Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу (За романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»)
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Маруся Чурай... Легендарна народна співачка з Полтавщини, авторка багатьох пісень, що зараз вважаються народними. Постать її приваблювала багатьох майстрів пера, тому про Марусю написані повісті, п’єси, поеми.
Ліна Костенко в своєму романі у віршах «Маруся Чурай» по-новаторськи осмислила образ легендарної піснярки: показала не лише особисте життя героїні, а й причетність її до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в часи Хмельниччини, бо Марусині пісні піднімали дух повсталого народу.
Маруся Чурай — вродлива, розумна дівчина, обдарована поетичним талантом і чарівним голосом. Вона виросла у сім’ї непримиренного борця проти кривди Гордія Чурая, сміливого, мужнього козака, що загинув від рук ляхів. Прекрасною вродою, душею і помислами постає з роману і мати Марусина. Подружнє життя батьків було для дівчинки ідеалом, бо грунтувалось на високих і чистих почуттях, безкорисливості, взаєморозумінні. Про такий шлюб мріяла і сама Маруся.
Від батьків героїня успадкувала щиру вдачу, відкрите до людей серце, мужність, вірність, любов до Вітчизни. Вірність для Марусі — найвища моральна цінність. Це вірність коханому, своїм переконанням, вірність своєму народові, Вітчизні. Цю найхарактернішу особливість Чураївни відзначають на суді різні люди. Коли Грицько ходив у походи, Маруся його вірно чекала:
...такі літа одна перебула!
Нікому ні руки не шлюбувала,
Ані на кого оком не вела.
В її почуттях відображаються найкращі моральні риси нашого народу. В багатьох народних піснях зустрічаємо таке ж високе розуміння вільного, не затьмареного ніякими розрахунками кохання, як у Марусі:
Любились ми, не крилися. У мене
Душа, бувало, піснями бринить.
У цій любові щось було священне,
Таке, чого не можна осквернить.
Почуття дівчини не визнає ніякої половини: якщо вже зрадив, то назад вороття нема. І хоч приходив до неї Гриць після заручин з Вишняківною, клявся, що не може без її пісень, не могла простити йому Маруся, бо ця зрада цілий вік стоятиме між ними.
Коли Марусю судять як убивцю Гриця, вона жодного слова не мовить в своє оправдання. Тільки в розділі «Сповідь» дізнаємося, що Гриць випадково випив зілля, яке дівчина приготувала для себе. Героїня страждає безневинно, а мовчить тому, що після смерті Гриця все їй стало байдужим, в неї не залишилось ні сил, ні волі до життя.
Маруся і в темниці, і перед шибеницею не втрачає гідності. Навіть віддана на осуд юрби, вона здатна викликати у людей шанобливе захоплення:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку,
На смерть іде — а так би й поклонивсь.
Маруся Чурай — втілення не тільки моральної краси українського народу, але і його талановитої душі. Обдарована поетичним талантом, Чураїв- на складає прекрасні пісні про кохання. Коли дівчина почула думу про свого батька, то зрозуміла, що над справжнім словом не владна і смерть. Померлий Чурай повернувся до життя в народній думі. І сама Маруся починає співати не тільки про свою тугу за милим, а, вбираючи в себе радощі й болі простих людей, розповідає в піснях про горе сплюндрованої, нещасної України, лицарство і звитягу її оборонців-козаків.
Для полкового обозного Івана Іскри Чураївна є душею народу, бо своїми піснями вона підкреслює його незламність, мужність, волелюбність.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Іскра, що палко кохав Марусю, розумів, що її пісні обезсмертять український народ, розкажуть нащадкам про його боротьбу за волю і незалежність.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотить у наших корогвах!
Гетьман Богдан Хмельницький також підкреслював великий талант Чураївни:
Її пісні - як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Добре усвідомлює гетьман, як багато важить для держави пісня, а надто тоді, коли «про наші битви на папері голо», коли історія України відображається лише у народній творчості. А без історичної пам’яті про подвиги предків никне і всихає, як дерево без кореня, любов до Вітчизни:
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить.
Образ Марусі Чурай зливається з образом України, такої ж скривдженої, але нескореної, сильної духом.
Фізично кволою, ослабленою важкою недугою, яка спіткала її під час паломництва до Києва на прощу, виступає Маруся в останніх розділах роману. Та проходячи випаленими містами і селами, торкнувшись душею того всенародного горя, Маруся стає спокійнішою, бо бачить, що її особисте горе — не найважче,' як їй здавалось, а є тільки краплиною в морі народної трагедії. І ця стражденна душа оживає, відкривається назустріч і людському горю, і красі життя. Вона сильна духом, як український народ:
Цвіте земля, задивлена в свободу,
Аж навіть жити хочеться мені.
У цих словах героїні твору чітко віддзеркалюється духовна сила і велич нашої нації. Маруся немарно жила на світі, найкраща частка її єства вже належить вічності, стала духовним скарбом народу.
