Українська література - шкільні твори - 2026

Дмитро Павличко осуд нечемного ставлення сина до рідної матері (за віршем «Пішачок»)

Варіант 1

Вірш Д. Павличка «Пішачок» присвячений проблемі батьків та дітей. Син соромиться йти поруч із матір’ю по вулиці лише тому, що вона проста жінка з села, із потрісканими, спрацьованими руками та глибокими зморшками на обличчі:

Вирізьблені сонцем глибокі зморшки.

Руки спрацьовані, чорні, як та смола,

Потріскані, наче підгорілі коржики.

Автор засуджує нечемного сина. Бо через те, що він вчений та гарно одягнений, він вважає, що можна нехтувати своєю матір’ю, не поважати її, вважати себе вищим за неї:

Синові соромно з матір’ю йти,

По столичній вулиці крокувати поруч…

І хоч він і вивчився говорити англійською мовою і працює у міністерстві, має диплом, але залишився морально вбогою особистістю. Бо, незважаючи на кількість дипломів, не слід поводитися з батьками так, як поводить себе у цій поезії син з бідною матір’ю. Усе, чого ми досягаємо, ми одержуємо завдяки батькам. І за це ми повинні бути їм вдячні, зобов’язані завжди поважати їх. Як бачимо, син з поезії «Пішачок» забув про це. Забув, що мати — найрідніша, найсвятіша людина на Землі.

Варіант 2

Рідна мати — постать священна, бо це найдорожче, що є у людини в житті. Мати є в кожного з нас, і найперші спогади дитинства пов’язані саме з нею. Мати дає нам життя, її колискові та казки назавжди залишаються в нашому серці. Ми можемо довірити їй наші турботи і горе, і вона кине все, щоб прийти на допомогу.

На жаль, не всі люди відчувають до своїх матерів щиру вдячність за те, що вони їх виростили і викохали та докладали всі зусилля, щоб їх діти були щасливими. Яскравий приклад наводить Д. Павличко у вірші «Пішачок».

По вулиці йдуть мати й син. Видно, що все своє життя жінка важко працювала. Її руки загрубіли, обличчя покрили зморшки і вдягнута вона просто, по-сільському:

Хустину, куфайка — жінка з села.

Вирізьблені сонцем глибокі зморшки.

Руки спрацьовані, чорні, як та смола…

Син же її — «як чорний, нікельований лімузин». Він — дитина свого часу: вдягнутий у сучасний костюм, з дипломом про вищу освіту і знанням англійської мови. І працює хлопець не абиде, а в міністерстві.

Син цурається своєї матері, її зовнішності. Йому соромно йти з нею поруч по столичній вулиці:

А він як погляне на ті руки-коржі,

То чується так, як розчавлена слива.

Перебуваючи на високій посаді, він не допомагає їй, і мати у своєму похилому віці змушена працювати — «бавити чуже немовля», щоб якось прожити.

Д. Павличко пише, що у цього хлопця «мати схожа на Правду», бо не дивлячись на його відношення до себе, продовжує його любити.

Поет засуджує нечемне ставлення сина до рідної матері, нагадує, що вона в нас — одна і ми повинні шанувати її, любити, доглядати на старості і бути вдячними за все, що вона для нас зробила.