури, її національної самобутності.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.