Українська література — шкільні твори - 2022

Пісенна творчість А.С. Малишка

Всі публікації щодо:
Малишко Андрій

Пісня — це душа народу. У пісні народ висловлював свій біль і тугу, свої мрії про краще життя, сміявся з самого себе, щоб жартами заглушити свої страждання. З піснею тісно пов’язане життя кожної людини: щасливе дитинство з материнською колисковою, перше кохання, щастя любові й гірка розлука, мудрість старості. Воїн, ідучи в похід, брав з собою три речі: зброю, хліб і пісню як душу рідної землі.

Всі великі поети обов’язково пов’язані з народною творчістю, з піснею, тому їх твори йшли в народ і ставали воістину народними піснями. До них належав і А.С. Малишко. Змалку полюбивши народні пісні, які чув від матері, що була співачкою на все село, Малишко протягом усього свого життя звертався до тих живих джерел, що цілющою водою тамували його поетичну спрагу, а інколи і біль серця.

Любов до пісні вихопила з поетових уст таке визнання: «Мені нерідко думається, що пісня повинна заходити доброю, привітною, весільною і розумною, прощальною і товариською — і завжди свіжою, як наша земля, повита колосом, з відчуттям світлої широкої дороги у наше майбутнє».

Уся поезія Малишка глибоко лірична. Поет переживає те, про що пише, нікого не залишаючи байдужим до зображуваного. Ліризм, інтимність ще більше посилюються улюбленою автором формою розповіді від першої особи, постійною присутністю його я.

Щирість, романтична піднесеність, пісенність його лірики зумовили те, що на вірші А. Малишка написано багато пісень. Це «Пісня про рушник», «Вчителька», «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс», «Ранки солов’їні», «Стежина», «Цвітуть осінні тихі небеса». Ці пісні стали воістину народними, їх співають, коли сумно й коли радісно. Кожна людина знаходить в них щось своє, сокровенне.

Мабуть немає серед українців людини, яка б не любила і не співала б «Пісню про рушник», яку по справедливості треба назвати «Піснею про матір». Співаючи цю пісню, слухаючи її, відчуваєш, як душу заповнюють світлі почуття любові до матері, найріднішої на землі людини, якій ми завжди потрібні. Ніжними і зворушливими словами поет оспівує красу і силу материнської любові.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Малишкові слова торкаються найніжніших струн людської душі, бо кожен з нас відчув на собі «незрадливу материнську усмішку», «засмучені ласкаві очі», всю материнську любов. Духовна краса матері, її безмежна любов розкриваються в турботах про сина. Мати проводжає сина в далеку

дорогу і дає йому разом зі своїм материнським благословенням вишитий нею рушник. На рушникові «...цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї...» — милі серцю ліричного героя картини рідної природи. В «Пісні про рушник» нас хвилює доля сина, який рушає в далеку життєву путь. Вишитий рушник символізує долю людини, тому простеливши подарований матір’ю рушник, ліричний герой бачить на ньому в кольорових узорах все близьке і рідне, згадує пройдене, пережите:

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Ліричні пісні Андрія Малишка — гімн коханню, молодості, красі людських сердець і людських відносин. Пісня «Ми підем, де трави похилі» оспівує кохання, яке звело молодих людей, пробудило в їх душах тонке відчуття краси природи, любов до людей. У серці ліричного героя — безмежна ніжність до коханої, яку він називає золотою веселкою, віра в їх щасливе майбутнє.

«Ранки солов’їні» — знову пісня про кохання, світле і незабутнє. Спогади про минулу любов живуть у серці, сняться ночами, живуть і надії на нову зустріч. Це пісня про вічно молодий і неповторний Київ з його дніпровськими схилами і цвітом каштанів:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпровська б’є.

Молодість мила,

Щастя моє.

Кого з нас не хвилює пісня «Вчителько моя». Звертання «вчителько моя», «зоре світова» говорять про безмежну любов і вдячність учня своїй вчительці. Багато поколінь пройшло через її руки, через її любов, знаходило свою дорогу у житті, а вчителька віддавала свою турботу тим, які підростали:

Скільки підросло й полетіло нас

На шляхи землі в ясну блакить.

А у тебе знов та доріжка в клас,

Під вікном у школі явір той шумить.

У цій пісні автор звеличує почесну, хоч і нелегку, працю вчителів, їх самопосвяту молодому поколінню.

Поезія «Чому, сказати й сам не знаю» — . лебедина пісня Малишка. Поет роздумує над людським життям, згадує пережите:

Чому, сказати й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краї

Одним одна біля воріт.

Ця стежина в кожного одним одна, єдина, найдорожча. Стежина в ріднім краї — це і знайома доріжка біля воріт батьківського дому «між круглих соняхів із літа», це і життєвий шлях людини. Стежина, як і людське життя, безкінечна:

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Пісенні вірші Андрія Малишка — це безцінний дар у скарбницю української культури. Вони вчать нас любити рідний край, духовно возвеличують український народ.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.