Українська література — шкільні твори - 2022

«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — дума про добро і зло, любов і ненависть

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

«Тіні забутих предків ...» Правдива казка Гуцульщини з її зеленим царством гір і шумливих потоків, де гуляє вітер на полонинах, де стоять обнявшись смереки і буки. Дерев’яні хати гуцулів розмістились на високих кичерах, а внизу клекоче, піниться Черемош. Все оповите легендами, казками, дивними повір’ями. Гуцульщина постає перед нами такою, якою її бачили самі гуцули, котрі вірили, що природа жива, одухотворена.

У творчості Михайла Коцюбинського повість «Тіні забутих предків» займає своє особливе місце. Ідейно-філософський зміст її полягає в зображенні боротьби людини за справжнє щастя, за велику любов, за красу людських стосунків в умовах тяжкої праці і убозтва.

«Тіні забутих предків" — це гімн коханню, коханню вірному і самовідданому, коханню більшому і сильнішому за життя. Зустрілися діти двох ворожих родів, коли між ними зводились рахунки у кривавій бійці. Ця зустріч внесла у їхнє життя щось нове, незвідане. Діти разом росли і покохали одне одного. На перешкоді їхньому коханню не стала навіть родова ворожнеча.

Іван та Марічка — це діти природи: вони зростали серед природи, виховувались на гуцульських легендах та переказах. Весь світ для них «був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». Діти вірили у добрих і злих духів природи, знали, де їх місце проживання,-були переконані, що добрі і злі сили завжди знаходяться поруч і людина постійно вступає у взаємини з ними. Самотньо блукаючи у лісі, малий Іванко спостерігав за деревами і горами, слухав їх шепіт і гомін ріки. Його поетична натура з дитинства увібрала в себе барви, звуки і ритми природи. Хлопчик грає на сопілці, прислухаючись до мелодій, що звучать в природі. І коли йому вдалося відтворити ці звуки, «радість вступила у його серце ...»

Такою ж духовно багатою, поетичною, обдарованою є Марічка. Іван грає на флоярі, вона співає і складає співанки. Весь образ дівчини — наче вінок пісень. Що не сталося на світі — все виливалось у Марічки в пісню, веселу або сумну, що аж серце краяла. Співанок вона знала безліч і навіть сама складала. Спочатку про кохання, потім про розлуку, бо Іван мав іти в найми.

Та людина не може бути щасливою ні в коханні, ні в особистому житті в атмосфері злиднів, бідності, ворожнечі, зла. Вдома Іван часто був свідком неспокою і горя. У бійці з ворожим родом Гутенюків загинув брат Василь, в результаті сутички помер батько. І ніхто не міг докладно сказати, звідки пішла та ненависть між родами. Після смерті батька в родині Івана настали тяжкі часи: газдівство його рушилось, і треба було йти в найми на полонину.

Нелегке життя пастухів, та в цей час найважча праця для нього радісна, бо ця праця в ім’я кохання, щастя. Хоч немає тут Марічки, але в його думках вона з ним. Все, що він бачить і чує, сповнене ніжною мелодією кохання.

Вернувшись з полонини, Іван не застав Марічку живою. Суворі сили гірської природи підстерігають людину на кожному кроці, через них і загинула дівчина: «Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину ... Люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати.»

Тяжко переживає Іван втрату коханої: «Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання і смерть.» Як бачимо, їхня любов була такою великою і сильною, що навіть односельці оплакують трагічну долю закоханих, сумують над їхнім загиблим коханням.

Та Іван не загинув. Він з’явився у селі через шість років, а ще через рік одружився, бо треба було газдувати. Палагна — дбайлива, працьовита жінка, знає, як вести господарство. Та їй не відоме поетичне й піднесене. Не любов, а турбота про газдівство утримували Івана разом з Палагною. Але людина, та ще й така духовно багата, обдарована, як Іван, не може задовольнитись тільки, ситим примітивним існуванням, вона прагне до краси, до поезії. Його сушила туга за Марічкою, що була для нього уособленням всього поетичного, високого, світлого. Навіть в праці не знаходив Іван душевної розради, бо весь перебував у спогадах про втрачену кохану. Він ніби чув її лагідний голос, бачив миле обличчя, мав потребу розповісти їй про все своє нещасливе життя. М. Коцюбинський показує, як Іван поступово втрачає почуття реальності, в його душі народжуються фантастичні образи чугайстра і нявки, і, зрештою, втративши обережність, Іван гине, падає у безодню. Його смерть викликана тугою за Марічкою, за втраченим коханням. Жорсткі умови життя згубили їхнє поетичне кохання, їхнє щастя. І зрештою, їх обох.

Тіні забутих предків – це роздуми письменника про одвічні людські цінності: добро і зло, любов і ненависть. Любов перемагає ненависть, як перемагає вона і смерть. Іван і Марічка в умовах одвічного ворогування їхніх родів знаходять своє щастя, любов дає їм сили піднятись над усім брудом і несправедливістю життя. Та мрії і прагнення закоханих вступають у конфлікт з реальною дійсністю, бідністю і дикістю оточення. їхня любов сильніша за життя. Герої гинуть. Як люди — вони смертні, як поезія життя — вічні. Незважаючи на трагічну долю Івана і Марічки, повість утверджує добро, любов, щастя людини.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.