Українська література — шкільні твори - 2022

Життя і доля Івана Багряного

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Аналіз

I. Життя І. Багряного за умов тоталітарної радянської влади та вимушена еміграція. (Іван Багряний — письменник, який змушений був емігрувати за кордон, оскільки відчув на собі весь тягар репресій і утисків, переслідувався НКВС. Переслідувався за те, шо протестував проти підневільного становиша українського народу і українських митців. Тричі письменника заарештовували, він відбув три роки ув’язнення в таборі Бамлаг (Байкало-Амурський табір), а 1944 року виїздить за кордон.)

II. І. Багряний — борець проти радянської тоталітарної системи.

1. І. Багряний і його літературне товариство. (Письменник був членом літературної організації «Плуг», входив до попутницької організації МАРС (Майстерня революційного слова), товаришував з М. Хвильовим, М. Ку- лішем, Остапом Вишнею, М. Яковим. Виступав із різкою критикою розвитку післяреволюційної дійсності.)

2. Поема «Аує Магіа» і світогляд митця. (1929 року вийшла поема «Аує Магів» зі сміливою присвятою: «Всім бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері — крик свого серця присвячую». У цих словах весь письменник, його життєве кредо — не бути рабом.)

3. Родинна трагедія митця. (Емігрував за кордон, в Україні залишилися дружина, син і донька, яких не випустили, а натомість примусили і переконали сина Бориса виступити по радіо зі звинуваченнями батькові. Це був жорстокий удар для І. Багряного. За кордоном митець мав іншу сім’ю і двох дітей, заради яких потрібно було працювати.)

4. І. Багряний і мистецькі організації. (І. Багряний бере участь у створенні МУРу (Мистецький український рух), очолює Українську національну раду, засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді). Письменник все життя був у центрі українського життя в еміграції.)

5. Літературні і публіцистичні твори І. Багряного. (У своїх літературних творах І. Багряний виступав проти радянської тоталітарної системи. Памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», п’єса «Морітурі» — це твори, в яких митець розвінчує більшовицьку систему господарювання і знущання з людей.)

III. І. Багряний — послідовний борець за демократію в Україні. (Арешти, засудження, напади більшовицької преси за життя в еміграції не зломили волі письменника, але обірвали його життя на 51-му році. Твори митця — це його протест проти суспільного ладу в Радянській Україні.)

Приклади творів

Варіант 1

«Нашого цвіту — по всьому світу» — хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з долями українців за кордоном, їхньою невтомною подвижницькою діяльністю. За часів радянської влади їх називали «зрадниками Батьківщини», «відщепенцями». З падінням «залізної завіси» виявилося, що живуть там українці складної долі, яким, як і нам, дорога Україна, які там, як і ми тут, хочуть їй кращої долі.

Один із них — відомий письменник Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’я- га) став політичним вигнанцем через свої переконання. Він був прихильником вільної незалежної України.

Багряний був усебічно обдарованою людиною: гарно малював, писав ще зі школи вірші, прозу, міг запальним словом повести людей за собою. Та найбільше любив Україну. А любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Саме такою подією пройнята поезія Івана Багряного «Рідна мова».

Мова рідна колискова.

Материнська ніжна мова!

Мово сили й простоти —

Гей, яка ж прекрасна ти!

Перші твори письменника з’явилися 1926 року в журналах «Глобус» та «Життя й революція». Згодом вийшли збірка віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» і «Аве Марія». У поемі «Монголія» він показав жалюгідне становище далекої східної країни у контрасті з її величним минулим. «Аве Марія» — це гімн бунтарству і заперечення духовного рабства. Обидві поеми містили прозорі натяки на тогочасну дійсність, і саме неординарний характер творчості молодого поета, як і його незалежна вдача та незалежність до запідозреної в нелояльності літературної спілки «Марс», привернули увагу чекістів. А втім, під підозрою була вся українська інтелігенція.

1932 року Багряний був заарештований. Його звинувачували у тому, що він хотів працювати насамперед для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Європу, а не на Москву. Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став заляканою безмовною жертвою, а вів ідеологічний і психологічний двобій зі слугами Системи. Багато що з пережитого описано ним у романі «Сад Гетсиманський», який можна вважати автобіографічним.

Іван Багряний був засуджений на п’ять років концтаборів БАМ-ЛАГУ, але терміну не добув — утік у 1936 році. Переховувався між українцями місцевості Зелений Клин на Далекому Сході, там і одружився. Враження від життя серед дикої природи в оточенні земляків, які на далекій чужині зберегли свою мову, віру, традиції, пізніше склали основу пригодницького роману «Тигролови».

Коли повернувся додому, його знов заарештували, і він сидів у Харківській в’язниці два роки й сім місяців. З відбитими легенями й нирками був звільнений восени 1940 року під нагляд «за недостатністю матеріалів для повторного засудження».

З початком війни — нові випробування. Опинившись на окупованій території, письменник намагається віддатися національно-культурній роботі, але пересвідчившись, що фашистське «визволення» — це геноцид українського народу, пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців. Пише статті, листівки, бойові пісні й марші, малює агітаційні плакати. Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА і емігрує до Словаччини, потім переїжджає до Німеччини.

З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у місті Новий Ульм. Іван Багряний веде в цей час активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські вісті», яка, за його словами, була «трибуною нової з-підрадянської робітничо- селянської еміграції, бідної матеріально, але сильної духом», організував МУР (Мистецький Український Рух), став ініціатором створення, а згодом лідером УРДП — Української революційно-демократичної партії.

Емігрувавши на Захід, письменник не зміг забрати сім’ю, яка залишилася у Радянському Союзі. Після війни у Німеччині він одружується вдруге з українкою Галиною Тригуб, яка стала йому доброю помічницею, найвірнішою опорою «в цій страшній людській пустелі».

Життя не милувало письменника і в еміграції. У Німеччині його не розуміли українці-емігранти, звинувачували в комуністичних переконаннях, бо у своїх статтях Багряний писав, що у боротьбі за незалежну демократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування режиму ззовні, а на трудові та національно- свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію.

А у Радянському Союзі проти Івана Багряного плели інтриги енкаведисти. Його сина від першого шлюбу Бориса змусили звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров’я.

З 1948 року письменник часто хворів, але, навіть прикутий до ліжка, працював, написав свої кращі прозові твори — «Тигролови» та «Сад Гетсиманський».

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Не зламало сповнене небезпек і пригод життя віри Івана Багряного в перемогу добра над силами зла, розбрату. Він ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами!» — писав І. Багряний. У цих пророчих словах письменника звучить тверда віра у світле майбуття свого народу й Батьківщини.

Варіант 2

Ім'я Івана Багряного довгі роки залишалося невідомим в Україні, творчість письменника була під забороною. І тільки тепер він повертається до нас своїми прозовими і поетичними творами, статтями і памфлетами.

Іван Багряний — найвидатніший український письменник першої хвилі еміграції з Радянського Союзу. «Стара» еміграція потрапила за рубіж після революції, після поразки у боротьбі з більшовиками «під час громадянської війни. Вона не знала, що таке тоталітарний режим, сталінські концтабори, спецпереселенські вагони. Коли останні вояки УПА покидали рідну землю, Івану Багряному, сину охтирського муляра Павла Лозов'яги, було 12 років.

Але він бачив і пережив дуже багато: «Бачив, як більшовики вбили дядька, вояка УПА, як червоноармійці по-звірячому закатували старого діда-пасічника, як виїжджали з країни кращі люди». Але вся країна не могла емігрувати. Люди пристосовувалися до нового життя, молоді намагалися скористатися з можливості здобути освіту, встати на ноги, знайти своє життєве покликання. Та передишка між репресіями скоро закінчилась.

Івану Багряному було двадцять п'ять років, коли розгорнувся на весь свій диявольський масштаб геноцид на Україні. За критику національної політики СРСР, за заклики до українців орієнтуватися у своєму культурному розвиткові на Європу, а не на Москву Багряного заарештували і засудили на п'ять років концтаборів.

Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став зляканою жертвою, а втік від своїх мучителів і переховувався між українцями, які жили на Далекому Сході.

Коли повернувся додому, його знов заарештували, допитували, страшно катували, але він усе витримав, і система відступила, звільнила його під нагляд «за недостатністю матеріалів для повторного засудження».

Усі свої поневіряння, нерівну боротьбу він пізніше опише у творах «Сад Гетсиманський» (прізвища мучителів подав без змін) і «Тигролови».

З початком війни — нові випробування. Опинившись на окупованій території, він пише листівки, статті, бойові пісні і марші для УПА, але скоро розуміє, що фашистське «визволення» — це новий геноцид українського народу, пориває всі зв'язки з бандерівцями і емігрує до Словаччини, а потім переїжджає до Німеччини.

Після війни Іван Багряний веде активне творче і політичне життя: створює МУР, стає лідером УРДП.

У Радянському Союзі проти Багряного плели інтриги енкаведисти, а в еміграції проти нього виступали українці-емігранти, звинувачували у комуністичних переконаннях, бо письменник писав статті, в яких говорив, що розхитування режиму зовні не приведе до успіху — треба орієнтуватися на національно свідомі елементи в самій Україні.

Іван Багряний прожив важке, сповнене небезпек, тривог і поневірянь життя. Але ніщо не могло зламати його віри в людину, справедливість і добро. Він завжди мріяв повернутися на Україну і зараз, у наш час, повертається на батьківщину своїми Творами.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.