Українська література - шкільні твори - 2024

Відображення української обрядовості в повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Григорій Квітка-Основ’яненко — видатний український письменник із самобутнім, оригінальним стилем. Його твори зворушливі, герої — чуттєві та духовні. Повісті Г. Квітки-Основ’яненка неможливо сплутати з прозовими творами інших українських митців слова.

Що ж надає творам письменника такої чарівності, яку довго не може забути вражений і розчулений читач? Насамперед те, що всі прозові твори Г. Квітки- Основ’яненка народні, реалістичні. У них зображено сцени з народного побуту, вони насичені фольклором та живою розмовною мовою.

Повість «Маруся» одразу полюбилася українському читачеві. Автор зобразив у своєму творі історію одного кохання. Він підкреслив, що прості селяни здатні на високі, справжні почуття. Один із засобів «народності» твору — зображення у повісті обрядів та звичаїв українського народу. Автор чудово обізнаний у народній творчості, він не просто розуміється на побуті свого народу, але й дихає тими самими віруваннями, тим самим народним світоглядом.

В українській обрядовості існує три типи обрядів, пов’язаних із життям людини: обряди під час народження, весілля та похорону. Г. Квітка-Основ’яненко у своїй повісті змалював обряди весілля та похорону. Бояри, дружки на весіллі — усе це не просто образи. Це реальні життєві герої, які зустрічалися на кожному весіллі. З великим знанням та увагою зображує автор весілля: весільні пісні, усі персонажі дійства відповідають справжньому українському весіллю. І при цьому ця картина залишається живою, весілля у повісті не перетворюється на схему, яку «сухо» описує автор, ніби боячись припуститися етнографічної помилки. Г. Квітка-Основ’яненко, окрім традицій народної обрядовості, самого сценарію весілля, передав те, що майже неможливо передати словами, — дух, душу народного гуляння.

Так само майстерно змальовано у повісті й обряд сватання. Автор не забуває і про окремі мовні формули, які є обов’язковим елементом народного сценарію сватання. Глибоко зворушливою є й остання сцена — похорон. Голосіння, одяг мертвої Марусі, трагічна атмосфера… Усе це разом із надзвичайною реальністю зображеного надовго залишається сумною картиною в серці читача, хвилює та бентежить його настільки, ніби він сам пережив усі події, зображені в «Марусі».

У своєму творі Г. Квітка-Основ’яненко не тільки зобразив народні обряди, що були дуже поширені в сучасній йому Україні, але й зміг передати неповторний національний колорит, саме життя українського народу. Це робить твір надзвичайно цікавим, близьким читачеві, живим та хвилюючим…