Українська література - шкільні твори - 2025

Обряди у п’єсі Котляревського «Наталка Полтавка»

Життя українців важко уявити без обрядовості. Особливе місце посідали весільні обряди, бо створення сім’ї завжди вважалося ключовою подією в житті людини, таким собі таїнством. В центрі сюжету соціально-побутової драми І. Котляревського — женихання возного Тетерваковського до красуні-Наталки. Чоловік мав серйозні наміри, а тому майже одразу після розмови з дівчиною заслав до неї сватів, хоч і бачив, що ставиться вона до нього неприхильно.

Іван Петрович не мав мети детально відображати весільну обрядовість, тому представив лише деякі її елементи. Відомо, що дівчина подавала сватам рушники, вишиті власноруч, якщо була згодна вийти заміж. Возний радиться з виборним, що йому робити зі своїм коханням, а Макогоненко відповідає: «Старостів посилати за рушниками, та й кінець». Так чоловік говорить про сватання.

Перед сватанням виборний домовляється з Терпелихою, щоб вона умовила доньку вийти заміж за Тетерваковського. Коли Макогоненко чує, Наталчину згоду, говорить, що весілля не варто «відкладати у довгий ящик». Стара Терпелиха відповідає: «хоть рушники і єсть готові, так іще дечого треба». Виборний говорить, що рушників досить. Так І. Котляревський натякає на те, що рушники — чи не найголовніший атрибут обряду.

Саме сватання драматург не показує. У ремарці він розповідає, що з Терпелишиної хати виходять виборний та возний. У Тетерваковського рука перев’язана шовковим платком. Це теж традиційний знак згоди дівчини. У виборного Макогоненка через плече перекинутий білий рушник, «каковые дают в Малороссии старостам при сватанье». Цікаво, що традиційно для обряду сватання треба двоє старостів. Щоб не вводити в п’єсу ще одну дійову особу, ускладнюючи тим самим систему образів, говорить, що ще один староста Борис «через край смикнув окаянної варенухи». Таким чином, Іван Петрович відображає кожну важливу деталь сватання, хоч і не показує обряд повністю.

Після сватання І. Котляревський показує заручини — подія, якою наречені остаточно скріплювали шлюбну угоду і прилюдно погоджували на шлюб. Заручини драматург також не показує повністю, бо з’являється Петро і Наталка не відмовляється від своєї згоди, говорячи: «коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Наталка ж говорить, що рушники нічого не значать, бо ж до одруження ще далеко. Дівчина має на увазі, що вони з возним ще не вінчані, а тому вона йому ще не дружина.

Заручини возного з Наталкою після відмови Тетерваковського від коханої перетворилися на заручини Наталки та Полтавки. Важливою частиною весільної обрядовості було батьківське благословення молодих. Петро і Наталка звертаються до Терпелихи: «Мати наша рідная, благослови нас!» Вона ж звертається до дітей зі словами: «Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію…». Звертання до Бога під час благословення — також давня традиція.

Отже, у п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтвака» відображені фрагменти весільної обрядовості. За ними неможливо відтворити обряд повністю, але вони дають уявлення про головні атрибути.