Українська література — шкільні твори - 2022

Незнищенність духу українського народу в історичному романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай «— вершинний твір Ліни Костенко, видатне явище в сучасній українській літературі. На тлі історичних подій з часів гетьманування Богдана Хмельницького поетеса змальовує тогочасне народне життя, побут, звичаї, вірування, волелюбність, високу духовність українського народу, лицарство козацтва. Роман присвячений легендарній народній піснярці Марусі Чурай.

Своїми задушевними піснями Маруся підкреслює незламний дух народу, нагадуючи про волелюбність, високу гідність, широту української натури.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа, —

так характеризує Чураївну на суді полковий обозний Іван Іскра. Для козака Маруся е пісенною душею народу, бо своїми піснями вона допомагає козакам воювати:

Коли в похід виходила батава, —

Її піснями плакала Полтава

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Іван Іскра, що палко кохав дівчину, розумів, що Марусині пісні обезсмертять український народ, розкажуть нащадкам про його боротьбу за волю і незалежність:

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах

Голос народу, його пісню, його душу знищити неможливо.

Героїня і в темниці перед стратою сильна духом, думає про полтавський полк, який виступив у похід, шкодує, що вона зараз непричетна до цієї святої справи, і бажає воякам перемоги.

Горда, духовно незнищенна, стоїть Чураївна перед шибеницею в степу, морально готова до незаслуженої кари. З таким же спокоєм сприймає дівчина гетьманський указ про відміну страти. Богдан Хмельницький не міг допустити страти піснярки, розуміючи значення пісень Марусі у підтриманні духу народу:

Її пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, як така розруха.

Тим паче зараз, при такій війні, —

Що помагає не вгашати духа,

Як не співцями створені пісні?

Добре розуміє гетьман, що важить для держави народна пісня, а надто тоді, коли "... про наші битви — на папері голо, коли історія України відображається лише у народній творчості. А без історичної пам’яті про подвиги предків всихає, як дерево без коріння, любов до Вітчизни:

Таку співачку покарать на горло, —

Та це ж не що, а пісню задушить!

Образ Марусі Чурай злітається з образом України, такої ж скривдженої, але сильної духом, нескореної, що бореться за свою незалежність.

Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спиною кожного з героїв цього твору.

Незалежність духу українського народу, його висока гідність показані в цілому ряді образів козаків полтавського полку. Це і полковий обозний Іван Іскра, чиє серце болить за свою Вітчизну. Тому він мчить до гетьмана з вісткою про небезпеку, що нависла над піснею. Це і козак Лесько Черкес, що рубанув шаблею по судейському столу на захист Марусі, це і полковник Мартин Пушкар. Це і батько Марусі Чурай, який загинув мученицькою смертю від рук шляхти, не скорившись духом, не посоромивши козацтва.

«Полтава карає співця» — каже Іскра в похідному наметі гетьмана, хоча й розуміє, що зараз ідеться про долю краю, а він «про чиєсь там одненьке життя». Але гетьманові не байдуже це одне життя, коли кругом смерть. Тим більше, якщо це дочка легендарного Чурая, пісні якої звучали вчора, співаються сьогодні і підуть у майбуття.

Ліна Костенко не тільки показала минуле славних козаків, що захищають Марусю і її пісні, але кількома словами говорить про їх подальшу долю. Лесько Черкес стане побратимом Разіна і загине на Дону. Полковник Пушкар загине в бою з шляхтою, впаде «в бою, заживши слави», Іван Іскра. Та залишаться вони в пам’яті народній як сміливі бійці за щастя України, бо в них доля, як і в Гордія Чурая, Марусиного батька: «пішов у смерть — і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є».

Втіленням страждання, але нескореності духу народного виступає в романі дід Галерник, «невмирущий дід», що двадцять років був у турецькій неволі, а тепер живе спогадами про. козацьку славу.

Символом рідної землі постає перед нами Полтава. Голодне і холодне обложене місто виявляє ту героїчну єдність та згуртованість, готовність боронити свою незалежність, які й дають право населенню зватись священним словом — народ.

З усіх боків одрізана дорога, —

Полтавонько, ти все-таки жива!?

Життя триває. Відступили нападники, «Кволим дзвоном цвинтарної церкви жива Полтава подала голос». І як символ незборимості народу з Дідової балки димок курить собі в небо та й курить.

Фізично кволою, ослабленою важкою недугою, яка спіткала її під час паломництва до Києва на прощу, виступає Маруся Чурай в заключному розділі «Весна і смерть, і світле воскресіння». Та проходячи випаленими містами, селами, бачачи людське горе, Маруся усвідомила, що її особиста біда — то крапля в усенародній трагедії. І ця стражденна від особистого нещастя душа оживає, відкривається назустріч і людському горю, і красі життя. Маруся сильна духом, як і український народ.

Вогонь визвольної боротьби знову охопив Україну, і знову вирушає в похід Полтавський козацький полк, співаючи Марусиних пісень.

Моя душа здригнулася словами,

Співають пісню, Боже мій, мою.

У цих словах героїні твору чітко віддзеркалюється духовна сила, незнищенність нації, прагнення до волі і в бою, і в пісні.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.