Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Моральні цінності, ідеали наших предків (за драматичною поемою І.Кочерги «Ярослав Мудрий»)
Всі публікації щодо:
Кочерга Іван
Варіант 1
Півтори тисячі років стоїть на стародавніх пагорбах красень Київ — гордість моєї батьківщини. Де можна ще побачити таку чарівну красу, стрункі тополі й білі каштани, яскраві зірки на тлі блакитного неба?
Про тебе, Києве, народ склав найдорожчі нашому серцю думи та пісні, прославляючи твоїх стійких захисників, їх безсмертні подвиги в ім’я незалежності і свободи Русі.
Тому й не дивно, що у найтяжчі часи для нашої Вітчизни Іван Кочерга звернувся до історичної тематики, щоб нагадати народові, як наші далекі предки відстоювали свою державу, що на той час була багатою і авторитетною в Європі.
Драматург яскраво змалював боротьбу народу за єдність Київської Русі за часів Ярослава Мудрого, вперше у своїй творчій практиці звернувшись до образу реального діяча минулих віків.
Постать мудрого князя зацікавила письменника, певне тим, що була непростою, величною й суперечливою. Ярослав постає далекоглядним політиком, досвідченим державним діячем, прагне створити могутню, міцну державу:
Здолав я ворогів не для своєї слави,
а щоб з’єднати Руськую державу.
Він переконаний, що благо на своїй землі можна утвердити лише суворими законами:
Раніш закон, потім благодать.
Ярослав весь свій вік відстоював і боронив найвищий життєвий скарб — "мирний труд і щастя в мирнім домі". Він щиро визнає, що багато й помилявся, але ніколи не зрадив інтересів держави, вірно служив своєму народові:
Бо вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,
Які весь вік я чесно боронив.
І, поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь.
Ярослав розлучився із своєю донькою Єлизаветою, віддавши її за норвезького принца Гаральда, щоб тільки зміцнити зв’язки з іншими державами. Як він переживає смерть любої доньки, яка не знесла розлуки з рідним
краєм!
Ярослав Мудрий жорстоко карав своїх супротивників, навіть найближчих людей. Він велить убити новгородського посадника Коснятина, коли той спробував порушити "мирний лад". Чим же пояснюється така жорстокість князя, адже Коснятин колись дуже допоміг Мудрому, і останній мав би до кінця свого життя бути йому вдячним. Це, на мою думку, пояснюється тим, що князь карав ворогів, щоб з’єднати державу. Він завжди відчував свій зв’язок з народом:
Народ мій тут — на рідних цих просторах.
Люди вірили йому, тому нарекли Мудрим.
Але постать Ярослава ще й трагічна. Це зумовлено тим, що він прагне віддано служити рідному краю, прославити Русь храмами, палацами, новими правовими нормами, але змушений вести нещадну, жорстоку боротьбу з усіма, хто перешкоджає здійсненню цих намірів.
На кожному кроці на князя чатує смерть. Навіть його люба дружина Інгігерда готує змову, але Ярослав завжди сміливо дивиться смерті в очі. Для нього Русь — понад
усе!
Приваблюють такі його моральні якості, як відданість народові, гордість за своє походження, прагнення зберегти мир і спокій для Русі.
Майже всі герої поеми — патріоти. Особливо вирізняється образ Журейка, який відзначається багатирською силою, ясністю думок і почуттів. Він — виразник прагнень трудівників Києва, борець за правду:
Раніш, ніж храми будувать святі,
Годиться правду ствердити в житті.
Він невдоволений Ярославовим присудом і сам розправляється з варягом Турвальдом, тікає в степи, але і там служить батьківщині, вартує її від ворогів. В тяжку хвилину він повідомляє князеві про змову, про напад ворогів. Журейко захоплює мене своєю ніжністю і вірністю до Милуші.
А якою патріоткою показана Милуша! Вона так любить рідний край, що заради коханого не може податись на чужину:
Покинуть все… домівку, батька Київ, могили рідни..
Скільки в цих словах вірності і любові до батьківщини. Вона загинула як патріотка своєї вітчизни.
Мене вражає і образ Микити, який протягом твору змінюється. Згадаймо, з якими намірами прийшов він до Києва: помститись за свого батька. Але переконавшись у правоті князя, він самовіддано гине за визволення Києва.
Цей твір вчить нас любити свою історію, культуру, викликає гордість і велич за наших предків, які віками виборювали волю і незалежність нашої держави. Саме до нас звертався Ярослав, говорячи: "Життя трудом повинні заслужити і сили всі вітчизні присвятить".
Варіант 2
Ось і розпочалося третє тисячоліття. Безперечно, час, що минув, був для когось щасливий, а для когось страшний і бурхливий. Що ж на нас чекає там, попереду? Такі ж нещастя чи, може, омріяне віками щасливе мирне життя?
На ці питання, безперечно, відповісти важко та навіть неможливо. Одне можна сказати із впевненістю, що все залежатиме, як завжди, від людини. Якими прийдуть люди у майбутнє — таким воно і буде. Що зробить людина для суспільства — те вона й отримає від нього.
Були часи у XX столітті, коли сотні тисяч людей гинули за ідеї. Але були й часи, коли сотні залишали свою Батьківщину напризволяще, зраджували її та своїх побратимів. Хоча… чому були? Ще і сьогодні дехто шукає кращого життя за межами своєї держави, вони їдуть за кордон, залишаючи своїх близьких, рідних, могили своїх предків.
Але завжди були люди, що палко боролися за щастя своєї Батьківщини, боролися не лише зі зброєю у руках, але і з пером та чорнилом. Серед таких людей виділяється постать відомого драматурга XX століття 1. Кочерги. Це він, повертаючись з евакуації, був свідком тих руїн і згарищ, які залишили фашистські загарбники. Це він, почувши з перших уст про бідування людей та злочинства німців, про мужність і відвагу солдатів нашої землі, вирішує написати свою історичну драматичну поему "Ярослав Мудрий". Бачачи сучасне і згадуючи минуле, письменник стверджує проблему миру як найвищу людську цінність, запоруку процвітання держави і народу. Тому, коли читаєш поему і бачиш в ній людей, готових віддати все заради рідної землі, тобі стає тепліше на душі.
Саме такою людиною зображує І. Кочерга князя Ярослава Мудрого. Великий правитель втілює у собі моральні цінності, ідеали наших предків. Князь відзначається великим благородством душі та щирістю, мудрістю та здатністю до самопожертви в ім’я народу, але поряд з цим і лукавством, і хитрістю, а іноді навіть невдячністю.
Та все ж таки ця людина приваблює нас до себе відвертістю, любов’ю до землі, на якій вона народилася, до людей, які живуть поруч:
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах…
Для свого народу князь здатний зробити все, аби бачити його вільним, аби на його землі панували мир і правда:
Мир і труд — це благо основне.
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас і шана, і хвала.
Та для того, щоб наблизити щасливу годину, вважає Ярослав, кожен повинен докласти зусиль. Тільки тоді, коли людина перестане ставити свої власні інтереси над загальнолюдськими, настане "благодать":
Мудрий лад
Не насадити кроткими руками,
Немов троянд і лілій пишний сад.
Як дикий ліс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать,
Щоб виросла на ньому благодать.
Із тією ж метою Ярослав Мудрий, не жаліючи себе, боронить кордони Київської Русі. Але водночас пам’ятає, що перемога далася йому ціною сил простого люду. Тому на їх честь він зводить храм:
Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну.
Заради миру і праці князь створює справедливі закони. Він змушує людей жити за законом, але і сам не відходить від них:
Прославлений за це навіки ти,
Що мудрий суд і громадянське право
Ти записав у книзі Ярослава
І "Руську правду" людям дарував,
Щоб мир і труд в народі панував.
Та ми бачимо Ярослава Мудрого і зовсім іншим:
Корисних книг замало ще у нас
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі. А проте
І по книжках казок багато різних,
Яких в житті, напевно, не знайти…
З метою возвеличення Київської держави Ярослав будує церкви, нові будинки,
вчить талановиту молодь мистецтва. Він каже:
…Я б хотів міста і храми строїть,
Кохатися в премудрості й красі…
Таким же щирим, поважним, розумним є Микита. Це він хоче помститися Ярославу за всі кривди, що той заподіяв Новгороду. Його запеклість вражає. Але розум Микити глибший за почуття. Він розуміє, що Ярослава усі поважають за його мирні діяння.
Але чи варто мстити Ярославу,
Коли тепер будує він державу
І Новгород міцніє разом з ним!
Микита поважає людей з чистим серцем, захоплюється мистецтвом, навколишньою красою:
Бо дивний світ, що бачила ти в чаші,
І є, княжна, мистецтва дивний світ —
Краси й добра нехибний заповіт.
Микита гине в бою, як справжній патріот.
Віддати себе заради інших ладен і Журейко. Це він, ризикуючи своїм життям, рятує Ярослава, хоч той повівся з хлопцем несправедливо. Але в той самий час цей хлопець лагідний, щирий душею у коханні до Милуші.
Справді, славні наші предки. Кожен з них поважав чисте і прекрасне, шанував людей. Моральні цінності для них були вище від матеріальних. І якщо для нас, сьогоднішніх людей, моральні цінності будуть такими самими, то, я впевнена, життя у майбутньому буде сонячним і прекрасним, і житимемо ми у мирі та щасті. Треба прагнути, щоб найдорожчим для нас стали щирість, вірність, любов до людей, до Батьківщини і щоб кожен з нас пам’ятав, що:
…В житті ясніше всіх скарбів
Людини честь і мужа вірність сяє.
Варіант 3
Ярослав Мудрий… Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий войовиик і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — «Руської правди», і князь, що залізною рукою скарав у міжусобній боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий…
У своїй п’єсі «Ярослав Мудрий» І. А. Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Перш за все ми можемо говорити про їхню безмірну, всеосяжну любов героїв до батьківщини.
Заради неї, її спокою і розквіту, князь Ярослав веде свої полки проти Чюді, проти печенігів. А вже вставши — хоч не на довгий час — з бойового сідла, береться будувати храми, бо для нього «мир і труд» — це благо основне». Ярослав твердо переконаний, що благо на своїй землі можна утвердити лише твердими законами:
Раніш закон, а потім благодать…
Свою любов до рідної землі князь зумів передати і своїм дочкам — Анні та Єлизаветі. Скільки любові, тепла, щастя в словах Єлизавети, коли вона говорить про Київ:
Коли сюди приїхали ми в маї,
І солов’ї співали над Дніпром,
Що миготів на сонці серебром,
З того часу я Київ полюбила.
І Анна, і Єлизавета з сумом діляться про те,.що їм доведеться розлучатися з рідною землею, коли їх батько видасть заміж — Анну за французького короля, Єлизавету — за норвезького витязя Гаральда.
Але ще більш виразно драматург передає силу любові до батьківщини у представників простого народу: Свічкогаса, Милуші, Журейка.
Веселий монах Свічкогас, любитель випити й пожартувати, тікає з варягами, подорожує, плаває морями, але не може втопити у вині, заглушити дзвоном золота любові до рідного краю і повертається до Києва:
Стужився я за цвітом рути-м’яти,
За Києвом знудився у сльозах…
Ладей я свині насти в цих ярах,
Ладен свічки гасити по церквах,
Ніж рицарем вельможним і багатим
Розкошувати по чужих краях.
Це й не дивно, як каже Сильвестр:
Хто вип’є раз дніпрової води,
Тому ніколи Київ не забути.
Ідеали справедливості були священними для наших предків.
Микита — син новгородського посадника Косяитина, скривдженого Ярославом, живе прагненням відплатити за батька і весь Новгород. Власне, і в Київ у палати князя прийшов він, щоб помститися.
Але коли Микита переконується в правоті Ярослава, що той мріє про могутній Київ, найпрекраснішу державу, тамує свій гнів, глибоко ховає на дно душі жадобу помсти.
Уміли наші предки любити і ненавидіти, прощати і ставити на перший план загальнодержавні інтереси!
Мені здається, що автор п’єси діями своїх героїв возвеличує також ідеал вірності: рідній землі, коханій, князю і т.д. Каменщик Журейко, засуджений на смерть, дізнавшись, що «за Доном збирається орда», мчить у Новгород, збирає рать, а потім прибуває до Києва і оповіщає про все Ярослава. Після смерті Милуші їде в далеку Тмутаракань, щоб там служити князеві. Милуша виявляє велику мужність, голосно оповіщаючи про заколоти проти князя:
Не змовкну! Ні!
Верни Журейка!
Ви на князя в злобі
Підняли руку!
Це, як відомо, коштувало їй життя.
Мене дуже вражає, скільки в поведінці Милуші скромності, порядності, відвертості, делікатності. Це ознаки високої вихованості, які передавалися від покоління до покоління як високі моральні цінності народу.
Отже, читаючи п’єсу, ми маємо змогу прослідкувати моральні висоти наших предків: безкорисливу любов до батьківщини і ненависть до її ворогів, працьовитість, доброзичливість, щирість, вірність у коханні, уболівання за рідними і друзями.
