Українська література - шкільні твори - 2025

Мальовниче тло п’єс І. Кочерги

Всі публікації щодо:
Кочерга Іван

Несподівано книга в моїх руках розкрилася на сторінці з фотографією. Пе- реді мною — зразок фотомистецтва початку XX століття, внизу підпис: 1906 рік,

І. Кочерга. Мене зацікавило це фото: кімната з досить низькою стелею, біля задньої стіни дубова шафа, якісь портрети жінок у ній. На передньому плані — довгий стіл, на якому безладно лежать декілька книжок, велика троянда. А біля столу сидить ще зовсім молодий письменник, красиве обличчя, зосереджені, вперті очі, лагідні уста, м’яке підборіддя — таким постав переді мною двадцятип’ятирічний Іван Кочерга. Та раптом я помічаю не зовсім звичні, дивні речі: череп і пісочний годинник.

Череп на цій фотографії має символізувати марність людських зусиль, трагічне «тотепіо тогі». Він — супутник роздумів над долею людини.

Пісочний годинник втілює швидкоплинність життя і часу, що з тихим шурхотом сиплеться з верхньої колби в нижню. Цівочка дрібних піщинок відлічує хвилини життя, і жодне у світі диво не зможе повернути їх назад. Мені здається, що ці предмети-образи були перед внутрішнім зором письменника протягом усього його життя і щоразу повертали творчі зусилля на історичні шляхи. В історичному матеріалі він шукає сюжети, а різні події історії служать драматургові виразним тлом. Таким тлом у п’єсі «Алмазне жорно» були часи Коліївщини — повстання гайдамаків проти шляхти. Твір має незвичний багатоплановий і оригінальний сюжет. Основна тема п’єси — це кохання і самопожертва Сте- сі — простої української дівчини.

Вимисел і правда гармонійно поєднуються в одному з найпоетичніших творів української драматургії — п’єсі «Свіччине весілля». Іван Кочерга згадував: «Коли я випадково натрапив на мотив «заборони світла» — мотив, що й послу

жив темою для цієї драми — мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру».

Литовські князі відчували себе справжніми хазяями в середньовічному Києві. Вони прагнули не тільки якомога більше зідрати податків із київських ремісників, але й придушити будь-який потяг до вільного життя, у боротьбі за повернення людям їхніх прав розкриваються характери героїв, їх відданість своїй справі, стійкість і мужність у боротьбі.

Кочерга любив Київ щирою синівською любов’ю. Він пишався ним як символом Русі-України і величі слов’янства. Столиця Київської Русі стала одним із яскравих образів історичної п’єси «Ярослав Мудрий».

Звичайно, якщо аналізувати історичні п’єси І. Кочерги дуже прискіпливо, то можна побачити деякі зміщення в часі. Але цінність його творів не в літописній хронології, а в умінні письменника відтворити епоху, показати життя, мрії людей, які жили в той час, повставали проти неправди та іноземного засилля, будували і зміцнювали державу, любили рідну землю.