Українська література - шкільні твори - 2025

ЩАСТЯ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ? (за мотивами новели В. Лепкого «Цвіт щастя»)

Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан

Варіант 1

Щастя — казкова мрія кожної людини. Всі про нього говорять, але ніхто не бачив. Тільки й живемо думками про щастя. У кожного своє уявлення про нього. Для одних — це багатство й матеріальні цінності, для інших — міцна родина й здоров’я близьких, а для деяких — гармонія із собою, плідна праця за покликанням.

Талановитий письменник Богдан Лепкий у новелі «Цвіт щастя» показує пошуки щастя маленького хлопця. Автор зображує щастя у вигляді квітів. Маленький герой вночі хоче відшукати їх за озером. Краса природи, лебеді, мешканці озера створюють казкову атмосферу. Але втручається реальність: хлопчик занедужав від купання вночі. Лікар каже, що він або видужає, або знайде «вічне щастя». На щастя, герой видужує і стає розумним і здібним. Тепер він знає, що цвіту щастя не існує. Людина — сама собі «коваль щастя». Хоча мріяти треба, бо мрія та пошуки щастя роблять наше життя цікавішим.

Хай же кожний відшукає свій «цвіт щастя»! Щасливі люди — щаслива країна.

Варіант 2

Своєрідним явищем в українській прозі перших десятилість двадцятого століття стали оповідання Б. Лепкого. В оповіданні «Цвіт щастя» письменник зображує один із найщасливіших періодів життя кожної людини — дитинство. Дитинство — час ознайомлення з навколишнім світом, час пізнання його найголовніших законів. Не всі з пелюшок купаються в розкошах, але чому тоді пам’ять раз у раз повертає нас до дитинства? Можливо, тому, що саме в дитинстві ми були по-справжньому щасливі. Ми уміли щиро і невимушено радіти літньому сонечку, весняній зелені, першому снігу. Наша уява малювала казкові пригоди там, де дорослі бачили лише нудні будні. Але все це ми розуміємо тільки зараз, коли самі стали дорослими і занурилися у щоденні турботи.

Маленький хлопчик, почувши від дорослих незнайоме слово «щастя», вирішив розгадати його таємницю. Він звернувся за допомогою до мами, не підозрюючи, що ніхто з дорослих, висловлюючи безкінечно бажання бути щасливим, насправді не знає, в чому полягає щастя. Що відповідає матір зацікавленому хлопцеві? Щастя — це доля, а доля — «то такий цвіт, що його тяжко дістати». Цей цвіт настільки гарний, що коли дивишся на нього, «очі радуються, а на серці робиться весело й мило». Почувши таку відповідь, хлопець із усією дитячою щирістю вирішив одразуж вирушити за квіткою щастя. Він усвідомлює, що такий вчинок може розсердити маму. Він повинен зробити сюрприз, щоб матусечка й не встигла подумати нічого поганого.

Хлопчик вдає, що спить, а сам чекає, поки в домі все заспокоїться. Місячне сяйвол лється крізь вікно, перетворюючи хатню обстановку на казковий світ. На греблі вода, хлюпочучи, закликає маленького героя скоріше вирушити в подорож. Хлопець не може заснути — не дає спокою думка про райську квітку щастя.

Цей епізод заслуговує на окремий аналіз. Письменник відтворює дійсність з погляду людини минулих століть, людини, яка оживлювала своєю уявою весь навколишній світ і усвідомлювала себе його частинкою. Такі гармонійні стосунки між людиноюі природою відтворені, зокрема, в народних піснях, баладах, легендах. У свою чергу, вони є відображенням міфологічного світогляду, характерного для періоду дитинства людства.

Людина минулого, як маленька дитина, не сприймала світ з позицій споживача: боялась незрозумілих природних явищ, але не підкорювала їх своїй волі, а намагалася пристосуватися до складних обставин. Уламки цього світогляду залишилися в кожному з нас: рідну землю ми сприймаємо як рідну матір. Якщо для нас навколишній прекрасний світ став плацдармом для реалізації своїх егоїстичних амбіцій, то для маленької дитини він залишився непізнаною казкою.

Хлопчик чує голос води: «Ходи, я занесу тебе не другий бік, там, де цвіте розкішна квітка щастя. Така пахуча, така промениста, якої ти не бачив ще ніколи», і вийшов з хати. Він не боїться темряви, не боїться холодної води. Він звертається до великого білого птаха з гнучкою довгою шиєю із просьбою допомогти. Лебідь відпливає, і тоді хлопчик кидається у глибоку воду…

Реальність виявляється страшною: пошуки райської квітки щастя — це лише примхи хворої уяви маленького хлопчика, що страждає від лихоманки. Чи, можливо, у станіна півпритомності, хлопчик доторкнувся до іншого світу, непідвладного людському пізнанню? І що б було з ним, з його бідною матінкою, якби лебідь не відплив від берега, а допоміг дістатися іншого берега — берега, на якому цвіте квітка долі й щастя.

Насправді, все людське життя — це пошуки квітки щастя. Завдяки дитячій мрії хлопець пізнав усі квітки, що існують на світі. Він зрозумів, що жодна квітка щастя неросте там далеко, за водою. Квітка щастя зростала в батьківській хаті, в усмішці та доброму погляді рідної мами, у сповнених ніжності й кохання очах незнайомої дівчини, у першому плачі новонародженого сина, у плідній роботі. За нею, за цією квіткдю, доводилося кидатися в воду — але всього цього маленький хлопчик поки що не знав.

Оповідання Б. Лепкого «Цвіт щастя» заворожує щирістю, відвертістю почуттів, ліричним сумом, тонким психологізмом зображення думок і прагнень маленького хлопця, який намагався дати відповідь на одвічне людське питання, що таке щастя.