Українська література — шкільні твори - 2024

«...Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі» (За драмою І. Кочерги «Ярослав Мудрий»)

Всі публікації щодо:
Кочерга Іван

Драматична поема Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» була написана в роки Великої Вітчизняної війни. В ній письменник змальовує суворий і героїчний час боротьби наших предків за єдність і могутність Київської держави, її мирний розвиток і розквіт. Проте Ярослав і його епоха цікавлять Кочергу не самі по собі, а в зв’язку з тими злободенними проблемами, які хвилювали людей в період закінчення війни.

Письменник повертався з евакуації до рідного Києва, бачив страхітливі руїни і згарища, чув розповіді про те, як люди боролись проти окупантів, як жадають вони миру і спокою. Тому в «Ярославі Мудрому» драматург славить перш за все мир і труд — найвищі людські цінності і блага.

Носієм і виразником ідеї автора в п’єсі є насамперед князь Ярослав Мудрий. Його прагнення — це життя його народу і держави в мирі, бо «мир і труд — це благо основне».

Війна — завжди зло і виправданою може бути тільки тоді, коли народ обстоює своє право на свободу і незалежність. З великою непримиренністю ставиться Ярослав до ворогів його справи:

Не можу я прощати ворогів.

І кожен, хто порушить справу миру,

На правду хто на руську посягне,

того вразить безжалісна сокира.

Великий князь пориває з новгородським посадником Коснятином, якому зобов’язаний своїм життям і честю, а потім наказує вбити Коснятина за те, що той прагнув порушити «спокій на Русі і мирний лад», кинути його «жадними руками на терези усобної війни». Посадник виступив проти того найсвятішого і найдорожчого, за що весь вік боровся Ярослав, і мав бути за це покараний:

Цього не міг простити я нікому,

Бо вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі...

У другій частині драми, що носить назву «Закон і благодать» розкриваються моральні цінності й ідеали Ярослава: мир і спокій в країні, недоторканість її кордонів, розбудова міст, храмів, поширення книг.

Своїм твором Іван Кочерга переконливо доводить, що нашому народові здавна притаманне прагнення миру. Саме за мир і щастя в ріднім домі народ воює з усіма загарбниками, що намагались і намагаються поневолити нашу землю:

О, якби міг іти я тим шляхом.

Де тишина і мудрість благодаті,

Щоб, меч важкий відклавши і шолом,

Палати білі й храми будувати.

Не завжди вдавалось великому князю здійснювати свої творчі плани і задуми. Історичні умови Київської Русі склались так, що для забезпечення щастя народу, для мирного розквіту культури доводилось Ярославу сідати на коня, брати в руки меч і разом з воїнами боронити рідну землю від нападів печенігів, від знахабнілих «заброд-варягів», від внутрішнього розбрату і чвар окремих князівств. Тому князь твердо переконаний, що благодатне життя не може настати без законів, часом і жорстоких. Мудрий політик, Ярослав керується правилом митрополита Іларіона: «Раніш закон, а потім благодать». Виходячи саме з державних інтересів, Ярослав прирікає до покарання Журейка за самочинне вбивство Турвальда, хоч чисто по-людськи розуміє його.

Ярослав живе турботами рідного краю. Мета його діяльності — утвердження єдності і могутності Руської держави. Він будує нові міста, зводить нові будівлі в стольному граді Києві.

Любов князя до рідної землі наснажує його помисли і вчинки:

А ми, кому судилося ще жити,

Життя трудом повинні заслужити

І сили всі вітчизні присвятить.

Ярослав прагне поширювати культуру на Русі. Він раз у раз цікавиться у Сильвестра, як іде робота по переписці книг. І коли той розказує, що вже переписано п’ять книг, Ярослав щиро дякує ченцеві за таку благородну справу:

Великий труд. Спасибі, мудрий отче.

Корисних книг замало ще у нас.

І добрій книзі більше я радію,

Ніж золоту в коморі.

У цих словах відчувається велика повага до знань, до науки. Ярослав готовий заплатити за книгу таку ціну, за яку можна б було купити село з усім добром, бо розуміє, що мистецтво вічне:

Бо десять сіл не є достатня міра,

Щоб оцінить мистецтва дивний дар.

На пошуки ідеалів правди і добра спрямований розум молодої дочки князя Єлизавети, яка любить мистецтво, кохається в поезії і мріє про таке життя, «де б мир царив і де б цвіла любов серед людей».

Драма «Ярослав Мудрий» високо підносить моральні цінності, духовні ідеали наших предків, які ще на початку XI століття прагнули до мирної праці, до культури, до краси, опоясували себе мечем для захисту рідної землі, а не для загарбництва, утверджували єдність і могутність Русі. Це звучить зараз особливо актуально для молодої незалежної України, тому ми на прикладі наших далеких пращурів повинні дбати про розквіт нашої Вітчизни.