Українська література — шкільні твори - 2023

Образ України в поезії Володимира Сосюри

Варіант 1

Володимир Сосюра належить до тієї когорти майстрів художнього слова, які весь свій талант віддали своїй Батьківщині. Як і його великі попередники Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Сосюра присвятив служінню рідній Україні своє палке слово, щире серце, усе своє життя. Багато перетерпів поет за свою любов до неї, був звинувачений у націоналізмі, мучився, страждав, та не каявся. Україна завжди жила в його серці, боліла у кожному написаному ним слові.

Коли згадуємо ім’я Володимира Сосюри, у пам’яті зринають рядки, що стали хрестоматійними:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Поезія «Любіть Україну» — коштовна перлина патріотичної лірики митця, пристрасний заклик до діяльної синівської любові до рідного краю.

Перед нами постає ліричний образ України у вишневих садках, у вербах, у квітці, у пташині, у зойках гудків, у хвилях Дніпра — в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Сосюра підкреслює незнищенність, нездоланність духу українського народу.

Як та купина, що горить — не згора,

Живе у стежках, у дібровах.

Великий лірик змальовує образ України в багатьох віршах. Він оспівує рідну землю, майстерно передає її барвисту красу.

Україна — це «тихі зорі, ясні води», «прекрасні, гомінливі міста», широкі простори. Автор знаходить найніжніші, найтепліші слова, щоб виразити своє захоплення її красою:

Немов дзвенить проміння запашне

Од бджіл і квітів... Сад увесь співає

Й душа моя... Чарує все мене:

І листя шум, і неба синь безкрая...

Там десь кує зозуля у гаю

І дзвінко так її кування лине.

О як люблю природу я твою,

Моя свята, безсмертна Україно!

("Немов дзвенить проміння запашне»)

Україна — це її роботящі, щедрі душею люди, що своєю працею звеличують рідний край. Образ тих, хто піднімає з руїн міста і села, сіє пшеницю і добуває вугілля, живе в душі поетовій, як пісня. Серце митця переповнене почуттям гордості за свою Батьківщину, за її славне минуле і героїчне сучасне, за її безсмертний народ, за її пісню:

За сьогодні, і за вчора,

І за труд її, за спів,

Я люблю її простори,

І дочок її, й синів.

(«Руку другові я тисну...»)

Часто поет порівнює Україну з піснею, коханою, сонцем — усім високим, вічним і неповторним:

Сонце і пісня вгорі —

Це Україна моя.

(«Україна»)

Або:

Ти як пісня пісень у путі до мети,

Мов кохана, що в серці єдина,

Україно моя...

Любов до України починається з любові до того місця, де народився і виріс, де відчув ласку і тепло материнського слова, де зробив перші життєві кроки. Народившись у Донбасі, Сосюра неначе приріс душею до цього краю. І куди б не закидала його доля, він, ставши відомим письменником, завжди згадує свою Донеччину, місця, де пройшли його дитячі і юнацькі роки, де він вперше пізнав радість праці.

Донеччино моя, моя ти батьківщино,

Тобі любов моя і всі мої чуття:

Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,

Щоб знов набратись сил для пісні і життя.

Поет висловлює захоплення чарівними картинами природи рідних місць, таких дорогих і близьких, у вірші «Як передать, Донбас, твою красу і силу...»:

Мені там рідне все —

Й Дінця зелені хвилі,

І шепіт яворів, і дальній дзвін копит,

І округа озер, степів картини милі,

Й на обрії гаї, що серцю шлють привіт.

Рідна земля давала великому лірику силу і наснагу, натхнення до творчості:

О краю мій, моя блакить,

Тебе душа моя вітає,

Що в пісню вилилась в цю мить ...

(«Я так тебе люблю, мій краю...»)

У вірші «Вітчизна» Сосюра стверджує непереможність нашої України, незламність духу її народу. Ніщо не допоможе ворогові в бою: ні зброя, ні танки, коли він піде війною на «Вітчизну сонячну». За все йому буде відплата: «за кров дітей, за вдів невтішні сльози.»

Палка любов до України, її народу керувала всіма помислами поета. Ми повинні вчитися у нього любити рідний край, берегти рідну мову, бути щедрим на добро — тим ми прославимо свою Україну у віках.

Варіант 2

Володимир Сосюра Володимир Сосюра… І перед нами постає кароокий співець з чутливою й ніжною душею. Цей високий поетичний світ, де живе любов до України й палахкотять загравами донецькі ночі, пахнуть білі акації й затихає гуркіт далекого потягу. Він був покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки сдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним…

Заборонялося оспівувати красу рідної землі. Витравлювалося прекрасне почуття з людських душ, спотворювалася наша історія, наша мишувщина. Вихваляти треба було лише «Єдину і неподільну», «необ’ьятную Родину» Росію в рамках непорушного Союзу РСР. Тому неприйнятний були слова митця про Україну, яка для юнака, для дівчини має бути святинею. Та ще більше страхітливими для інтернаціоналістів були слова:

Без неї — ніщо ми,

як порох, як дим,

розвіяний в полі вітрами.

Святі слова, що обернулися проти Володимира Сосюри болючим і гострим ударом у серце. Тоді, як у цих словах наша єдність, і сила, і міць, і нездоланність:

Всім серцем любіть Україну свою, —

І вічні ми будемо з нею.

Саме в цих словах, як і в усій поезії Сосюри, де живе зримо образ України, безсмертя творів поета. Бо навіть у ті жахливі часи крізь тоталітарну мерзлоту пробивалися до читача іскри великого почуття синівської любові до рідної землі. Великий народ, що мас таких поетіВ( як Володимир Миколайович Сосюра, таку культуру, не може бути знищеним. Адже нашій Україні потрібен вогонь любові, духовна міць, невтомна праця на її благо і процвітання. Ми вдячні нашим письменникам за те, що не давали заснути національній думці. Ми встаємо з колін, щоб долати шлях у майбутнє, щоб рости і розвиватися, щоб побудувати свою незалежну і квітучу державу.