Українська література - шкільні твори - 2024
Поема Івана Котляревського «Енеїда» — справжня енциклопедія народного життя
Всі публікації щодо:
Котляревський Іван
У літературі кожної країни є твори, без яких важко уявити собі життя народу. Одним із таких творів, безумовно, є поема Івана Петровича Котляревського «Енеїда». Узявши за основу класичну поему давньоримського поета Вергілія, Котляревський розповів про пригоди славного Енея зовсім по-новому, так, немов усі ці події відбувалися з українськими козаками. Написана справді народною мовою, поема є енциклопедією народного життя, невичерпним джерелом мудрості та веселого сміху. Створена поема у травестійно-бурлескному жанрі, тобто такому, який передбачує творче перероблення відомого запозиченого сюжету та створення на його основі нових яскравих образів.
Уже найперші рядки поеми розкривають уважному читачеві творчий задум автора: розповісти, спираючись на класичний твір, про життя українців.
«Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак…» Така характеристика вже з самого початку налаштовує читача на певний лад. Він ще не знає, наскільки точно автором буде переданий класичний сюжет, але розуміє одне: нудно не буде. Треба зазначити, що Котляревський — не перший, хто вдався до травестування римського оригіналу. Але якщо його попередники намагалися пародіювати образи, драматичні колізії класичної епопеї, то український поет і драматург намагався перелицювати оригінальний латинський текст у підкреслено зниженій патетичній тональності. Його троянці — «ватага розбишак», «обсмалені, як гиря, ланці». Греки не просто розбили Трою, а — «зробили з неї скирту гною», уже нагадують козаків-запорожців. Іронічне зображення «троянсько-козацького» війська зовсім не має на меті принизити героїв, навпаки, вони завзяті, хоробрі, наполегливі й мужні.
Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: «Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок». І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: «Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик». Навіть сам верховний бог Зевес «кружав сивуху І оселедцем заїдав». А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: «Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід ввесь з потрухом кленуть».
Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть українські страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики, Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».
У поемі широко представлений і народний фольклор. Троянці «Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких…», «Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ». А під час гулянь грала музика. От і читаємо ми про бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обминув Котляревський і народні казки. Так, уже згадувана Сивілла — типова Баба Яга зі слов’янського фольклору; прибувши на латинську землю, троянці дарують царю Латину і його рідним скатертину-самобранку, килим — самоліт і чоботи-скороходи.
Окремої уваги заслуговує мова поеми. У ній органічно поєднуються прислів’я та приказки («і все на ус собі мотала», «хто чим багат, то тим і рад»), влучні крилаті вислови («бісиків пускать», «кричав, як в марті кіт»). Та й самого Енея автор неодноразово називає суто по-українському — Анхізенко. Багато в поемі чисто мовних засобів — порівнянь (боги «із неба виткнули носи, …як жаби літом, із роси»; «Зевес моргнув, як кріль усами, Олімп, мов листик, затрусивсь»), епітетів («чортові сороки», «прокляті вітри» і т. ін.) Комізм твору посилюється й таким засобом, як бурсацька «тарабарщина» чудернацька «вивернута» мова шляхом неприродного поєднання різних складових частин, окремих слів («Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить»).
«Енеїда» — перший друкований твір нової української літератури. Самим своїм існуванням вона показала невичерпність створення літературних зразків рідною мовою. Котляревський майстерно змалював життя українського народу, що робить його поему справжньою енциклопедією українознавства.