Українська література - шкільні твори - 2025

Поєднання реального і фантастичного в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Варіант 1

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» в театрах нашої країни.

Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлення — все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Українська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику довелося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».

У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини XVIII ст., письменник картає паразитизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантастичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фантастики, вірувань у нечисту силу, відьом.

Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістряка-п’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ «кмітливості» писаря його знаменита хворостина!

Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з іншими, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго можна чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чому не винними жінками, щоб виявити відьму.

Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, входить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.

Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Конотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не витворяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: «…зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».

«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування провінційного панства.

Варіант 2

Вже багато років немає поряд з нами великого майстра пера Г. Квітки-Основ’яненка. Але як не дивно, твори його живуть, знайомлячи нас з життям українського народу. Чудовим прикладом цього є його повість « Конотопська відьма», в якій дуже широко використано гоголівський прийом переплетення реальності з фантастикою, що джерелом своїм має виплекані народом легенди, фольклор. Так» кілком у плані реалістичного змалювання життя висміяно побут українського панства XVII століття: недоумкуватість, паразитизм, зневагу до людей, хитрощі, шахрайство, знущання над народом.

Микиту Уласовича Забрьоху настановили сотником за спадком, бо його батько був дуже шанований усіма в Конотопі. Та коли старий Улас Забоьоха справді діло робив, то син його Микита видався лінивим, п’яницею, ні до чого не здатним. Він усі спхіави передовірив писарю Пістрякові, не криючись перед ним у неуцтві: «Ліків більше тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписовяти». Коло інтересів у пана сотника дуже обмежене: добре поїсти, попити, поспати, що він і виконує з усією ретельністю. Коли надходить час обідати, то вже ніяка сила не може втримати його, навіть топлення відьом, яке так його тішило. Ще уподобав він собі гарну дівчину Олену хорунжівну, але так сватався до неї, що вона поспішила винести йому розкішного гарбуза.

Писар конотопської сотні Пістряк намагається хитрощами зіпхнути Забрьоху з сотенства, щоб самому зайняти його посаду. Він вважає себе набагато письменнішим від сотника, бо читає в церкві по закладках «Павла-чтения», та однак і ця невелика мудрість часто зраджувала йому, бо він майже ніколи не буває тверезим. Говорив він завжди піднесеною мовою, пересипаною церковнослов’янізмами, щоб замаскувати недолугість свого розуму, примусити народ виконувати безглузді накази. Обидва — Забрьоха і Пістряк презирливо ставляться до людей, а це вже типові риси правителів-панів та начальства.

Звідки ж починається фантастичне? Тупоумний п’яниця Пістряк не може долічитися одного козака, а сотник Забрьоха висміює його при козаках. Ображений писар вирішив помститися. Коли Забрьосі надійшов наказ вирушати з сотнею в похід, Пістряк радить не виконувати цього наказу, а зайнятися винищенням конотопських відьом, що «вкрали дощ».

І ось нарешті з’являються перед нами «відьми». Більшість з них — звичайні жінки, яких «котру втопили, а котру відволодали». Але справжню відьму все ж таки знайшли. Це Явдоха Зубиха, яка не тонула. Нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона не тоне. «Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! Хлопці човнами її і не здоженуть, і вірьовками накидають, так усе нічого; так прудко плава, як тая щука…» Ледве вдалося Зубиху спіймати, а потім ледве вибити, бо напустила на людей вона мару.

Варіант 3

Чого тільки не дарує нам наша уява і чудові пейзажі, і чарівні країни, і навіть якесь страхіття. А поряд йде звичайнісіньке життя із звичайнісінькими турботами, життя, в якому немає місця для фантастики. Та тільки не в повісті Г. Квітки-Основ’я-ненка «Конотопська відьма». Тут настільки переплітаються реальність та фантастика, що важко відрізнити їх одне від одного! Автор малює нам славний Конотоп, у якому вирує життя. Тут постає перед нами і сотник Микита Уласо-вич Забрьоха, неосвічена людина та ще й п’яниця; і писар Прокіп Ригорович Пістряк, ласий до горілки та до жінок. Панували сотник та писар добре: що Пістряк загадає, то сотник і виконує, а потім разом п’ють та гуляють. Але раптом захотілося Забрьосі одружитися, та ще й з кралею-хорунжівною Оленою. І поїхав він свататися, але одержав гарбуза. Все це реальне життя: були на селі і сотники, були при них і писарі. Як усюди, одружувалися, сваталися, а іноді й отримували гарбуза.

Згодом прийшов з Чернігова « епорт», щоб сотник виступав з козаками в похід. Тому дуже не хотілося, і писар намовляє його залишитися і зайнятися винищенням конотопських відьом, що «вкрали дощ». І це ще не фантастика, а реальність, бо тоді й справді були поширені жорстокі розправи над людьми, запідозреними у «відьомстві». Не знайшлося ні однієї справжньої відьми, доки не дійшла черга до Явдохи Зубихи. Страшна правда полягає в тому, що багато жінок втопили, а їхні діти залишилися сиротами. І все це тому, що ці жінки чимось не догодили Пістряку: одна колись не позичила грошей; друга не віддала дочку за нього («замість желаємої дівиці, возклонила в кишеню мою тисящеклятий гарбуз») та інше. Та ось і знаходимо фантастичне: Явдоха Зубиха виявляється справжньою відьмою. Почали її «спо-лоскувати» — вона «не порина, а, як рибонька поверх води, так і лежить попереком і приговорює: «Купочки-купусі, купочки-купоньки!» Найдивовиж-ніше те, що і з камінням, яке до неї прив’язували, вона не тоне. Коли спіймали її у річці, напустила Зубиха мару, і козаки почали бити різками вербову колоду. Таке не зустрінеш у реальному житті.

Минуло не так багато часу, і до побитої Явдохи йдуть на поклін сотник та писар. Пістряк хоче скинути Забрьоху із сотенства, а останній — одружитися з хорун-жівною Оленою. І ми нарешті бачимо справжнє чаклунство. Відьма і слід зібрала сотника, і нарвала волосся з лівого вуса, щоб цим приворожити Олену за допомогою, звичайно ж, своїх наговорів. Дивно те, що Явдоха розуміє мову свого кота, до того ж чорного. Далі ми бачимо, що Зубиха перетворюється на дівку, яка була «і молода, і хороша, і чорнява, і ще, мабудь, красивіша від чернігівської протопопів-ни». І йде вона не куди-небудь, а доїти різну твар. Потім за допомогою чаклування закохує Олену в пана сотника і робить так, щоб Забрьоха прилетів до хорунжівни. Та й додому вони летіли на днищі. Аж ось автор малює весілля. Ми бачимо, як збираються люди це святкувати, як іде вінчання у церкві. Це вже саме життя. Переплітаються у повісті фантастичні події з подіями реальними: автор ніби веде нас від чаклунства до простих селянських звичаїв, до простого життя.

І закінчується повість « еально-фантастично»: Пістряка й Забрьоху скидують з посад; пан Халявський одружується з Оленою — в цьому їм допомагає та ж Зубиха, — а тому й живуть вони нещасливо. Згодом і пана Халявсь-кого зняли із сотенства, а потім помирає і Явдоха. Дивно те, що коли зірвали стелю — «тут де взявся ворон, та чорний-чорний: улетячи у хату, надлетів над неї, крилами махнув… тут їй і амінь… тільки зуби вискалила!. . » «Лопнув» і кіт Зубихи. Читаючи повість Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», ніби потрапляєш у казку, де все ж таки поряд йде реальне життя. Завдяки цьому здається, що таке і справді може існувати, що десь там у небі летить на днищі стара Зубиха, щоб здоїти корів та гадів, а вдома її чекає страшний чорний кіт. Ми з вами начиталися фантастики, страшної й смішної одночасно.

Варіант 4

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — зачинатель нової української прози. Письменник одним із перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Це було актом історичного значення, який довів зрілість і художню досконалість української мови.

Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу в час її національного відродження. Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям.

Митець досконало знав український побут, фольклор, народну демонологію й органічно використовував цей матеріал у своїх торах. Один з них — «Конотопська відьма» — повість, в якій реальне й фантастичне сплавлені авторому цілісну картину.

Події розгортаються в містечку Конотопі, владу якого представляє сотник Микита Уласович Забрьоха, який «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько».

Порадником сотника є Прокіп Григорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. їхнє старшинування відзначалося повною сваволею. Реальну владу мав писар, без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.

Яскравими картинами постає перед читачем життя Конотопа, стосунки між його мешканцями. Думки сотника зайняті сватанням до хорунжівни Олени, бо вона «дівка здорова, молода, огрядна… Свій хутір. Лісок, млинок». В «щирий приятель пана сотника» писарю образившись на Забрьоху через випадок із Хворостиною, мріє змістити його з посади і підмовляє не виконувати наказ полковника.

Фантастичні події почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Почалися пошуки чиновниці. Список підозрюваних склав Григорович, вибираючи неугодних.

Перетопивши чимало молодиць, виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. Відьму змальовано досить детально, відповідно до народних уявлень: «як у день, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечати, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящірок, гадюк». Ці фантастичні описи вплітаються в реальний сюжет подій, і у ставленні до них виявляється недоумкуватість сотника й корисливість писаря.

Забрьоха та Пістряк блискуче виконали завдання: порятували край від посухи, відлупцювали стару Явдоху різками. Відьма пообіцяла повернуті дощові хмари, але затаїла зло на «гаспидського Забрьоху» за прилюдну ганьбу.

Невідомо чим швидше викликані подальші події — каверзами відьми чи фантастичною недолугістю Забрьохи з Пістряком. Вони, кожен окремо, вирішили — раз у селі є відьма, чому б не використати і вітання в своїх цілях. Писар, ображений випадком при підрахунку козаків, хотів зайняти місце свого сотника, а Забрьоха мріяв про хорунжівну Олену.

Вдатна на вигадки, відьма отримала чудову нагоду помститись, оскільки і сотник, і писар готові були виконати будь-якими її наказ. Явдоха годилась їм допомогти. Батько-сотник на радощах вигукнув: «Чи звеліли Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю…».

Конотоп дивувався незрозумілій поведінці свого сотника, і його з писарем врешті-решт за дурисвітство і «польоти у вирій» зняли з посад. А Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не з Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою.

За допомогою відьомських чар Явдохи герої виявили свою справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Та відьомські чаклування не можуть допомогти у вирішенні реальних життєвих проблем, якщо людина нездатна зарадити їм сама Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Халявським, але «хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп’яхи, та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом».

У повісті багато фантастичного, з чарами та перевертнями, з любовною ворожбою та літанням на мітлах. Проте серед казкових подій не губляться реальні проблеми людського життя, складність людських стосунків Квітка-Основ’яненко використав фольклорний і міфологічний матеріал для яскравішого виявлення обмеженості та свавільності «власть імущих», їх кар’єризму та захланності.

Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадок великий скарб — бурлескно-реалістичну, сатиричну повість «Конотопська відьма».

Варіант 5

Повість «Конотопська відьма» Квітка написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді ґрунтується на реальних фактах. Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії. Детально описав письменник дуже поширений в Україні обряд покарання відьом: «тут скрутили їй вірьовками руки і ноги гарненько, та вірьовки і попродівали у петлі, що на полях, та, підсунувши її вірьовками угору, як плюснули разом у воду… Та, як каменюка, пішла на дно, аж бульбашки забулькотіли!» А ось нарешті відьму було знайдено. Нею виявилась Явдоха Зубиха, про яку казали, «що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старитися, до сонця вп’ять стане стара, як була учора». А ще вона вночі ходить по селу і доїть усяку живність, а по болотах жаб, ящірок та гадюк.

Отже, «нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не тоне». Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вдало поєднав у цьому творі реальність і казковість, іронію та гумор. Це оповідання про реальні події і про світ народної фантастики.