Українська література - шкільні твори - 2026

Патріотичний пафос драми І. Кочерги «Ярослав Мудрий»

Всі публікації щодо:
Кочерга Іван

До багатьох тем звертався Іван Кочерга. Та як славна Говерла над Карпатськими горами, панує над іншими одна, найрідніша, найулюбленіша тема: патріотизм, любов до рідного краю, України, що надзвичайно майстерно розкрита у його драматичній поемі «Ярослав Мудрий», творі, на якому лежить печать вічності, який ще за життя великого майстра слова було визнано класичним.

Пройнята патріотичною ідеєю єдності Руської землі, гордістю за здобутки культури в ті далекі часи, драматична поема Івана Кочерги злободенно звучала в дні, коли ще тривала війна з гітлерівською Німеччиною. Під пером драматурга ожила, заясніла всіма барвами наша давня історія.

У центрі драматичної поеми як уособлення ідеалу правителя-патріота стоїть Ярослав. У вистражданих думках, послідовних вчинках і взаєминах з іншими дійовими особами, він постає сильним князем, який залізними полками забезпечив державі «святий мир», хай іще нетривкий. Спраглим Софії-мудрості книгошанувальником. Меценатом культури. Володарем, який упровадженням твердого, але справедливого закону рівняє шляхи благодаті освіти, народного добробуту. Але одночасно й прихильником ідеї державної необхідності: «Як цар Давид, люблю я мирні гуслі. Як цар Саул, вражаю їх мечем».

У міру того як сюжетні лінії концентруються навколо ідеї патріотичного служіння єдності наших земель, їх захисту й розквіту, образ Ярослава Мудрого розгортається в гідності гордощів за славну історію Батьківщини, набутки її давньої культури, а глибока доцільність його діянь визнається всіма. Добре розуміючи, що Ярослав Мудрий був правителем доби усобиць. Кочерга відшукує в його діяльності ідею, яка була б зрозумілою і прийнятною для всіх станів тогочасного суспільства. Такою ідеєю був патріотизм, тому й Журейко примиряється з князем, бо настала необхідність захищати вітчизну від зовнішнього ворога.

з проблемою патріотизму пов’язана і глибоко драматична колізія, у центрі якої син новгородського посадника Коснятина Микита. Прибувпіи до Києва з єдиною метою — помститися за зрадженого, а потім убитого за князівським розпорядженням батька, Микита при ближньому знайомстві з Ярославом з’ясовує, що князь зовсім не такий, яким бачився досі.

Зобразивпіи взаємини видатної особистості і народу, драматург показав і гострі зіткнення князя із киянами та новгородцями. Ці незгоди спричинені конфліктами різних правових норм, централізованої та місцевих політичних правд. Але Ярослав тим і великий, згідно з поглядом письменника, що вмів здобути народну підтримку, злити воєдино поривання оборонити рідний край. Кочерга протиставив далекосяжні благородні помисли Мудрого з’єднати руські землі, запровадити спокій на землі — егоїзмові князів на зразок Святополка Окаянного, які за виликокняжий вінець піматують отчий край полками чужих королів.

Любов Ярослава до рідної землі наснажує його помисли і вчинки, сповнює мудрістю і силою волі. Ярослав безмежно відданий вітчизні, прищеплює й дочкам любов до міста над Славутою. Красу рідного міста Парижа протиставляє Анна Ярославівна, а Єлизавета гине в норвезькій чужині від туги за Україною.

Палкими патріотами батьківщини виступають і прості кияни. Каменяр Жу- рейко після розправи над убивцею Турвальдом змупіений тікати на південь, але й там він служить батьківщині, вартує її від ворогів. Заради вітчизни Журейко забуває свою особисту образу і, нехтуючи своєю безпекою, повідомляє князя про змову. Патріотизм простолюддя утверджує письменник і образом Милуші — нареченої Журейка. Милуша так любить свій рідний край, що не одважується навіть на поклик Журейка одразу податись на чужину: «Покинуть все… домівку, батька, Київ, могили рідні…», і в цьому ваганні стільки вірної любові до батьківщини! Вона загинула як патріотка від ножа варяга Ульфа, який «на князя згубу з княгинею умислив». В образах каменщика та його нареченої втілена ідея вірності і самовідданості простих трудівників Києва.

Як і всі найкращі історичні твори драматурга, драма «Ярослав Мудрий» заглиблена у праісторію напіого народу, дуже тісно пов’язана з сучасністю. Це справжній гімн — не князеві, хоча б і названому Мудрим, не вождеві, а безсмертній творчій силі народу, полум’яному патріотизмові, любові до батьківщини, перед лицем якої меркне, як свіча перед сонцем, усе дріб’язкове, несуттєве, другорядне.

Багато років минуло з дня написання цієї поеми, та як актуально звучать і сьогодні слова — настанова-заповіт Кочерги нашим сучасникам:

…А ми, кому судилося ще жити.

Життя трудом повинні заслужити І сили всі вітчизні присвятить