Українська література - шкільні твори - 2024

Роль пісні в п’єсі Iвана Котляревського «Наталка Полтавка»

Варіант 1

У всі часи українці були відомі своїм високим творчим потенціалом, особливо це стосується прекрасної співучості нашого народу. Любов до пісень досягала величезних масштабів, зокрема, не тільки окремі адміністративно-територіальні одиниці, наприклад, села і міста, мали власні пісні, а й навіть жителі України часто мали якісь певні пісні, які час від часу виконували.

У п’єсі від Івана Котляревського під назвою «Наталка Полтавка» автор добре відобразив цю народну любов до пісень. Більше того, він використовував пісню в якості складової частини своєї п’єси, а не тільки як її творчу прикрасу. Деякі літературні критики змогли розбити всі присутні в п’єсі пісні на кілька категорій, всього ж таких пісень у п’єсі присутнє дуже багато — 22 . До першої категорії пісень відносяться народні пісні, написання яких відбулося ще до створення Іваном Котляревським своєї п’єси. При цьому деякі з них були видозмінені і навіть покращені. До другої категорії використаних Котляревським пісень можна віднести пісні, які були створені на підставі творів українських авторів. Наприклад, одним з таких творів був вірш Григорія Сковороди. Четверта категорія пісень у п’єсі включає власні твори Івана Котляревського. При цьому варто сказати, що всі його власні пісні були пронизані народним духом, їх головні ідеї були запозичені з народної творчості.

Зазвичай літературна цінність будь-якого твору розкривається за допомогою його головних героїв, їх поведінки і дій. Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка» велика, оскільки всі образи і головні герої п’єси розкроювати саме за допомогою пісні. Найбільш насиченим образом всієї п’єси є образ Наталки. Деякі пісні показують її, як відкриту, чесну і досить популярну серед представників протилежної статі дівчину. В інших піснях відображається і інша її сторона — рішуча, наполеглива бажаюча щастя перш за все. Водночас Наталці притаманний і смуток у зв’язку з тим, що її хотіли видати заміж за чоловіка, якого вона не кохала. Це показано в деяких ліричних і сумних піснях. Крім образу Наталки пісні описують і образ Петра, а також різні ідеї життя того історичного періоду.

Мені дуже сподобався стиль написання п’єси і те, що в ній було використано стільки пісень. Можна з упевненістю констатувати, що Івану Котляревському вдалося реалізувати все задумане і створити чудовий твір з урахуванням багатьох національних особливостей.

Варіант 2

Роль пісні у п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» має дуже велике значення. По-перше, вона допомогла автору створити яскраві, неповторні характери персонажів. Наприклад, пісні головної героїні Наталки «Ой я дівчина Полтавка…», «Чого ж вода каламутна…», «Ой мати, мати!..», «Видно шляхи полтавські…», «Віють вітри, віють буйні» достатньо сильно увиразнюють цей образ. Кожна з цих пісень розкриває перед читачами нові риси натури Наталки. З них зрозуміло, що вона розумна й роботяща, має шляхетну вдачу, щиро кохає свого Петра і тужить через розлуку з ним.

Не менш важливу роль грають пісні і в характеристиці самого Петра. Наприклад, пісня «Сонце низенько…», з якою він вперше з’являється у творі, розповідає про щасливе минуле закоханих і його щиру любов до Наталки. У наступних своїх піснях «Та йшов козак з Дону» і «У сусіда хата біла…» Петро нарікає на свою немилостиву долю, яка принесла парубкові багато страждань.

З тих же пісень зовсім іншим постає образ товариша Петра Миколи. Незважаючи на те, що й до нього, як і до Петра, доля була не дуже прихильною, і також скривдила сирітством, він мав завзяту козацьку вдачу і тільки сміявся над своїми негараздами, а не плакав над ними, як Петро. У своїх піснях «Ворскло річка…», «Вітер віє горою…», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві…» Микола виявляє почуття гумору, життєрадісність і міцність духу.

Так само яскраво та повно у п’єсі «Наталка Полтавка» пісні характеризують і представників сільської влади: возного та виборного. Возний, який залицяється до Наталки, а потім насмілюється і свататися, з початку п’єси постає перед нами як такий собі підпанок. На селі він має репутацію освіченої людини, але це тільки через те, що ця насправді безграмотна людина пересипає свою мову незрозумілими звичайним селянам канцеляризмами. Вже у першій пісні він зізнається Наталці в коханні, причому мова його у цей відповідальний момент досить комічна. Про це розповідає нам його пісня «От юних літ не знал я любові…»:

«Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак».

Не менш важливою для повного сприймання образу возного є й інша його пісня, перероблена автором з відомого вірша Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права…», в якій возний виказує свій погляд звичайного чиновника, який звик до здирництва:

«Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?»

Пісня у п’єсі «Наталка Полтавка» не тільки виділяє найбільш важливі моменти в розвитку подій і характеризує героїв, але й передає їхні настрої. Наприклад, під час розмови Петра, який тільки-но повернувся з мандрів, і Наталки після сватання до неї возного, звучить їхній дуже емоційний дует, який відтворює зміст попередньої розмови закоханих: «Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш…». А в третій дії п’єси виборний та возний дуетом співають пісню «Ой доля людськая — доля єсть сліпая…». Ця пісня теж гармонійно пов’язується з сюжетом.

У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревський використав дев’ятнадцять пісень, і кожна з них додала цьому творові самобутності та колоритності. Тому пісенний скарб п’єси не тільки відіграє важливу роль у розвитку дії і характеристиці героїв, а й є неповторною окрасою цього видатного драматичного твору.

Варіант 3

Мені б хотілося розпочати розкриття цієї теми словами Михайла Стельмаха: "Народна пісня землі української — це насамперед історія землі української та невмирущість духу народного, це світ надій-сподівань, які не залишають людину і в найтяжчі лихоліття". Тому-то до цього дива звертались і Т. Шевченко, і І. Франко, і Леся Українка та багато інших. Мені здається, що ніхто з українських поетів не обминув пісенного жанру.

Не обминув і І. П. Котляревський. Герої й героїні п’єси "Наталка Полтавка" виливають душу в піснях. Письменник визначився тут тим, що пісня є суттю твору. Автор використовує народні пісні й пісні власні. Своїм героям він ніби роздає пісні за їх характером. Тому пісня допомагає глибше пізнати той чи інший образ.

Головна героїня твору — Наталка.

"Чи щаслива та билинка, що росте на полі?" — звучить у пісні "Віють вітри, віють буйні". І ніби в унісон цьому далі розвиток події: "Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця":

Де ти, милий, чорнобривий! Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!

Пісня говорить про те, що дівчина бідна, і разом з тим пісня веде сюжетну лінію. Чотири роки терпіння, виглядання, чотири роки вірності.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити і носити воду,

так співає про себе Наталка.

А пісня підкреслює ц чесність, працьовитість.

Про самопожертву заради матері, про драму свого серця дівчина повідала у пісні "Чого ж вода каламутна…" Про рішучість, сміливість, наполегливість у боротьбі за своє щастя ми дізнаємось із пісні "Ой я дівчина Полтавка".

Отже, пісні нам допомогли дізнатись про такі риси характеру: почуття власної гідності, вірність у коханні, рішучість, любов до матері, глибокий розум.

А чи могла б п’єса обійтись без пісні

Сонце низенько,

Вечір близенько,

Спішу до тебе,

Лечу до тебе,

Моє серденько?

І. Котляревський говорить: "Ні!" Бо в ній вірний Петрусь. Він глибоко, щиро любить свою Наталку, згадує їхнє щасливе минуле. Але він м’якої вдачі, нарікає на лиху долю, не бореться за своє щастя. Про це нам говорить пісня "Та йшов козак з Дону…"

"Вітер віє за горою…", "Ворскло річка…", "Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві" — та це ж Микола. Сирота, з козацькою вдачею, життєрадісний, з почуттям гумору.

Мені дуже сподобалось, як Котляревський показав крізь пісню представників влади. Слухаючи пісню "Всякому городу нрав і права…", бачимо чиновника-здирника, дізнаємось про його погляди на життя:

Всякий, хто вище, той нижчого гне, —

Дужчий безсилого давить і жме.

Але пісня у творі не тільки відображає характер. Є пісні, які не пов’язані з сюжетом, з переживаннями героїв. Вони просто жартівливі, гумористичні. До таких належать: "Дід рудий, баба руда…", "Ой під вишнею…" Яка ж їх роль? Мені здається, що вони ніби підкреслюють, який український народ: він любить жарт, гумор. Така вже в нього вдача.

€ пісні, що передають настрої, чи продовжують розмову, чи після розвитку подій підбивають підсумок. Такою є "Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш…"

Дуже красиві ліричні пісні. Щирі, чисті. Вони теж виконують свою роль: лунають у мить особливого психологічного напруження.

Як бачимо, пісні додають твору колоритності та самобутності, адже І. П. Котляревський — знавець української народної пісні. Пісні є окрасою твору. "Наталка Полтавка" давно дістала цілком заслужену назву народної опери. Сила невмирущої "Наталки Полтавки" — у глибокому зв’язку з народним життям і народною поезією.

Через пісні п’єси пройшли типові характери українців перших десятиріч XIX століття. Тому й має вона успіх на сцені аж до наших днів. І ще більше сприяє успіхові вдала музика до неї композитора М. Лисенка.

Варіант 4

Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні.

Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні.

У «Наталці Полтавці» пісня є суттю твору, формою його існування. Важливо, що з усього розмаїття української народної пісні Котляревський для художньої реалізації задуму насамперед узяв пісню ліричну, бо вона чи не найповніше увібрала в себе все багатство почуттів, усю глибину людської душі.

І. Котляревський використав пісню для художньої типізації характеру, для відтворення індивідуальних рис його вияву.

Так, пісенні партії Наталки «Ой я дівчина Полтавка», «Ой мати, мати!», «Видно шляхи полтавські», «Віють вітри…» уяскравлюють основні риси характеру дівчини, зокрема її працьовитість, чесність, тонкий розум і добре серце, відданість коханому і вірність у любові, що є визначальним критерієм людської значущості в народній моралі й етиці.

Пісні Наталки — ліричні, щирі, чисті. Здебільшого вони звучать у моменти особливої психологічної напруги, стаючи ніби кульмінаційним вузлом у розвитку дії. Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена не можлива без пісні «Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?». Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання.

Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. «Свою» пісню в драмі мають також інші дійові особи.

Образ Петра позначений впливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з’являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру — вірність у коханні й певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі:

Ой, як я прийду,

Згорну я рученьки,

Тебе не застану,

Згорну я білії.

Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня «Ой доля людськая — доля єсть сліпая!», яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство «п’явок людських», особливо лицемірство виборного: «Ой доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже гречна, а до нас спесива?».

«Ой доле людськая» не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного.

Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи — здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного — сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи. Це або декларація «природності», брехні й хабарництва («Всякому городу нрав і права»), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні.

«Свою» пісню має в п’єсі й Микола. Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. У пісні «Гомін, гомін по діброві» постає його сирітська доля «без племені і безприюту».

Зі своїми чарівними піснями «Наталка Полтавка» пішла по всій Україні. Пісні з цієї п’єси залюбки співали і співають ще й нині.

Варіант 5

Пісня, українська пісня… Ти завжди хвилювала мене своєю чарівною мелодійністю, неповторною красою, своєю любов’ю до усього живого. Тому, мені здається, й І. Котляревський вводить пісню у свою п’єсу «Наталка Полтавка». Адже що ще може так точно передати настрій, почуття, розсмішити чи навіяти смуток, як не вона? Завдяки пісні я краще розумію почуття Наталки та Петра, завдяки пісні виявляється «філософія» возного; взагалі пісня справляє зовсім інше враження, ніж звичайний монолог.

Так, п’єсу «Наталка Полтавка» неможливо уявити без пісні. Це ніби її душа, яка рветься назовні, щоб розповісти усьому світові про страждання, про кохання, про знущання та прагнення. Згадаємо славнозвісну пісню «Віють вітри, віють буйні…» або «Чого вода каламутна?..». Слова цих пісень промовляють до нас сумом, тугою дівчини, розлученої з коханим. Наталка страждає, і пісня ніби «страждає» разом з нею, вливаючи і в наше серце часточку великого смутку:

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

Але не тільки біль розлуки передає ця пісня. Вона розповідає і про велику, безмежну вірність коханому, зрадити якого значить зрадити саму себе. Коханий Наталки Петро співає козацьку пісню. Так, він і є козак, який довго мандрував, бо був «в полі», тобто на волі, хоч не мав долі. Саме так і було. Адже Петра за те. шо він. бідний, покохав тоді ще багату Наталку, було викинуто з хати. І тепер він без грошей, зате вільний. Сам письменник часто любив вживати прислів’я: «Коли козак в полі, тоді він на волі». І не випадково в уста бурлаки-наймита Петра він вкладає народну пісню «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому», закінчення якої створив за своїм уподобанням:

Не спасибі долі, коли козак в полі.

Бо коли він в полі, тоді він на волі.

Ой, коли б ти. доле, вийшла ко мні в поле.

Тоді б ти згадала, кого обижала.

Таким чином, цією піснею влучно передаються волелюбні погляди Петра.

Піснею «Чи я тобі, дочко, не добра желаю» передаються глибокі, схвильовані почуття люблячої матері, її переживання і вболівання за долю дочки, бажання ощасливити Наталку, прагнення «люб’язного зятя дістати». Це мрії кожної з матерів, але нішо їх не може передати краще, ніж пісня. У п’єсі «Наталка Полтавка» є сатиричні пісні. Наприклад, «Всякому городу нрав і права». Це перероблений вірш Г. Сковороди, в якому возний виправдовує такі потворні явиша суспільного життя, як шахрайство, брехня, хижацтво. У пісні виславляються Еасильство «вищого» над «нижчим», хабарництво і підлабузництво. Стверджується, що все це цілком природно у навколишньому житті:

Всякий, хто вище, то нижчого гне,

Дужий безсилого давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

У пісні влучно перефразовано народні прислів’я: «суха ложка рот дере», «немазаний віз дуже скрипить» — і використано їх для виправдання суспільного зла — обдурювання й хабарництва:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить…

У п’єсі «Наталка Полтавка» є пісні, цілком самостійно написані І. Котляревським: «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой я дівчина Полтавка» та інші. Ясна річ, що й ці оригінальні пісні мало відрізняються від народних своїм світовідчуванням, ліризмом, стилістичними засобами. Тому всі пісні ліричного жанру в п’єсі, незалежно від їх походження, являють собою певну спільність, цілісність. Вони усі були або стали народними. Неможливо спокійно читати п’єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка»! Дарує вона і кохання, і радість та смуток, чарує своїми неповторними піснями, і заходиться серце від напливу почуттів. Багато води утекло в море забуття, багато забулося п’єс, а «Наталка» живе і лунає зі сцени, прикрашаючи наше життя, і буде лунати ще довго, довго…

Варіант 6

Народна пісня — це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова — співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню. З того часу всі свої почуття — радість, сум, тугу, надію — українці висловлюють у піснях.

Важливе місце займає пісня і в п’єсі Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка». Перша п’єса нової української літератури недаремно отримала назву народної опери. Пісня — одна з дійових осіб п’єси, вона супроводжує появу мало не коленого персонажу. Автор органічно включив у свій твір народні пісні — «Ой, під вишнею», «Та йшов козак з Дону», «Гомін, гомін по діброві», літературні — «Всякому городу нрав і права…» Кілька пісень були спеціально написані самим драматургом — «Сонце низенько», «Віють вітри, віють буйні», «Ой, я дівчина Полтавка», а для театральної вистави ці чудові тексти поклав на музику видатний український композитор Микола Лисенко. Котляревському і Лисенку вдалося зробити настільки точну і вдалу стилізацію під український фольклор, що пісні з «Наталки-Полтавки» давно вже вважаються народними, і хіба що вчені-фольклористи та історики музики можуть точно сказати, де народна, а де авторська пісня.

У п’єсі «Наталка Полтавка» пісні — це не просто музичне тло чи вставні номери, а один із головних засобів розкриття характеру персонажів. Уже перша пісня у виконанні Наталки «Віють вітри, віють буйні», якою розпочинається п’єса, розкриває перед нами душевний стан героїні, змальовує ті обставини, у яких вона перебуває. Вона схвильована, тужить за своїм коханим: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!»

Контрастом до цих щирих слів Наталчиної пісні звучать слова пана возного: «Безмірно, ах! Люблю тя дівицю, Как жадний волк младую ягницю». Пісні ж виборного мають сатиричний характер, вони видають у ньому людину, яка вміє пристосовуватися до будь-яких життєвих умов, а виконання пісні «Ой, під вишнею…» мало метою показати недоречність залицяння возного до молодої дівчини.

Наталчин коханий, Петро, вже завдяки першій пісні постає як людина сентиментальна, але нерішуча; він здатний поступитися перед ударами долі, а не протистояти їм: «Ой, як я прийду, Тебе не застану, Згорну я рученьки, Згорну я білії Та й не жив стану…» Завершується п’єса також піснею, яка несе в собі основну ідею твору: «Коли хочеш буть щасливим, То на Бога полагайся; Перенось все терпеливо І на бідних оглядайся».

Українська пісня увібрала в себе віковічну мудрість нашого народу. Вдале поєднання народних і авторських пісень стало запорукою популярності першої народної опери «Наталка Полтавка».

Варіант 7

Мені б хотілося розпочати розкриття цієї теми словами Михайла Стельмаха: «Народна пісня землі української — це насамперед історія землі української та невмирунцсть духу народного, це світ надій-сподівань, які не залишають людину і в найтяжчі лихоліття». Тому-то до цього дива звертались і Т. Шевченко, і

І. Франко, і Леся Українка та багато інших. Мені здається, що ніхто з українських поетів не обминув пісенного жанру.

Не обминув і І. П. Котляревський. Герої й героїні п’єси «Наталка Полтавка» виливають душу в піснях. Письменник визначився тут тим, що пісня є суттю твору. Автор використовує народні пісні й пісні власні. Своїм героям він ніби роздає пісні за їх характером. Тому пісня допомагає глибше пізнати той чи інший образ.

Головна героїня твору — Наталка.

«Чи щаслива та билинка, що росте на полі?» — звучить у пісні «Віють вітри, віють буйні». І ніби в унісон цьому далі розвиток події: «Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця»:

Де ти, милий, чорнобривий! Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!

Не багата я і проста, но чесного роду.

Не стижуся прясти, шити і носити воду,

так співає про себе Наталка.

А пісня підкреслює її чесність, працьовитість.

Про самопожертву заради матері, про драму свого серця дівчина повідала у пісні «Чого ж вода каламутна…» Про рішучість, сміливість, наполегливість у боротьбі за своє щастя ми дізнаємось із пісні «Ой я дівчина Полтавка».

А чи могла б п’єса обійтись без пісні

Сонце низенько.

Вечір близенько.

Спішу до тебе.

Лечу до тебе.

Моє серденько!

І. Котляревський говорить: «Ні!» Бо в ній вірний Петрусь. Він глибоко, нщро любить свою Наталку, згадує їхнє щасливе минуле. Але він м’якої вдачі.

нарікає на лиху долю, не бореться за своє щастя. Про це нам говорить пісня «Та йшов козак з Дону…»

«Вітер віє за горою…», «Ворскло річка…», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві» — та це ж Микола. Сирота, з козацькою вдачею, життєрадісний, з почуттям гумору.

Мені дуже сподобалось, як Котляревський показав крізь пісню представників влади. Слухаючи пісню «Всякому городу нрав і права…», бачимо чиновни- ка-здирника, дізнаємось про його погляди на життя:

Всякий, хто вище, той нижчого гне, —

Дужчий безсилого давить і жме.

Але пісня у творі не тільки відображає характер. С пісні, які не пов’язані з сюжетом, з переживаннями героїв. Вони просто жартівливі, гумористичні. До таких належать: «Дід рудий, баба руда…», «Ой під вишнею…» Яка ж їх роль? Мені здається, що вони ніби підкреслюють, який український народ: він любить жарт, гумор. Така вже в нього вдача.

С пісні, що передають настрої, чи продовжують розмову, чи після розвитку подій підбивають підсумок. Такою є «Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш…»

Як бачимо, пісні додають твору колоритності та самобутності, адже

І. П. Котляревський — знавець української народної пісні. Пісні є окрасою твору. «Наталка Полтавка» давно дістала цілком заслужену назву народної опери. Сила невмирущої «Наталки Полтавки» — у глибокому зв’язку з народним життям і народною поезією.

Варіант 8

Однією з найвиразніших та найголовніших рис українського народу є його поетичне світовідчуття та народнопісенне бачення дійсності. Воно не з’явилось однієї миті, а формувалось під впливом народних звичаїв, автентичності українського побуту, обрядів та чарівності української природи. Протягом століть завдяки народнопісенному сприйняттю дійсності народ мав змогу передати свій життєвий досвід наступним поколінням, створити яскраві зразки — втілення української мудрості.

«Наталка Полтавка» була створена в той час, коли вирішувалась доля української літератури. Іван Котляревський прагнув показати яскраві національні образи, створити самобутні характери та відтворити усе багатство народних духовних здобутків своєї країни.

Кожен герой п’єси «Наталка Полтавка» має наче своє пісенне обрамлення. Кожен із них розкриває свої емоції, душу та характер перед нами не лише через слово чи вчинок, а й через пісню, до того ж, пісня тут відіграє далеко не останню роль. Головна героїня Наталка співає «Ой я дівчина Полтавка», і у нас перед очима постає образ простої української дівчини чесного роду, образ суто романтичний. Серце цієї юної дівчини сповнене переживань, тривоги та суму за коханого (дуже характерно виражений у пісні «Віють вітри, віють буйні»).

Образ Петра, сироти без роду, багатого душею також малюється саме через пісню, в ній виражається його волелюбна душа, козацька вдача.

Терпилиха, Наталчина матір, яка зазнала чимало горя після смерті чоловіка, демонструє увесь свій біль у пісні «Чи я тобі, дочко, не добра желаю».

Дух українства, кращі риси народу нашого, його щирість, мужність, мудрість, здатність до високих почуттів відбивають українські народні пісні.

Доки існуватиме українська пісня, існуватиме й народ. Пісню — не знищити, то й народ незнищенний!