Українська література - шкільні твори - 2024

Образ Анни у повісті «Земля» О. Кобилянської

Всі публікації щодо:
Кобилянська Ольга

Повість «Земля» О. Кобилянської — вершина творчості письменниці. У цій повісті піднято проблеми, які були актуальні у селі ХІХ століття. О. Кобилянська чітко визначила ці проблеми і взаємозв’язки між ними, показала, що найбільше хвилювало тогочасне селянство, що було сенсом їхнього життя.

Головними героями повісті можна вважати родину Федорчуків — батьків Івоніку та Марію, синів Саву та Михайла. Ця родина належить до досить заможних, її поважають у селі, матері молодих дівчат із задоволенням віддали б за хлопців доньок. Але Сава та Михайло обирають інших наречених. Сава починає зустрічатися з циганкою Рахірою, а Михайло — з бідною дівчиною Анною.

Анна — дівчина з дуже бідної родини. Її мати і брат не люблять дівчину, всіляко її принижують. Вони вважають, що Анна повинна працювати на них, як наймичка, заробляти гроші, щоб мати і брат могли безбідно жити. Анна була наймичкою у панів, вона тяжко працювала, але її рідні все було мало. Дівчина була добра та щира, але ніхто цього не цінував. І лише зустрівши Михайла вона знайшла підтримку та захист. Анна і Михайло не могли бути разом, адже батьки хлопця прагнули йому іншої долі — вони мріяли про те, що Михайло одружиться з такою ж багатою нареченою. Тому Михайло й не поспішав представити батькам свою кохану, навіть коли вона завагітніла. Він був хорошим сином і розумів, що батькам його вибір не сподобається. Але Михайло також і щиро кохав Анну, тому був налаштований на одруження з нею. Анна теж любила Михайла. Любила щиро і вірно, і тому довіряла у всьому. Вона навіть не сумнівалася, що Михайло одружиться з нею. Саме про це Анна сказала Рахірі, яка і вирішила, власне, її долю. Михайла вбив власний брат заради землі, а Анна залишилася одна. Життя дівчини ніколи не було простим, а тепер, коли вона залишилася без підтримки коханого, без роботи, без житла та ще й вагітна, — воно стало просто нестерпним. Цього Анна не могла пережити. Вона намагалася віддати одного з своїх синів Марії, але та відмовилася від онука. Коли померли діти, Анна перестала сприймати навколишній світ адекватно —  це стало для неї останньою краплею…

Та час лікує будь-які рани. Одружившись з Петром, Анна знову стає щасливою жінкою. І хоча вона не кохає чоловіка так, як колись кохала Михайла, вона врешті заспокоюється, народжує сина і продовжує жити спокійним селянським життям… Та все ж таки Анна зробила висновки з того, що з нею трапилося. І свого сина вона збирається вивчити, щоб він не був прив’язаний до землі, щоб міг обрати собі будь-який життєвий шлях.

Тож ми бачимо, що Анна, звичайна сільська дівчина, якій довелося пережити багато горя, все ж не змирилася, не здалася долі. Вона намагалася боротися, жити далі, і, врешті-решт, знайшла своє щастя.