Українська література - шкільні твори - 2024

Сатиричне зображення сучасного поета «Олімпу» в поемі І. П. Котляревського «Енеїда»

Основа твору І. П. Котляревського — сюжет класичної поеми «Енеїда» римського поета Вергілія. Вергілій у своєму творі оспівав подвиги троянців, схиляв голову перед могутністю і владою цезарів і утверджував «божественне» походження римських імператорів.

І. П. Котляревський, використавши сюжет класичної поеми, написав цілком самобутній, оригінальний твір, у якому гостро-сатирично зобразив сучасний поетові «Олімп». Під виглядом богів-можновладців поет змалював феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс і всі небожителі дуже нагадують царя і представників влади: сенат, департамент, міністерства з їхнім пихатим, зарозумілим начальством. Усі вони зайняті тільки собою, їм байдуже до житті простого люду. У цих «високих сферах» панують здирництво, хижацтво, паразитизм, розпуста. Боги на небесах п’ють, гуляють, сваряться, б’ються і зверхньо поглядають на людей, втручаються в їхні справи тільки тоді, коли мають власну вигоду. Боги часто розпочинають безглузді війни і оголошують їх священними. Це самодурство можновладців завдає незчисленних страждань людям.

Війна в кривавих ризах тут; За нею рани, смерть, увіччя, Безбожність і безчоловіччя Хвіст мантії її несуть.

«Не звіра — людську кров пролити» намагаються небесні і земні можновладці. Вони сіють страх серед людей, сковують їхню волю залякуваннями, але Еней, маючи здоровий глузд, «Олімпійських шпетив на всю губу». Він зухвало кричить всесильному Зевсу:

Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш

Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! — ні усом не моргнеш. На очах більма поробились, Коли 6 довіку посліпились, Що не поможеш ти мені.

У поемі Вергілія все робиться з волі богів, а людина — пасивна, безвольна іграшка в руках небожителів. У Котляревського ж люди діють у конкретних реальних обставинах, самостійно приймають рішення, наспіх помолившись богам. У світлі багатогранного земного життя «олімпійці» виглядають кумедно, а їхні діла — огидно. Боги, а особливо богині, плетуть інтриги, змовляються за спиною Зевса, уміло використовують його силу у власних інтересах. Вони лаються між собою, немов перекупки на базарі:

Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, З досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід весь з потрухом клянуть.

Розпаливши війну між людьми, Зевс зацікавився, що з того вийде, а тому заборонив не тільки Венері і Юноні, а й усім іншим богам втручатися.

Гостро висміює Котляревський тих, хто зневажає простих людей. Усю хабарницьку бюрократичну зграю, феодально-поміщицьку верхівку поет розміщує у пеклі:

Панів за те там мордовали І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів.

Багатим та скупим вливали Розтопленеє срібло в рот…

Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам. Тут всякії були цехмістри, І ратмани, і бургомістри, Судді, підсудки, писарі, Які по правді не судили Та тілько грошики лупили 1 одбирали хабарі.

Під маскою гумору І. П. Котляревський гостро засуджує сучасну йому кріпосницько-чиновницьку верхівку, звинувачує у грабіжництві і здирництві, у знущанні з простих людей. Поет розвінчує «Олімп», що живе за рахунок народу, З існує доти, доки люли не знищать у собі страх перед можновладцями.