Українська література - шкільні твори - 2026

Трагедія «маленької людини» у творі М. Куліша «Мина Мазайло»

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Одразу після революції більшовики вели політику розвитку національних мов. Ще 1919 року Ленін говорив про те, що «трудящі маси інших націй сповнені недовіри до великоросів як нації куркульської і давлючої. Це факт… Треба з цим рахуватися, треба з цим боротись». Він закликав виявляти у цій справі велику обережність. Та ганебна вікова спадщина — національна зверхність і упередженість — продовжували жити у мисленні і побуті обивателя.

Мина Мазайло, герой однойменної п’єси, рішуче повстає проти української мови та культури. Він ненавидить свою належність до уярмленого «другосортного» народу, через яку він, на його думку, не зміг досягти успіху в житті: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазай- ло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він страждає через почуття неповноцінності і тепер хоче змінити своє прізвище, адже у двадцяті роки радянська влада (за царя не можна було) дозволила це робити. Для нього, його дружини Килини Трохимівни, доньки Рини музикою лунають Сіренєв, Сіренський, Розов! Де Розе! Тюльпанов! Фон Лілієн! Алмазов!

Найактивнішу допомогу Мазайлам надає тьотя Мотя Розторгуєва з Курська, якій «прілічнєє бить ізнасілованной, нежелі украінізірованной». Дурноверха і нахабна тьотя Мотя захоплюється ідеологією «Днів Турбіних», де герой Альоша про українізацію сказав: «Все це туман, чорний туман, і все це минеться». Вона свято вірить і доводить племіннику Мокію, що все це дійсно минеться і зостанеться єдина, неподільна…

Як же у такій ситуації не розгубитися маленькій людині, денаціоналізованому Мині? Десь у душі герой розуміє, що він за своєю суттю провінціал, без особливих талантів. Але поряд із ним вирує життя, хтось спритніший посідає теплі місця, а він не здатен це зробити і звинувачує у своїх життєвих негараздах своє українське походження і не дуже милозвучне прізвище. Йому дуже хочеться застрибнути у вагон шаленого потяга життя, що мчить повз нього, та бракує сили, вправності, відваги. Маленька людина, пересічний громадянин стоїть на узбіччі і боїться побачити вогні останнього вагона. Щось треба робити, не можна чекати, треба скинути зайвий тягар. Йому здається, що походження, прізвище цупко тримають його на узбіччі, не дають досягти успіху, посісти гідне місце. Мина навіть не здогадується, що всі його біди — в ньому самому. Вироблений із дитинства комплекс неповноцінності не дозволяє йому проявити свої здібності, бути дієвим, впевненим у собі, а значить, і успішним.

Від часу написання п’єси минуло близько 80 років. Сучасне життя набрало шаленого темпу. Воно породило нових «маленьких людей» із тими самими проблемами, які були у Мини Мазайла на початку XX століття. Декому й зараз здається, що змінивши мову, назви, країну, можна змінити своє життя і досягти успіху. Вони не розуміють, що перебудовувати, змінювати треба себе і свою свідомість.