Українська література - шкільні твори - 2023

Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка

Варіант 1

Тарас Григорович Шевченко… Тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя, відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального українського народу. Для нас він — тайна, над розгадкою якої буде працювати ще не одне покоління, криниця, яка тамує духовну спрагу народу. Щораз спілкуючись з нетлінною спадщиною співця, ми знаходимо для себе щось нове, досі невідоме.

Кобзар. Художній образ, взятий за назву книги, став другим іменем для великого сина українського народу. Кобзар. То український співець, який беріг народну культурну спадщину, який протягом усього життя дарував слухачам перли пісень і беріг історію народу. Кобзар. То частина української історії, яка стала неодмінною прикметою української культури. Кобзар. То назва книги і конкретні образи народних співців у ній.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває весільної,

А на журбу зверне.

Звертали українські лірники на журбу, бо пригнічена була, народна пісня і мова, бо дуже сумна історія нашої країни.

Українські Гомери… Це не просто поетичний образ, адже більшість співців — то осліплені у полоні або в боях люди. Єдине, що лишалося їм, — жити піснями. Та нелегко це було. «Заспіває весільної, а на журбу зверне».

Взагалі, образ народного співця у Шевченка не деталізований. Кобзарі на сторінках його творів зустрічаються там і тут, то співають про козацьку вольницю, втрачену кріпаками, то звеселяють серця піснями;

З дівчатами на вигоні -

Гриця та веснянку,

У шинку з парубками -

Сербина, Шинкарку,

З жонатими на бенкеті

(Де свекруха злая) -

Про тополю, лиху долю,

А потім — у гаю;

На базарі — про Лазаря,

Або, щоб те знали,

Тяжко-важко заспіває,

Як Січ руйнували.

Кобзарі — то живі носії культури й історії українського народу. Вони «все співають, як діялось». Навіть сама збірка Шевченкова називалась «Кобзар». «Кобзар» близький до народної пісні. А пісня і дума у нас в Україні становлять народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає чисте, ніжне почуття жіночої любові материнської; в них виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, «шукати свою долю». За «ловами Шевченка:

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово.

Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине…

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Думи українські, народна пісня, образ народного співця злилися в творчості Шевченка з його власним світобаченням. Своїми творами він пробуджує національну свідомість, примушує замислюватись над тим, чиї ми діти.

Знання славної історії боротьби наших предків за незалежність, шанування її — це запорука нашого майбутнього.

Варіант 2

Поет — не жрець, що курить фіміам

Чи творить в тишині нічній молитву,

Поет — борець, що кличе військо в битву

І першим йде в запеклу битву сам.

/ А. Малишко /

На шляхах бойових звитяг і на мирному полі творчої праці поряд з людиною, поряд з народом — його пісня-душа, частина його творчої пісенної душі.

У ній все, чим живе людина, чим живе народ. Її творці і виконавці завжди посідали почесне місце серед оборонців Вітчизни. Боян співав славу землі руській, підтримували дух воїнів запорожські кобзарі, зігрівав душу своїми піснями-думами знаменитий Остап Вересай.

Образу народного співця багато уваги приділяє Т. Г. Шевченко.

З фолькльору і літератур різних народів ми знаємо про акинів, трубадурів, шансоньє… Поет-співець Шевченко — це людина трагічної долі, старий козак:

Перебендя старий, сліпий —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить…

("Перебендя")

Як рідного зустрічають кобзаря у кожному селі:

— Кобзар іде! Кобзар іде! —

Та всі, якомога,

Хлопців кинули, побігли

Зустрічать сліпого!

("Мар’яна-черниця")

І грали кобзарі про давню славу і мужність козацьку. В їхніх думах (і тільки в них!) жила історія України, з її світлими і темними, гіркими часами, в них йшлося "Про Чалого", "Як Січ руйнували". Але життя є життя — і веселої міг заспівати кобзар.

З дівчатами на вигоні —

Гриця та веснянку,

А у шинку з парубками —

Сербина, Шинкарку.

("Перебендя")

Епізодичний, але яскравий образ народного співця ми бачимо і в поемі Шевченка "Гайдамаки". Старий Волох підтримує бойвоий дух повстанців, співаючи про Максима Залізняка, співає для рядових гайдамаків (щоб старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,

З нами, козаками,

Згадаймо Богдана,

Старого гетьмана,

Будете панами.

("Гайдамаки")

Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала.

("До Основ’яненка")

Кобзарем народним він називає основ’яненка, і сам став геніальним Кобзарем своєї неньки-України. Змушений більшу половину життя провести на чужині, поет заздрив волі бандуриста:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате!

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати

Тепер лети ж в Україну —

Тебе виглядають…

("Н. Маркевичу")

І Тараса чекала Україна. Він вірив у це, душею рвався на береги Дніпра, у вишневі садки; туди, на Батьківщину, посилав він свої думи, квіти-діти. І закликав, молив:

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину!

("Думи мої…")

Отож, образ співця народного — це і образ самого Шевченка, не випадково ж народ називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то треба аналізувати всю творчість геніального художни ка, письменника, поета. Скажемо тільки, що в ній — все те, що робить безсмертним наш народ, нашу душу, нашу пісню.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України.

("До Основ’яненка")

Варіант 3

Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій — «Кобзар». Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевченка. І справді, навіть перші його романтичні поеми «Тополя», «Причинна», «Тарасова ніч» — це чудові, художньо довершені твори.

Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання — основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаніи русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.

Одинока тополя, що росте в широкому полі… Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.

Не вернулася додому.

Не діждала пари

Стоїть, тонка та висока,

До самої хмари.

Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки». Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем — це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів. Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.

Образ народного співця ми зустрічаємо в багатьох поемах Шевченка: «Перебендя», «Гайдамаки», «Катерина» та інших. У поемі «Перебендя» перед нами — постать кобзаря, наскрізь реальна, живцем пихоплена з дійсного українського життя. Він — бідний сіромаха, що ночує попідтинню, сирота, що не має хати. Живе тільки піснею, нічим не журиться. Співає скрізь, де тільки збираються люди. У піснях Ного і радість, і смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилі співає кобзар, і слухач його — тільки вітер у полі. Бо співає він пня себе у хвилини високого Божого натхнення. Це великий митець, нкий чує все: і що вітер говорить, і про що співає море. Він самотній, ні- завжди зрозумілий людям.

Логічним продовженням цього образу є образ кобзаря Волоха н поемі «Гайдамаки». Це пісенна душа гайдамаків. Своїми піснями пін веде їх бій.

Цю ніч погуляєм,

Ляхів погойдаєм,

Та так погуляєм,

Що аж пекло засміється,

Земля затрясеться.

Небо запалає…

Участь кобзарів у повстанні — історичний факт. Вони проходили кривавими шляхами разом з повсталим народом. Кобзар Волох — це вдожнє втілення козацької вольниці, героїзму і завзяття, козацького і міху, дотепу й жарту. Зовсім інша роль образу кобзаря в поемі «Катерина». Він з’явиться в останній частині поеми. Цим образом письменник про-іонжує біографію Івася. Хлопчик стає поводирем кобзаря. Мабуть, кобзар зуміє історію Івася розповісти людям. Вона стане однією з його пісень, і доля сироти, його нещасної матері Катерини схвилює не одне серце.

Тарас Шевченко підніс образ кобзаря до символу. Він виразник національного болю України, захисник знедолених і глашатай волі та незалежності рідного краю.

Варіант 4

Завжди, в усі віки, в усі часи, поети намагаються збагнути, усвідомити, у чому ж полягає призначення їхнього таланту, яким чином вони можуть примножити духовні здобутки свого народу. Образ народного співця не новий у літературі, він відомий ще з часів «Слова о полку Ігоревім». В творчості ж нашого світоча Шевченка ця тема — одна з наскрізних.

Це той образ, який дав назву й першій збірці Тараса Григоровича, і подарував йому творчий титул, який зберігається у пам’яті вже численних поколінь українців. Окрім того, образ Кобзаря — народного співця — для нас в першу чергу асоціюється із Шевченком, і вже лише потім це слово набуває свого первісного значення.

Де ж вперше з’являється цей образ кобзаря-співця? Вперше його було накреслено в поезії «Думи мої, думи мої…», якою відкривався «Кобзар» Шевченка 1840 р.

Проте повністю цей образ розкривається в баладі «Перебендя». Саме завдяки цьому твору ми усвідомлюємо, що цей народний співець назавжди з народом. За словами Івана Франка — це «постать наскрізь реальна, живцем вихоплена з дійсного українського життя, вповні національна, типово українська в кожній деталі». Народний співець знає, як розрадити в тузі й горі, як потішити й розважити, як донести якусь думку до людей.

У поемі «Катерина» образ співця здається епізодичним, неважливим, другорядним. Проте це лише на перший погляд, насправді ж саме через нього Тарасові Григоровичу вдається влаштувати зустріч батька із сином і звернути увагу читача на тему матері-покритки («кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»). Тобто кобзар — це не просто співець, він є голос народу, голосом національного сумління.

Шевченківський образ народного співця — є охоронцем народної пам’яті, він не дає забути нам про козацькі походи, про звитягу та лицарство козацької України. Народна пам’ять — вічна. Україна — незнищенна. Про це нагадує нам Кобзар… Може, варто прислухатись?

Варіант 5

Усе своє життя й творчість Тарас Шевченкоприсвятив захисту людини та всього людського в ній. Спостерігаючи запоневіряннями селян-кріпаків, жорстокістю панів і надзвичайною милосердні- стюзнедолених, він розумів, що потрібен хтось, хто б доніс правду до людей. Так увіршах Шевченка з’являється сліпий співець народної долі.

Образ кобзаря в поемі «Тарасова ніч» - це образ знедоленого народу, який ще не прозрів. Поет показує нам співця як сивого, убогого старця, якийпрожив довге життя, несучи людям іскру правди про їхнє минуле й сучасне:

Грає кобзар, виспівує,

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками…

Козбар співає про людські страждання, про тяжкукріпацьку долю, про мужність, силу та хоробрість запорозьких козаків. Вінзакликає людей боротися за власну свободу, знов звертаючись до славетноїгетьманщини: у

Тієї славикозацької Повік не забудем!

Прості, без прикрас слова старця вражають доглибини душі, змушують замислитися над власного долею. І навіть «лихо сміється», коли кобзар співає. З глибокою пошаною ставиться до нього не лише молодь, а йстарше покоління.

В образі народного співця Шевченко втілює українську пісенну творчість, мрії та прагнення народу. І можливо, що без старих та сильних словомШевченкових кобзарів не була б зараз Україна незалежною державою.