Українська література - шкільні твори - 2023

Життєвий вибір поета Євгена Маланюка

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Євген Маланюк — один із найпомітніших, найталановитіших українських поетів XX століття. Йому судилася терниста письменницька доля. Проте вона була типовою для молодих емігрантів-українців, яким випало пережити поразку Української Народної Республіки. Але поразка ця викликала в багатьох із них не розпач, а пошуки нових шляхів боротьби за незалежність рідного краю.

У нових для себе умовах вони змінили багнет на перо. Саме такий вибір зробив для себе і Євген Маланюк. У суворі роки виборення свободи та незалежності, закладання основ національної держави остаточно окреслився характер поета, викристалізувалася його націоцентрична концепція.

Так склалося, що Україна не змогла зберегти своїх, віками вистражданих завоювань. Під тиском московсько-більшовицьких сил Армія УНР, а разом з нею і старшина Є. Маланюк змушена була покинути стероризовану і незахищену Батьківщину. Попереду прослалися безрадісні простори інтернованих таборів на території Польщі, гірка доля вигнанця у «пісках емігрантських Сахар».

Євген Маланюк один із перших оговтався у безвідрадній ситуації, яка влучно була названа «голодним обірваним Запоріжжям за колючими дротами». Поет належав до тих, хто не розгубився у тяжку хвилину, не відчув «об’єктивного жаху», тому зумів вчасно переорієнтуватися, перейнявся тими проблемами, що їх поставила історія. Його відповіддю на її виклад стала художня література — традиційний вибір українства на його тяжкому шляху до свободи. За умов тогочасної національної трагедії то виявився чи не найрозумніший вихід зі скрути у боротьбі за Україну «вже не військовою зброєю, лише зброєю мистецтва й культури». Так обґрунтовує Євген Маланюк свій вибір.

У таборі інтернованих вояків Армії УНР поблизу Каліша він усвідомив, що швидке повернення додому неможливе, що слід самоутверджуватися на новій основі. Є. Маланюк став одним із членів літературного угруповання «Веселка». Єаме тут у той час закладалися підвалини естетики української літератури в еміграції, передовсім «празької школи», які формувалися переважно завдяки Мала- нюку. До речі, тут поет дебютував разом із М. Селегієм та М. Осикою в альманасі «Озимина» у 1923 році.

На переконання Є. Маланюка, література покликана виконувати свій обов’язок у розбудові понівеченої національної культури, пробуджувати національну свідомість та державницьку волю. Такої мети, на думку Є. Маланюка, можна досягти за однієї, досить вагомої умови: література не повинна втрачати своєї визначальної властивості, тобто ознак мистецтва, узалежнюватися від політики та ідеології. Активний діяч Ліги українських націоналістів, співробітник її часопису «Державна нація», Маланюк уже в 30-ті роки відійшов від безпосередньої політичної діяльності, усвідомивши, що найповніше свій духовний потенціал він зможе реалізувати на поетичній ниві і цим принести користь українському народові.

Після похмурого піщаного Каліша життєві дороги приведуть поета до Чехо- словаччини. Там він налагоджує стосунки з українського творчою молоддю, стає провідною постаттю у колі «празької школи». Він намагається торувати незалежний шлях у літературі, і з такою метою очолює у Варшаві літературне угруповання «Танк» (1929), яке пізніше розпалося.

По війні Маланюк опинився на території Західної Німеччини, де активно включився у діяльність МУРУ. Але невблаганна доля шукала для нього й інші випробування. Він змушений був скуштувати гіркого хліба «другої еміграції», опинившись у Сполучених Штатах Америки, де йому довелося боротися за виживання на різних роботах. Але навіть в Америці Євген Маланюк не втратив свого творчого вогню, продовжував писати, став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 року у передмісті Нью-Йорка, Квінсі, обірвалося життя вигнанця з України, патріота, поета, який був справжнім чесним сумлінням нації, Євгена Маланюка