Українська література - шкільні твори - 2025

Зображення життя і побуту українського селянства у повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Маруся»

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Варіант 1

Сентименталізм виник і розвивався в Європі та Росії у XVIII столітті. Завдання своє вбачали представники цього літературного жанру в зображенні життя простих людей, їх побуту і внутрішнього світу, який протистоїть світу вищих класів — бездуховному і обмеженому. Часто це зображення було схематичним та ідеалізованим, але письменники ставили перед собою важливіші задачі: довести панівним класам, що прості люди теж мають почуття, так само (а, можливо, і краще) відчувають красу і люблять, так само страждають, мають свої почуття власної гідності і моральні застави. В російській літературі представником сентименталізму був Карамзін, а Г.Ф.Квітку-Основ’яненка називають першим (і єдиним) сентименталістом в української літературі.

Намагаючись протистояти тим, «що з нас кепкують та й пишуть.., що, стало бить, по-нашому, опріч лайки таглузування над дурнем, більш нічого не можна й написати», Квітка-Основ’яненко пише повість «Маруся».

Поставивши в центрі оповіді зневажене суспільством селянство, показавши його носієм високих морально-етичних норм, глибокого чуття і благородних рис, Г.Ф.Квітка-Основ’яненко намагався об’єктивно відобразити життя селян.

Він звертається до народної творчості, детально описує побут селянської родини Дротів, розповідає про звичаїі обряди народу (зокрема, сватання, похорон).

За словами Куліша, письменник взяв для оповіді «найнижчу матерію: взяв неписьменного, темного, найпростішого собі хлібороба і оповідав його ж мовою, що в його господарстві, в сільській околиці і в хаті між жіноцтвом діється».

Образ мужичої хати з її побутовим обрядом написаний в «Марусі» досить реалістично. Письменник розповідає, як порались по господарству жінка Наума Настя, а потім і дочка Маруся, як сам Наум Дрот працював коло худоби і у полі.

Дуже докладно і детально виписує Квітка-Основ’яненко обряди селян. З його описів можна дізнатись багато чого цікавого. Коли читаєш, наприклад, про сватання Василя до Марусі (спочатку нещасливе, а потім інше, вдале), то складається враження, ніби це якийсь етнографічний посібник, так уважно, не минаючи ані найменшої деталі, дає намписьменник опис обряду.

Або, наприклад, весілля. Весільний обряд, описаний автором, з незначними змінами лишився в народі по сьогодні. Та все ж цікаво читати про кількість дружок на весіллі, про те, які пісні співаються, які танці танцюються, як повинні вести себе молодий з молодою, їхні батьки та гості на весіллі.

Дуже цікаво читати про те, як зустрічались хлопець з дівчиною в ті часи. Мене дуже вразило, що, зустрічаючись з хлопцем наодинці, дівчина могла знеславити себе, навіть нічого не роблячи. А те, що дівчата повинні вести себе скромно, на вулиці очей не піднімати, розмовляти тихими голосами, не сміятися, не пустувати? Нам зараз цього не зрозуміти, але в таких суворих звичаях було своє раціональне зерно.

Цікаво знати і про господарські справи тогочасної сільської родини, як посилали пішки дівчат у місто, щоб вони купили необхідні для господарства речі, як готували наші предки борщ і кашу, що ставили на стіл у будні й у свята, які страви подавались до весілля і на сватання, у Великий піст і на Великдень.

Детально описує Квітка-Основ’яненко одяг того часу. Ось, наприклад, як вдягалася Маруся у свято: «Сорочка на ній біленька, тоненька; сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата, ще материнська — придана… Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс… Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і ляхівка з-під плахти тож вимережована й з китичками; панчішки сині, суконні, і червоні черевички». Автор також докладно описує, що і куди слід одягати, який одяг годиться на весілля, який на велике свято, який у будні, а який і на похорон.

Сцена похорону Марусі, що померла, застудившись в страшну бурю, — одна з найсумніших у повісті. Та і в такій сцені Квітка-Основ’яненко докладно описує народний обряд. «От і понесли: поперед усього хрест святий з корогвами, далі кришка з мар, сукном мертвим покрита, несли чотири хлопчика, як янголи, і в них хусточки. За тим криша з труни, килимом покрита, а несуть її чотири боярина; за ними попи з свічками і диякон з кадилом, а там дяки, та так прехороше, прежалібно співають, щохоч-не-хоч, так заплачеш…».

Ще одна дуже важлива сторона тогочасного життя — миколаївська солдатчина. Саме через неї (через те, що Василь — сирота, і його в першу чергу могли забрати у солдати) відмовив Наум у сватанні, саме через неї Василь і Маруся так ніколи і не стали щасливими. Адже поки Василь збирав гроші, щоб найняти людину, яка буде служити за нього (найомщика), Маруся померла. А я, доки не прочитала цю повість, і не знала, що можна було найняти людину, яка б служила замість того, на кого випав жереб. Цю сторону тогочасного життя, як і багато інших, відкрив мені Г.Ф.Квітка-Основ’яненко.

Повість «Маруся» цікава не стільки сюжетом, скільки відображенням найрізноманітніших сторін життя тогочасного села, його обрядів, його праці, його свят.

Саме за це я люблю і ціную твори Г.Ф.Квітки-Основ’яненка.

Варіант 2

Прагнучи оспівати кранц духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка- Основ’яненко у повісті «Маруся» створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка-Основ’яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.

Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.

Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: «Висока, прямісінька, … чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку…» Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами… Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяш;а. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.

До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, щирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття щастя з коханою. Він наймається до купця, щоб тяжкою працею заробити на «найом- щика», який би пішов замість нього в солдати.

Квітка-Основ’яненко — глибокий знавець народного життя, показав, що на перешкоді до щастя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип’ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.

Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.

Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.

Повість «Маруся» була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.