Українська література - шкільні твори - 2025

Маруся — моя улюблена героїня повісті Г. Квітки-Основ’яненка

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Варіант 1

Мені припала до душі головна героїня Маруся. Її автор дуже яскраво, з симпатією змалював у своєму творі. Ось як описав Квітка-Основ’яненко її портрет: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані…» Цей портрет можна порівняти з портретом пісенним:

Ой ти дівчино, серце моє,

Личко твоє рум’янеє;

Не так личко, як ти сама, —

На папері написана.

Маруся зображена у повісті богобоязливою дівчиною. Вона часто ходила до церкви, ніколи не гнівила своїх батьків, бо дуже любила і поважала їх. Дівчина стала переживати, коли полюбила Василя, бо не могла про це нікому сказати: ані подрузі, ані батькові з матір’ю. Це її дуже пригнічувало, бентежило душу.

Головна героїня подобається мені тим, що вона працьовита, слухняна, завжди допомагає своїм батькам. З повагою і пошаною ставиться до них. Батьки виховали її бути скромною, слухняною, покірною.

До свого коханого Маруся ніжна, ласкава, її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Вона прагне щастя.

Переборовши свою скромність, дівчина зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Але те, що Василя забирають у солдати, стало перешкодою до Марусиного щастя. Сумне життя настало для неї без коханого, який пішов на заробітки. Вона журиться день і ніч, плаче, хвилюється за нього.

Вона не хоче йти за іншого заміж, бо нестямно закохана у Василя: «Дарма, таточку! Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса».

Дуже схвилював мене епізод, коли Маруся прощається із Василем, який іде на заробітки. Вона пророчить собі смерть:

«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай навіки вічні!.. Там і побачимось!»

Журячись за своїм милим, Маруся стала безвольною, занепала духом, не могла працювати, занудьгувала. Одного разу вона пішла у бір по гриби, сильно промокла під дощем, застудилась і незабаром померла.

Із великим сумом письменник відобразив останні хвилини життя Марусі і прощання з батьками. Вона нікому не скаржиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям. Батькам же радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога.

Мені дуже жаль Марусі, що її доля склалась так трагічно. Так не хотілося, щоб вона померла, а вилікувалась і дочекалась свого коханого Василя. Потім разом із ним щоб жила щасливо. Але все-таки цей світлий і чистий образ Марусі залишиться у моєму серці назавжди.

Варіант 2

На уроках української літератури я ознайомилась із багатьма творами, але найбільше мені сподобалась повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся». Це історія про світле та невмируще кохання, якому не страшні жодні перепони.

Маруся — дочка Наума та Насті Дротів, головна героїня твору. На мою думку, це ідеал української дівчини. Вона тиха, скромна, слухняна, добра, ніхто не може сказати про неї лихого слова. Автор виражає свою прихильність до героїні: «Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте… на все село була й красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, і всякому покірна…». Дівчина навіть не усвідомлювала своєї внутрішньої та зовнішньої краси. Маруся була богобоязлива. Ходила до церкви й жила за Божими законами.

Маруся покохала Василя, вродливого хлопця, з яким зустрілася на весіллі подруги. Її кохання було по-дитячому чистим і наївним. Дівчина навіть боялася комусь розповісти про свої почуття, вона соромилась, тому що вперше покохала й навіть не знала, що їй робити і як поводитись. Переборовши свою скромність, Маруся наважується поділитися з батьком своїми переживаннями, просить віддати її заміж за коханого. Хоч Василь і подобається йому як людина, батько знає, що він хороший і хазяйновитий, Наум не піддається на вмовляння дочки, він не хоче, щоб Маруся чекала коханого, поки той відбуває солдатську службу. Дівчина не змогла повстати проти волі батька, мати також не зуміла його переконати. Тож Василь знаходить вихід: від їде на заробітки, щоб мати гроші для відкупу від солдатчини. Вражає сцена прощання закоханих на кладовищі. Маруся немов передбачила свою долю, вона сказала коханому: «На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!.. Там і побачимось!». Дівчина тяжко переживає розлуку з коханим, боїться, що більше не побачить його. На жаль, так і сталося. Маруся тяжко захворіла після того, як потрапила під дощ у лісі, коли збирала гриби. Туга за Василем ще більше погіршувала стан її здоров’я. Передчуваючи свою швидку смерть, дівчина прощається з батьками. У такий момент вона думає не про себе, а про них. Щоб позбавити їх від почуття провини після своєї смерті, Маруся каже, що вона не тужить за втраченим життям, що нікого не звинувачує йвдячна їм за все, що вони зробили для неї. Покірність дівчини просто вражає. Вона прийняла свою долю і переповнена вдячністю Богові за своє хоч і коротке, проте повне щасливих моментів життя.

Дочитуючи повість, я не могла стримати сліз. Мені щиро шкода Марусі, шкода, що вона не встигла насолодитися життям і коханням, що на самому початку її життєва дорога обірвалася, що, пізнавши любов, вона так швидко втратила її.

Отже, ця дівчина — моя улюблена героїня, і як шкода, що в реальному житті дуже мало залишилось таких щирих людей, як вона. Я вважаю, що багатьом сучасним дівчатам слід перейняти від Марусі певні риси. А її трагічна історія навчить нас цінувати свої почуття, робити все можливе, щоб зберегти їх і не дозволяти нікому їх зруйнувати.

Варіант 3

Головним героєм повісті відомого українського автора Григорія Квітки-Основ’яненка є молода дівчина Маруся. Вже з самого початку повісті стає зрозуміло, що цей герой — суто позитивний. Вона виглядає просто ідеально, це стосується як рис її обличчя, так і її фігура, Григорій Квітка-Основ’яненка дуже ретельно все це описує. Але Маруся гарна не тільки зовні. Вона ще дуже багата душею і красива зсередини. Вона любила всіх своїх близьких і родичів, завжди їм допомагала і ніколи ні в чому не відмовляла.

Але в житті її трапилося і набагато більш важлива подія, одна на все життя, напевно, найголовніша, що може статися з дівчиною — вона по-справжньому полюбила хлопця. Ні в кого немає сумнівів, що любов ця — на все життя. На щастя, Марусин коханий Василь також закоханий у неї до нестями. Здавалося б, що ще потрібно для щастя, якщо є взаємна любов? Але життя, як це часто буває, вражає своєю жорстокістю. Василь повинен йти на службу, а батько Марусі, незважаючи не всі її благання і прохання дозволити вийти за Василя заміж, відмовляє своєї дочці в цьому. Маруся не бажає йти на поводу у долі, робить все, щоб бути зі своїм коханим, але в підсумку він все одно йде. Любов і совість не залишає головній героїні вибору — вона бажає бути лише з Василем і відмітає всі спроби родичів і близьких видати її заміж за когось іншого. Але така туга і біль не можуть позначатися добре на людині. Без свого улюбленого Маруся була позбавлена величезної частинки свого життя, вона не могла повноцінно жити і постійно сумувала. Одного разу в такому стані вона пішла в ліс, намокла під дощем і сильно захворіла. Цілком зрозуміло, що кожна людина переживає хвороби і бореться з ними, використовуючи сили свого організму. Організм Марусі був змучений, вона завжди перебувала і пригніченому стані, а тому не могла боротися з хворобою. Так і не дочекавшись свого коханого, Маруся вмирає. Але в останні хвилини свого життя вона вела себе, як завжди, дуже гідно — нікому не скаржилася і навіть підтримувала своїх батьків.

Чи може такий позитивний персонаж викликати щось інше, окрім великої симпатії? Маруся є ідеалом як з точки зору внутрішнього світу, так і просто зовні, вона подобається всім. Водночас цей образ доброї і красивої людини викликає жаль, адже навіть вона не була позбавлена страждань. Більш того, ці страждання довели її до смерті. Красивий і трагічний образ Марусі викликає у мене глибоку симпатію, на тлі інших героїв повісті Григорія Квітки-Основ’яненка вона є моїм безумовним фаворитом.

Варіант 4

Повість "Маруся" вперше була надрукована 1834 року. Головні герої її Маруся і Василь — ідеальна пара, двоє закоханих людей.

Маруся — це дочка Насті і Наума Дрота. Кращої за неї не було у всьому селі. "О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому тиха і смирна, і усякому покірна".

Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.

"От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька… Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку". І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому "сонечку", такій "квіточці", такій донечці, яку "дав їм Бог". А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і "вже мати за нею було ніколи не поспішиться".

А до людей яка привітна! "Усякому поклониться і ласково заговорить".

Лагідна та добра. Цим вона мені і сподобалась. Читаєш про неї і думаєш, невже і справді були такі дівчата. Мабуть, були. Та й зараз є.

Маруся дуже чутлива дівчина, будь-що — уже й сльози, вся в світі переживань, викликаних її першим коханням. Полюбила вона Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди…

Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.

Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. "Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі".

Та не судилось Марусі щастя. Скільки було сподівань, надій на подружнє життя. Дівчина була вірна своєму коханому, дочекалась його із заробітків. Уже й засватали її "за хорошого чоловіка, та ще її люб’язного".

Здавалось, так все добре! "Така гульня була, що крий боже, трохи чи не до світу гуляли…" Та весілля відкладали до осені. Маруся весь час журиться, сумує. Це викликає у мене співчуття до неї. Так хочеться їй чимось допомогти, розрадити їй душу.

Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося… Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.

Маруся — один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.

Варіант 5

Ой ти дівчино, серце моє,

Личко твоє рум’янеє;

Не так личко, як ти сама,—

На папері написана.

«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!.. Там і побачимось!»