Українська література - шкільні твори - 2026

У всьому, у малому й великому, єдиний порадник - правда (за п’єсою О. Коломійця «Дикий Ангел»)

Варіант 1

У п’єсі «Дикий Ангел» видатний український драматург Олексій Коломієць роздумує над «вічними проблемами»: батьки і діти, смисл людського життя, людина і праця, добро і зло, правда і нечесність.

Головний герой твору Платон Ангел живе за принципом: «У всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда!»

Глибину помислів і моральну чистоту цієї людини важко зрозуміти відразу. Спершу поведінка Ангела здається дивною і навіть шокує. За сімейним станом він збирає у спільну касу гроші, зароблені трьома його дітьми, що живуть з ним, не залишаючи їм нічого навіть на дрібні витрати, та ще й дорікає, що заробили мало і радить постаратися збільшити заробіток. Дізнавшись, що молодший син Павло, якому він радив під час студентських літніх канікул поїхати на Північ, де б він заробив більше, ніж на заводі, одружився, Платон Микитович по суті виганяє його з дому, пояснюючи не згодним 13 цим рішенням домашніх, що син повинен навчитися дбати про свою сім’ю: «Оженився, своя сім’я, своє життя. Не радився з нами — виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу — хай іде». І хоча всі обурюються вчинком батька, та й сам Платон Микитович тяжко переживає, він упевнений у своїй правоті: «Бува, батьки купують любов своїх дітей. Поки малі — за іграшку, за морозиво, потім п’ять, десять копійок, двадцять, карбованець, троячка. Потім дитя вже саме лізе до них у кишеню. А потім жінку приведе — годуйте! «Прогнав сина!» Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя — не батько, не мати: подарунків не робитиме». У цьому і є мудрість батьківського почуття.

Платон Ангел цінує копійку. Але це не безсердечний скнара. Виша мета його життя, як пояснює він у розмові з кореспондентом, — жити по-людськи. А для того, іцоб жити добре, потрібні гроші. Людина повинна заробляти багато, тоді вона буде багатіти і держава буде багатіти. Тільки шкода — багато розвелося дармоїдів, то й живеться так скрутно. Гроші можна або заробити, або вкрасти. Третього способу немає. І Ангел вибирає працю, тобто чесне життя. Щоб заробити, вважає він, не тільки достаток, але й повагу людей, право мати сім’ю, виховувати дітей, треба працювати багато й чесно. Що він і робить, як сам сказав, з двох років: штанці сам одягнув, іграшки собі змайстрував, допомагав по господарству. Заслуживши пенсію, продовжує працювати.

Дізнавшись про зв’язок середнього сина Федора із заміжньою жінкою, батько не робить поспішних висновків. Переконавшись у серйозності намірів сина, він допомагає закоханим.

Мудрість, державний розум ціа простої робочої людини найповніше розкриваються в історії зі старшим сином Петром. Дізнавшись, іцо Петро поставив свій підпис на документі, який дозволяв будівництво житлового будинку в непридатному для цього місці, де з одного боку димить завод, а з ншюго буде збудовано міст і важкий транспорт піде попід будинком, батько змушує сина відмовитися, поки не пізно, від свого підпису, хоч Петро втратив внаслідок цього і посаду, і квартиру, і дачу, і «Волгу». У розмові з сином Ангел розмірковує про шкоду, якої завдає нашій державі, землі, народу «маленький тимчасовий временнщк»: «Дров наламає, напакостить, наплутає, грядку свою споганить — і на іншу роботу!»І підсумовує: «За кожний рж, за кожний місяць, за кожну годину своєї роботи відповідай! Помреш — тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої. Інакше немислимо…»

Переконливим свідченням правильності життєвої позиції Платона Ангела є його діти. Вони шанують, як учив батько, людей і людську працю. А іце чесні, роботяіці і правдиві. Це в них — від батька.

Варіант 2

Головний герой п’єси О. Коломійця Платон Микитович Ангел раз і назавжди обрав собі за життєві принципи правду й працю і був їм відданий до кінця життя.

Але слідування правді неодноразово призводило до серйозних конфліктів у сім’ї. Недаремно ж сусід Крячко назвав Ангела «диким».

Батько вважав обов’язком передати свою працелюбність, головні життєві принципи дітям, щоб потім їм легше жилося. Адже хто навчить і пожаліє дитину, чужі люди? «У них своїх клопотів повно»,— говорить Платон Микитович. Отож і відправляє він із дому сина Павлика, студента, який одружився з дівчиною, не порадившись із батьками, не маючи засобів для утримання сім’ї. Батько твердо переконаний, що хлопець може одружуватися лише за таких умов: «Є в тебе дах над головою?! Зможеш прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А ні — зайцем бігай по світу, хоч цілий вік бігай!»

Кажуть, що з милим рай і в курені. Платон Микитович має іншу думку: «В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було!» І з цим не можна не погодитися.

Батько виганяє сина з дому… Вчинок, як на мій погляд, жорстокий. Але Платон Микитович в душі й сам страждає, постійно бере в руки Павликову куртку, картаючи себе, як це він забув покласти її синові в чемодан. Його тішить єдина надія, що зерна працелюбства, порядності, які він посіяв у хлопцеві (з трьох років Павлик допомагав йому в майстерні), не дадуть тому збочити з правильного шляху, підкажуть вихід зі скрутного становища.

Так воно і сталося. Павлик перевівся з денного відділення інституту на вечірнє, потім поїхав разом із дружиною на Північ працювати. Заробив багато грошей, які дали йому можливість утримувати власну сім’ю, і склав таким чином екзамен на зрілість.

Платон Микитович дізнався, що й інший його син, Федір, нечесно повівся в особистому житті. Він таємно зустрічається із заміжньою жінкою, ховається зі своєю любов’ю і не може зважитися на рішучий крок.

Батько суворо зауважує, що «любов не крадуть, Федоре!» І говорить йому, що не можна зупинятися серед дороги, «життя наїде і розчавить вашу любов, коли вона така!..» Ангел влаштовує так, щоб Федір, Клава і її чоловік Маляр зустрілися нарешті для рішучої розмови, сказали один одному правду, якою б гіркою вона не була. Все одно в такому становищі ці троє не могли почувати себе щасливими. У кінці п’єси ми бачимо радісного Федора, щасливу лікарку Клаву, яку Ангели прийняли до своєї сім’ї. Один Маляр нещасний, знічений і розбитий морально, але винен у цьому лише він сам.

Найскладніша справа із правдою у Петра. Це розумний, поважний працівник, займає високу посаду. Але, підписуючи дозвіл на будівництво житлового будинку, Петро чомусь забув подумати про те, як житимуть люди в цьому екологічно неблагополучному районі. Коли про це дізнався Платон Микитович, то дуже розгнівався, назвав сина «маленьким временщиком»: «За п’ять років, мовляв, може мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде відповідати — ось і вся філософія временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть… І сухим з води! За кожен рік, кожен місяць, за кожну годину своєї роботи — відповідай! Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої…» Батько змушує Петра написати куди слід про свою помилку, переконати вищі органи в хибності рішення про будівництво на Качаловській, хоч за це синові доведеться відповідати: він втратить посаду, квартиру, добробут. Той вагається, але врешті-решт правда й тут бере гору. У кінці твору ми бачимо Петра рядовим інженером, який усе починає з нуля. І з ним усе гаразд — він у великій щасливій родині своїх батьків, яка береться допомогти йому з квартирою. Повертається дружина Ліда, вона теж вирішує йти працювати, щоб поліпшити добробут сім’ї.

Єдина, як на мій погляд, несправедливість — це те, що у найщасливіший момент, коли зібралася вся родина, не витримало серце великого правдолюба, великої людини Платона Ангела. Але помер він із чистою совістю, виростивши й виховавши чотирьох чесних, порядних і працьовитих громадян нашої держави, які гідно пронесуть по життю батькову науку.