Українська література - шкільні твори - 2021

Голодомор 33 року - найстрашніша трагедія українського народу (за романом В. Барки «Жовтий князь»)

Всі публікації щодо:
Барка Василь

Варіант 1

Жовтий князь… Хто він і чому жовтий? У романі В. Барки «Жовтий князь» — це збірний символічний образ, це втілення зла і насильства, рудий ящір тоталітарної системи, який через своїх посланців у 33-му році минулого століття приніс в Україну голод, смерть, руїну.

У романі відтворено реальні події і явища голодомору. Важко читати цю страхітливу хроніку невимовно трагічної долі українського народу. Сьогодні, читаючи цей твір, важко відтворити в уяві ту жахливу чорну біду, що охопила Україну і викинула її за межі елементарного людського буття. Та й як це можна: забрати у людей хліб, плід їхньої кривавої праці, і звалити його в зернопунктах або просто під відкритим небом? Як можна було спокійно спостерігати, як люди вмирали з голоду в той час, коли їхнє зерно у них на очах проростало, цвіло, пропадало? Як можна було стріляти в голодних людей, що намагалися взяти хоч жменьку того дорогоцінного зерна для своїх замучених дітей?

Василь Барка правдиво відтворив процес винищення українського народу, бо особисто бачив, як гниють на станціях і біля елеваторів розкриті під дощем, підтоплені водою гори зерна в той час, як божевільні від голоду люди починають їсти вже померлих, як хати перетворюються на холодні страшні домовини для цілих родин.

Трагедію всього українського народу письменник показав на прикладі звичайної селянської родини Катранників. З жахливими подробицями автор розповідає про страждання членів родини, про те, як голова сім’ї до останнього намагався добути для своїх рідних щось їстівне. Ні, не хліб, а що завгодно, тільки щоб можна було жувати. У їжу йдуть викопані торішні овочі, листя і бруньки дерев, впольовані ховрахи, їжаки, горобці та інша живність, доведені до відчаю люди навіть радіють м’ясу дохлого коня.

Письменник відтворив усі засоби, до яких вдавалися душогубці, щоб винищити український народ. Так між Росією і Україною було встановлено кордон, якого до того часу не було, відчайдушних шукачів їжі, що вирушали в мандри, чекали обвали і масові розстріли; в крамницях за високими комерційними цінами продавали гнилий, пожований, непридатний до їжі товар; на селян, що працювали не в колгоспі, накладали подвійні та потрійні податки, штрафи за найменшу провину.

Роман «Жовтий князь» — своєрідний меморіал пам’яті жертвам голодомору, мільйонам «безневинно убієнних» хліборобів, це відкриття перед нащадками моторошної безодні людського горя і відчаю, страхітливої хроніки нестерпно тяжкої долі українського народу, це гнівний осуд тоталітарного режиму, твір-реквієм, твір-застереження.

Варіант 2

«Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива…»

Голодомор 1932—33 рр. — одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Тоталітарна система винищила велику частину українського народу, а багато людей на все життя запам’ятали жахи цих років. Одним зі свідків страшних подій був письменник В. Барка. Довгі роки він носив у собі тяжкі спогади, але згодом відобразив їх на папері у своєму романі «Жовтий князь».

Цей твір одним із перших розповів людству про трагедію голодомору, про знищення українського народу. У центрі роману — доля сім’ї Катранників, яка пройшла через усі жахи голодомору. Протягом усього твору автор ніби порівнює життя селян до подій голодомору з тим, що відбувалося після того, як партійні робітники відібрали усе їстівне. І це робить факти голодомору ще жахливішими. Роман не просто вражає — його страшно читати. Досить згадати, як розповідає письменник про Оленку, дочку Катранників, на початку роману: «Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка… Квітко моя!… Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком», а як зображує її смерть: «Раптом різко заболіло в грудях матері, ніби хто вдарив. Моторошний здогад пронизав її свідомість, вона задрижала…, ноги їй підгинаються і не можуть ступати. Подужавши неміч, мати кинулась враз до маленької — та вже почала застигати».

Страшними постають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба.

Протиставленням усьому цьому злу є те, що люди не втратили чуйності, співчуття до ближніх. Головні образи боротьби добра і зла — це образ «жовтого князя», в якому втілено тоталітарну систему, що знищує все на своєму шляху, «пожирає своїх дітей», та образ Андрія Катранника, який втілює в собі надію на краще, на життя, на світле майбутнє, перемогу над голодомором, над самим «жовтим князем».

Я вважаю, що метою В. Барки було не лише зобразити страшні картини голодомору. «Жовтий князь» — це «реквієм загиблим», що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.

Варіант 3

Василь Барка — це, звичайно, передусім поет, представник елітної модерної поезії з ідеалістично-містичним світоглядом. Він був одним з тих поетів, які значно розширили стильові горизонти української літератури. Але український читач перш за все знає його як прозаїка, автора роману «Жовтий князь». До речі, всі критики констатують, що у своїх романах «Рай», «Жовтий князь» та інших Василь Барка, якщо молена так сказати, більш «матеріальний», бо звертається до реальних сторінок історії рідної землі, пише про те, що болить особисто йому.

Голодомор 33 року — одна з найстрашніших сторінок історії українського народу. Це історія геноциду проти квітучої нації, що жила на родючій землі.

Тоді, у ті роки, весь хліб, який виростили українські селяни, з України було вивезено, і тисячі людей пухли та вмирали з голоду, втрачаючи своїх дітей. Страшнішого, здається, у світі бути просто не може!

У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. Як він згадував, на Кубані в ті роки вимерла третина населення, та й його самого зачепив голод. Ось як згадує про це письменник: «Я мав на тілі щось 12 ран. Рани йшли по лініях кровоносних сосудів, із них сочилася брунатна рідина. Ноги вже репалися, і така слизиста поверхня теж сочилася. Ноги пухли, і я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, тем, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії була жахлива… то щось таке, що спалювало всю істоту, і, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в «Жовтому князі» відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті. Ось, значить, як біда часом виходить на добру поправу».

У ті ж роки Василь Барка їздив в Україну, на Полтавщину, щоб відвідати своїх братів, і бачив там страшні картини голодування і голодної смерті. Усе це відкладалося в пам’яті страшним вантажем, і письменник почав збирати й записувати протягом наступних 25 років різні життєві історії про голод в Україні. Він зібрав цілий архів про голод 1933 року, але особливо вразила письменника історія однієї вимерлої української родини, яку розповів йому зустрінутий в Австралії земляк. Саме ця оповідь лягла потім в основу роману «Жовтий князь».

Та для написання цього вражаючого твору, мабуть, потрібен був ще один поштовх. І ним стали важкі дні, які довелося пережити хворому безробітному поету в Нью-Йорку в негритянському кварталі. Тоді йому знову довелося голодувати, і, як згадував письменник, «вийшло так, що нова голодівка, але не голодова смерть, відновила весь збір тих долей». Самецього поштовху не вистачало Барці, щоб розпочати написання роману про голод в Україні. І раптом «з минулого все почало випливати перед моїм душевним зором, і от знову виходить на добрий вжиток. Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших в людській істоті, де вже на межі квінсесте. Напливом морським усе викинуло наверх. Так що я писав безперервно 600 сторінок».

Над своїм романом Василь Барка працював протягом двох років, тобто 1958-1959 рр. То була дуже важка, кропітка і наполеглива праця. Письменникові доводилося багато викреслювати, оскільки, як він сам говорив, роман виходив занадто великий. Робота також спричиняла дуже глибокі психологічні й емоційні переживання і тому виснажувала подвійно. Письменник прагнув якомога точніше, об’єктивніше відобразити ті страшні страждання, яких зазнав український народ, розказати всьому світу правду про них.

Але роман «Жовтий князь» — це не документальна хроніка подій 33 року, а художній твір, філософсько-узагальнюючий, твір-роздум про тоталітарну систему, яка нищить на своєму шляху все живе й мисляче. Твір написаний у найкращих традиціях таких митців, як Е. Хемінгуей, ОТенрі та інших.

У центрі роману — доля родини Катранників як уособлення становища будь-якої української родини тих часів. В основу його змісту лягли страшні картини голоду в Україні й на Кубані. Ми спостерігаємо, як все більше й страшніше в життя родини Катранників та всього села Кленоточі, де відбувається основна дія, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, усталений віками ритм хліборобських буднів. Праця на землі перестає бути для селянина сенсом життя, оскільки він не бачить плодів цієї праці, змушений голодувати, віддаючи все вирощене у чужі руки. Природне хліборобське існування перетворюється на втрачений міф, недосяжне благо.

Спочатку біда приходить раптово у вигляді «рудого промовця» Григорія Отроходіна, який сповіщає селян про урядову постанову відносно негайної здачі державі хліба. Нудна і нещира його промова приховує дуже страшний зміст, що розкривається у справжніх чумках цього представника влади. Далі подається цілий калейдоскоп зовсім нереальних, на перший погляд, картин насильницького відбирання у людей хліба та всього їстівного. Показово те, що в цих діях активну участь беруть комсомольці, які вже з молодих років втрачають уявлення про справжню моральність, справжні цінності. Чого може досягти нація, молодь якої звиродніла? І автор звертає на це увагу читача.

Василь Барка зображує, як колись квітуче село поступово перетворюється на пустку, руїну. Селяни один за одним вимирають. І ті, хто вижив, уже не є вповні людьми, що видно із вражаюче натуралістичних картин людоїдства, самогубства, голодних мук, пошуків хоч якоїсь їжі на вимерзлих полях. Єдине бажання людей — їсти! Жахливі картини голоду постають перед читачем не з точки зору автора, а через внутрішнє сприймання героя твору, що надає їм глибини та правдивості. Ми бачимо весь спектр почуттів закинутих у таку жахливу ситуацію людей: здивування, відчуття несправедливості, розгубленість, опір, зневіра, непевність, страх, знесилення, спустошеність. Але є тут і віра, надія, доброта, турбота про близьких. Отже, ніщо не може до кінця знищити в людині людське. І автор підкреслює це, бо для нього, як і для всієї нації, збереження духовності в умовах геноциду — найголовніше.

Завдання роману «Жовтий князь» набагато глибше, ніж просто показ правди про голодування в Україні протягом 1932-33 років. Письменник хотів розкрити світу долю підневільної України, розвінчати міф про ідилічне селянське життя, колективний «рай», показати антигуманну, антилюдську політику тоталітарного режиму, чужого природі суспільства і людської особистості.

Роман викликав у світі великий резонанс, про нього писали, його обговорювали, але, звичайно, не в Радянській Україні, де прийнято було на все закривати очі. Ось що писали газети: «Добра книжка. Страшна книжка… Великий героїчний твір, який абсолютно варто прочитати» («Арт Прес»); «Організовані українці повинні висунути майстра художнього слова на кандидата Нобелівської нагороди» («Ля Нувель Ревю Франсез»).

Роман «Жовтий князь» — це наша історична пам’ять, страшна, але потрібна нам для того, щоб не повторити більше жахливих помилок, що коштували життя цілим поколінням. 

На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.