Українська література - шкільні твори - 2026

Алегоричний зміст поезії Д. Павличка «Коли помер кривавий Торквемада…»

I. Образ кривавого Торквемади — символ жорстокості. (Торквемада — іспанський інквізитор. Він жив у XV столітті, у час, коли народи Європи потерпали від жорстокості й необмеженої влади інквізиторів, які віддавали на нещадні тортури і знищували людей за найменший вияв непокори, вільнодумства. Дехто застосовував силу інквізиції, щоб розправитися з ворогами. Люди писали доноси, а судді, вдаючись до тортур, домагалися визнання провини. Торквемада власноруч відправив на вогнище вісім тисяч «невірних»).

II. Прозорість алегорій твору.

1. Час написання вірша. (Вірш датований 1955 роком. У березні 1953 року помер Йосиф Сталін, який знищив не вісім тисяч, а мільйони людей. Культ особи цього кривавого «торквемади» було розвінчано, але його ім’я і справи ніде не згадувалися, бо після смерті Сталіна у суспільстві лише на деякий час запанувала «відлига»).

2. Страх влади перед справжніми почуттями народу. (Як і в часи інквізиції далекої Іспанії XV століття, радянська влада боялася, що народ буде виявляти радість з приводу смерті тирана. Вона уважно придивлялася до реакції усіх і кожного, прискіпливо переглядала усі публікації цього часу).

3. Перестороги колег, друзів, критиків Д. Павличка з приводу публікації вірша. (М. Рильський, рецензуючи для видавництва рукопис книжки «Правда кличе», наполягав, щоб Павличко зняв написаний одразу після смерті Сталіна вірш «Коли помер кривавий Торквемада». Друзі теж говорили поету, що хоча вірш і вражаючий, але ж натяк аж занадто прозорий. Вони хотіли вберегти Д. Павличка на самому початку його входження в літературу. Та він нікого не послухав, видав збірку у Львові, навіть встиг частину примірників продати до того, як книгу вилучать і пустять «на січкарню»).

III. Сучасний, а не історичний мотив твору. (Усі, хто знайомився із твором, розуміли, що з далекої історії Д. Павличко взяв тільки ім’я жорстокого інквізитора. Поведінка ченців, що в лахмітті пішли по Іспанії зі звісткою, їх насторожене чекання тіні усміху, виявів радості на обличчях, поведінка людей, які, «слухаючи їх, ридали», «не усміхались навіть крадькома» аж занадто сучасні. Адже вони добре знали, «що здох тиран, але стоїть тюрма».

Вірш сучасний і для нас, бо може стати попередженням народу, який мріє про «сильну руку», що наведе порядок у країні. Бо треба завжди пам’ятати: диктатори ніколи не бувають добрими, людяними, а тільки жорстокими і кривавими).