Українська література — шкільні твори - 2026

Образ Григорія Многогрішного в романі І. Багряного «Тигролови»

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Аналіз

Автобіографічні мотиви в творі. (І. Багряному не треба було повністю вигадувати своїх героїв. Він вибирав зі своєї багатої на пригоди біографії якийсь випадок, ставив свого героя в знайому автору ситуацію і наділяв його своїми рисами характеру. Звичайно, роман «Тигролови» — не автобіографічний твір. Але розгортання подій, характери героїв І. Багряному не прийшлося повністю видумувати. Він сам, як і Григорій Многогрішний, стійко витримав усі допити, був засуджений, їхав страшним потягом на Далекий Схід, втік і переховувався в тайзі в українському поселенні Зелений Клин.)

II. Григорій Многогрішний — легенда, гордий еокіл для в’язнів ешелону і страшний «диявол» для слідчого Медвина.

1. Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного. (Автор робить свого героя нащадком гетьмана Дем’яна Многогрішного, який був першим політичним в’язнем із України. Григорій, як і його славний предок, не скорився своїм мучителям, був засуджений на двадцять п’ять років за те, що він українець, що гордий, що не відчуває своєї неіснуючої провини.)

2. Протистояння Григорія Многогрішного і слідчого Медвина. (Це протистояння почалося між в’язнем і слідчим зразу ж після арешту Григорія. Він не визнав своєї вини, під страшними тортурами не зламався, не просив, а тільки проклинав або мовчав.

Слідчий рідко зустрічався з такою запеклістю. Йому хотілося поставити Григорія на коліна, примусити благати про милість. Він ненавидів свого в’язня і боявся його. На кожній зупинці потягу, що віз Многогрішного і тисячі інших невинних людей на Далекий Схід, Медвин вискакував зі свого теплого вагона і біг перевірити в першу чергу, чи не втік Многогрішний.)

3. Втеча Григорія і віра в те, що він врятується. (Григорій Многогрішний утік-таки з поїзда. Довго, терпляче він пиляв нижні дошки вагона, на ходу виплигнув і кинувся в тайгу. Він сто разів міг загинути під тортурами на допитах, під колесами поїзда, в глухій тайзі. Григорій ішов безмежними тайговими нетрями без напрямку, без їжі, без будь-яких засобів для оборони чи полювання, а все-таки «відчай не брав його... Його гнала вперед надзвичайна впертість, сто раз випробувана і загартована мужність. Вперед, наперекір всьому!»)

4. «Бог не без милості, козак не без щастя» — девіз Многогрішного. (Він не покладався тільки на Божу милість, а боровся до останнього. У тій глухій тайзі він врятував від лютого звіра дівчину, сім’я якої прихистила втікача, не питаючи, за що його засуджено, чому тікав. Ці українці, які жили серед тайги, своїми чутливими серцями відчули, що перед ними мужній, сильний, добрий чоловік. І донька Сірків Наталка усім серцем покохала Григорія. Щастя не обминуло молодих.)

III. Образ Григорія Многогрішного — це втілення непокори ворогові, життєвої сили, мужності. (Григорій Многогрішний не корився Медвину, не просив пощади, система, яку уособлював слідчий, виявилася слабшою за побитого, замордованого, але сильного духом українця. За що страждає Григорій? Може, за покірливість, політичну байдужість батьків і дідів, за їхню непослідовність і відсутність національної самосвідомості? Образ Григорія Многогрішного вселяє надію: поки є серед нас, українців, такі люди — нація не вичерпала своїх можливостей у боротьбі із ворогами. Вона зможе духовно відродитися і самоствердитися.)

Варіант 1

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

Гете "Фауст"

Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.

На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.

Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.

"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".

Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".

Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.

Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем... Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.

У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.

Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".

Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.

Варіант 2

Іванові Багряному довелося пройти через усі пекельні кола, які влаштувала радянська система своєму народові. Переважна більшість людей з того пекла не поверталася... Та Іванові Багряному пощастило: він вирвався звідти і потім, опинившись в еміграції, вважав своїм святим обов’язком розповісти всьому світові правду про Радянський Союз.

Роман «Тигролови» поряд із романом «Сад Гетсиманський» серед творчої спадщини письменника здобув найбільшої популярності серед читачів багатьох країн світу.

Пригоди головного героя Григорія Многогрішного розпочинаються в «Тигроловах» тоді, коли він втікає з «ешелону смерті» — етапного спецешелону НКВС, що мчав до Колими смертників ГУЛАГу. Незабутнє враження справляє символічний образ дракона-поїзда, який асоціюється в уяві письменника з потворною сталінською системою: «...Вирячивши очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон...»

Шістдесят коробок-вагонів — шістдесят суглобів у дракона. Спереду вогненноока голова — велетенський двоокий циклоп — надпотужний паротяг «Йосип Сталін».

Григорій Многогрішний, атлетичний юнак-українець, хоробрий і гуманний, виявився людиною великої сили духу, не дав перемолоти себе тоталітарній м’ясорубці і був засуджений на 25 років ГУЛАГу.

Мов зіницю свого злодійського ока, беріг його начальник етапу, перевіряючи особисто наявність арештанта Многогрішного на кожній зупинці ешелона, бо відчув нескореність духу і могутню внутрішню волю в’язня. Але той втік-таки. Ні варта, ні швидкість, ні повна ізоляція не втримали його: «Стрибнув у певну смерть, але не здався, дев’яносто дев’ять шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув.

- Диявол!.. Диявол!..- кипів начальник етапу».

Сміливий втікач Григорій Многогрішний виходить переможцем у двобої із силами тоталітарного зла. Він не тільки зберіг своє життя, не став ще однією з чергових жертв системи, але й укріпився духовно й тілесно, потрапивши на розкішний «острівець» у тайзі, що має назву «Зелений Клин». На цьому «острівці» живуть українці, втікачі й вигнанці, які під час колективізації і політики непу були розкуркулені радянською владою. Тут вони створили свій світ гармонії, духовного єднання з природою. Серед тих людей Григорій зустрічає своє кохання до Наталки Сірківни. Її почуття палке і вірне, а душа — незаймано чиста. Разом вони переходять неміряні простори тайги, долають укриті снігами сопки, переправляються через Амур, перетинаючи кордон, і залишають позаду лемент газет про «велику озброєну до зубів банду ворогів народу». Разом вони вийшли на головну магістраль свого життя: «...вони спалили всі кораблі за собою та й вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях — шлях у життя. Шлях туди — десь на ту далеку... сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну».

Григорій Многогрішний — це цілісна натура, яка відчуває повну єдність з нацією, її культурою й історією, але душею й вчинками противиться тому, що давно стало злою долею народу. Риси його характеру вчать нас не підкорятися сліпо залізній волі когось і покірно виконувати її накази. Навпаки, образ Григорія Многогрішного скріплює душу, вчить читача великій і мужній любові. Роман «Тигролови» і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує «сильних і твердих людей української нації».